04 липня 2018 року
м. Київ
Справа № 916/2483/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю помічника судді - Чайки Т.Г. (за дорученням головуючого судді)
за участю представників:
позивача - Тащі М.М.,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Автостоянка Люстдорф" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 (Аленін О.Ю., Богатир К.В., Лашин В.В.) у справі № 916/2483/17 Господарського суду Одеської області
за позовом Обслуговуючого кооперативу "Автостоянка Люстдорф" до Комунального підприємства "Одестранспарксервіс" про визнання недійсним одностороннього правочину
У жовтні 2017 року Обслуговуючий кооператив "Автостоянка Люстдорф" (далі - Позивач) звернувся з позовом до Комунального підприємства "Одестранспарксервіс" (далі - Відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив визнати недійсним вчинений листом №249/05-19 від 09.10.2017 правочин Відповідача щодо одностороннього розірвання укладеного сторонами договору балансоутримання місць для паркування №144/К-КР-2017/03-01 від 07.09.2017.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначив, що 11.10.2017 ним було отримано від Відповідача повідомлення №249/05-19 від 09.10.2017 про розірвання укладеного між сторонами договору балансоутримання місць для паркування від 07.09.2017, в порядку пункту 6.4 договору, з підстав нездійснення облаштування місць для паркування дорожніми знаками, відсутності дорожньої розмітки, диспетчерських пунктів охорони та незабезпечення зберігання транспортних засобів. Проте, Позивач вважає, що таке повідомлення є безпідставним та необґрунтованим, з огляду на відсутність жодних порушень умов договору з його сторони.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.12.2017 позов задоволено. Рішення суду мотивовано тим, що в пункті 6.4 договору від 07.09.2017 сторони дійшли згоди щодо можливості розірвання договору уповноваженою особою в односторонньому порядку у разі неналежного виконання Позивачем пунктів 2.3, 3.2 договору. З надісланого Відповідачем повідомлення від 09.10.2017 про розірвання договору вбачається, що підставою для такого розірвання слугували виявлені в процесі перевірки порушення, а саме: не було проведено необхідних робіт з обладнання автостоянки, не здійснено облаштування місць для паркування дорожніми знаками, відсутня дорожня розмітка, відсутній диспетчерський пункт охорони, не забезпечено зберігання транспортних засобів. Враховуючи повідомлення Позивачем Відповідача про затримку в обладнанні автостоянки, укладення Позивачем договору від 17.09.2017 з КП "Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ" щодо обладнання території автостоянки та виконання його сторонами, а також відсутність заборгованості за договором від 07.09.2017, суд дійшов висновку, що такі порушення не є істотними, а, отже, правочин щодо застосування оперативно-господарської санкції у вигляді одностороннього розірвання договору не відповідає законодавчим нормам, зокрема, статті 651 ЦК України, статті 237 ГК України.
Також, місцевий господарський суд зазначив, що повідомлення про дострокове розірвання має містити посилання на конкретну обставину, що вказує на порушення іншою стороною своїх зобов'язань за договором. Така підстава повинна бути очевидною та обґрунтованою, тобто такою, що підтверджена відповідними документами, які фіксують певні порушення. Разом з тим, за твердженням суду, складений Відповідачем за результатом перевірки акт не може належним чином підтвердити будь-які порушення, оскільки він складений одноособово, без участі позивача чи іншої незаінтересованої особи.
Крім того, суд першої інстанції зауважив, що положення додаткової угоди до договору передбачають наявність у Відповідача не тільки контролюючої, а й допоміжної організаційної функції, до якої входить і щомісячний моніторинг та підготовка необхідних матеріалів щодо введення в експлуатацію місць паркування. Натомість, як зазначено місцевим господарським судом, будь-яких актів здійснення моніторингу, крім акту від 09.10.2017, як підстави для розірвання договору Відповідачем надано не було.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 рішення Господарського суду Одеської області від 13.12.2017 скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю. Постанова суду мотивована тим, що пунктом 2.2.1 договору від 07.09.2017 визначено, що уповноважена особа має право з метою перевірки виконання умов договору у будь-який час доби здійснювати перевірки та, у разі виявлення порушень, складати відповідний акт, а тому посилання як Позивача, так і суду першої інстанції щодо неналежного оформлення в результаті перевірки акту, зокрема, його складення одноособово, без участі Позивача чи іншої незаінтересованої особи, та неможливості прийняття його як доказу по справі, є помилковим. Суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1342 від 03.12.2009, зобов'язання Позивача, визначені пунктами 2.3.2, 2.3.3, 2.3.4, 2.3.6 мали бути виконані останнім до початку терміну дії договору, тобто до 01.10.2017, оскільки саме з цієї дати Позивач мав розпочати свою господарську діяльність та надавати послуги з паркування транспортних засобів, проте Позивач зазначеного не виконав. Суд першої інстанції необґрунтовано послався на договір від 17.09.2017 між Позивачем та КП "Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ", як на доказ виконання Позивачем своїх зобов'язань за договором від 07.09.2017, оскільки в матеріалах справи міститься акт здачі-прийняття наданих робіт за даним договором, який складено 09.10.2017, що додатково підтверджує навчасне виконання самим Позивачем взятих на себе обов'язків за договором від 07.09.2017.
