16 липня 2018 року
м.Суми
Справа №583/2740/17
Номер провадження 22-ц/788/1206/18
Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),
суддів - Левченко Т. А. , Криворотенка В. І.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей Охтирської міської ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 квітня 2018 року в складі судді Ільченко В.М. ухвалене у м. Охтирка, повний текст якого складений 27 квітня 2018 року.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Охтирської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що 14 червня 2014 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. Від шлюбу вони мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду 30 грудня 2015 року шлюб між ними розірвано. Крім того, рішенням Охтирського міськрайонного суду від 05 березня 2015 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання дочки.
Проте, вона вимушена була забрати виконавчий лист із служби виконання судових рішень, оскільки колишній чоловік та його родина неодноразово погрожували їй та вчиняли психологічний тиск.
Оскільки, відповідач не брав участі у вихованні дочки, не виявляв інтересу до її життя, матеріально дитину не забезпечував, просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітньої дочки ОСОБА_3
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 квітня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 не виконує батьківського обов'язку по вихованню та утриманню своєї неповнолітньої дитини, не цікавиться її розвитком та фактично самоусунувся від будь-якої участі у житті дитини.
Вказує, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позову, оскільки перш за все необхідно враховувати інтереси дитини, а не відповідача.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Сторони повідомлені про час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку, але в судове засідання не з'явились.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 14 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 30 грудня 2015 року (а.с. 7).
Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5).
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менші ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею повноліття, які повинні сплачуватися на користь матері (а.с. 8).
З довідки виконавчого комітету Охтирської міської ради від 14 вересня 2017 року № 498 вбачається, що ОСОБА_1 проживає разом з дочкою по АДРЕСА_1 (а.с. 9).
Згідно з довідкою квартального комітету «Ботанік», ОСОБА_1 виховує дочку ОСОБА_3, батько ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, не виявляє батьківського піклування протягом 3 років, не турбувався станом здоров'я своєї дочки без поважної причини, фінансової допомоги позивач на виховання дочки від колишнього чоловіка не має (а.с. 9).
Згідно з висновком органу опіки та піклування Охтирської міської ради від 29 грудня 2017 року № 0113/3901 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, орган опіки та піклування Охтирської міської ради вважає недоцільним позбавляти батьківських прав громадянина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_3 Позбавлення батьківських прав не відповідає інтересам дитини, яка має право на сімейне виховання та спілкування із батьком.
Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача та умисного ухилення від виконання обов'язків по вихованню дочки, що було б підставою для застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. ст. 3, 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно із ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно з роз'ясненнями абзацу 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач, всупереч зазначеним вимогам закону, не надала суду доказів, які підтверджують винну поведінку відповідача, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов'язками, які б слугували підставою для позбавлення його батьківських прав.
В суді першої інстанції ОСОБА_2 надав пояснення про те, що він вважає себе батьком ОСОБА_3, бажає займатися її вихованням, але позивач перешкоджає йому зустрічатися з нею. Також він має на меті звернутися до суду з позовом про визначення способу його участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
На думку колегії суддів апеляційного суду, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову узгоджується із нормами Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ч. ч. 1, 2 ст. 8 Конвенції про захист основоположних прав та свобод людини та з практикою Європейського суду з прав людини в частині того, що втручання держави у сімейне життя відповідача, зокрема, у відносини між відповідачем та його дочкою, має не тільки ґрунтуватися на нормах національного права, тобто бути законним, та переслідувати легітимну мету у виді захисту прав дитини, а й бути «необхідним у демократичному суспільстві», а саме відповідати нагальній суспільній потребі такого виняткового втручання у відносини сторін (абз. 47-49 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що для позбавлення батьківських прав відповідача, з огляду на досліджені докази, відсутні як законні і достовірно доведені підстави щодо його свідомого ухилення від участі у вихованні їх спільної з позивачем дочки, так і з того, що застосування такого засобу втручання у відносини між сторонами спору призведе до порушення справедливої рівноваги між інтересами дитини та інтересами батьків з метою забезпечення найкращих інтересів самої дитини, оскільки відносини батьків та дітей зі спливом певного часу та в силу певних обставин можуть змінюватися в сторону покращення, а позбавлення батьківських прав відповідача завдасть істотної шкоди такій можливості (абз. 54 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року).
За встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи і надав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволення позову ОСОБА_1
Саме по собі посилання позивача на те, що ОСОБА_2 не спілкується з дитиною, не є передбаченою ст. 164 СК України підставою для позбавлення батьківських прав відповідача відносно дочки. Крім того, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків.
Таким чином, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Ураховуючи викладене, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
О.Ю. Кононенко
Т.А. Левченко
В.І. Криворотенко