Позивач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваному судовому рішенні, посилаючись на те, що: 1) суд дійшов хибного висновку, що наявними матеріалами справи підтверджується, що станом на 09.10.2017 скаржником не було виконано своїх зобов'язань за договором, зокрема, передбачених пунктами 2.3.2, 2.3.3, 2.3.4, 2.3.6, оскільки жодна з умов договору не встановлює строки виконання зобов'язань за договором; 2) судом не враховано, що складений Відповідачем акт перевірки виконання Позивачем умов договору, мав бути надісланий Позивачу згідно умов пункту 5.1 договору, проте Відповідач такий акт Позивачу не надсилав; 3) судом не зазначено, який саме пункт договору було порушено скаржником та не визначено пункт договору чи Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1342 від 03.12.2009, які б визначали, що саме до 01.10.2017 скаржник зобов'язаний був розпочати свою господарську діяльність та надавати послуги з паркування транспортних засобів; 4) апеляційний господарський суд безпідставно відхилив доводи суду першої інстанції, що право на розірвання договору в односторонньому порядку за змістом імперативних приписів статті 651 ЦК України означає, що останній може бути розірвано у разі істотного порушення договору іншою стороною, та відсутність такого істотного порушення з боку Позивача.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції у даній справі без змін з тих підстав, що: 1) Позивачем було порушено умови договору в частині вирішення розбіжностей чи суперечок шляхом переговорів; 2) Позивачем не надано до суду доказів, що ним облаштовано місця для паркування дорожніми знаками, нанесено відповідну розмітку, забезпечено належний санітарний стан, що передбачено пунктами 2.3.2, 2.3.3, 2.3.4, 2.3.6, 2.3.7 договору; 3) відповідно до пункту 2.1 договору Відповідач зобов'язаний здійснювати нагляд (моніторинг) за обслуговуванням (експлуатацією) місць для паркування, але договором не передбачено обов'язок Відповідача повідомляти Позивача про дату, час та місце здійснення перевірки, про необхідність двосторонньої участі при складанні акту, про форму акту, а тому посилання Позивача на неналежне оформлення акту від 09.10.2017 та не надіслання акту Позивачу, є необґрунтованим; 4) суд дійшов вірного висновку, що початок надання послуг Позивачем розпочинається з 01.10.2017, а строк дії договору з 07.09.2017, а тому посилання скаржника, що договором не передбачено, що початок здійснення його господарської діяльності має розпочатись до 01.10.2017, є помилковим.
Ухвалою Верховного Суду від 16.04.2018 було зобов'язано скаржника надати суду докази надсилання копії касаційної скарги Відповідачу на адресу: 65039, Одеська обл., місто Одеса, вул. Канатна, буд. 134, проте такі докази скаржником надані не були. Водночас, як зазначено вище, Відповідачем подано до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в зв'язку з чим, відпала потреба в повторному витребуванні у скаржника зазначених доказів.
Позивачем 19.06.2018 подано доповнення до касаційної скарги, проте, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. Враховуючи наведене, зважаючи на норми статей 118, 298 ГПК України, доповнення до касаційної скарги Позивача суд залишає без розгляду.
На адресу Верховного Суду 19.06.2018 надійшло звернення за підписом представника співвласників Житлового комплексу "Альтаїр", в якому зазначена особа викладає думку щодо спору у даній справі, однак, це звернення не може бути враховано судом, оскільки заявник не є учасником справи і таке звернення не відповідає вимогам процесуального закону.
В засіданні суду 20.06.2018 оголошувалась перерва до 04.07.2018. Відповідач в судове засідання 04.07.2018 представників не направив, хоча був повідомлений про дату, час і місце засідання належним чином. Зважаючи на зазначене, суд здійснює розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представника Відповідача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення Позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Відповідачем (Уповноважена особа) та Позивачем (Оператор) 07.09.2017 укладено договір №144/К-КР-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування, за умовами якого Уповноважена особа надала право Оператору організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціальна відведена автостоянка) загальною площею 913,00 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55/2.
Пунктом 2.3 договору визначено обов'язки оператора, а пунктом 6.4 договору передбачено, що договір може бути розірвано в односторонньому порядку за вимогою Уповноваженої особи у разі неналежного виконання Оператором пунктів 2.3, 3.2 цього договору шляхом відповідного письмовою повідомлення. Договір вважається розірваним з моменту отримання Оператором повідомлення.
Термін дії договору визначається на період з 01.10.2017 по 31.12.2019 (пункт 6.1 договору).
Господарські суди встановили, що Відповідачем 09.10.2017 складено акт №12-86 обстеження діяльності стоянки (парковки) транспортних засобів про те, що автостоянка не оснащена відповідно до вимог договору та постанови Кабінету Міністрів України №115 від 22.01.1996 "Про затвердження правил зберігання транспортних засобів на автостоянках". За результатами зазначеного акту, Відповідач листом №249/05-19 від 09.10.2017 надіслав Позивачу повідомлення про розірвання договору №144/К-КР-2017/03-01 з моменту отримання цього повідомлення Позивачем, як це визначено пунктом 6.4 договору.
Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено з огляду на те, що порушення, які зазначені в акті Відповідача від 09.10.2017 не є істотними, а тому правочин щодо застосування оперативно-господарської санкції у вигляді одностороннього розірвання договору не відповідає статті 651 ЦК України та статті 237 ГК України. Крім того, суд звернув увагу на те, що будь-яких актів здійснення моніторингу, крім акту від 09.10.2017, як підстави для розірвання договору, Відповідачем надано не було.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки зобов'язання Позивача, визначені пунктами 2.3.2, 2.3.3, 2.3.4, 2.3.6 договору мали б бути виконані до початку дії терміну договору, тобто 01.10.2017, проте Позивачем зазначеного до вказаної дати не зроблено, що підтверджується актом Відповідача від 09.10.2017, що, в свою чергу, відповідно до пункту 6.4 договору та статті 651 ЦК України, є підставою для розірвання договору в односторонньому порядку.
Предметом позовних вимог у даній справі, як вірно визначено судами попередніх інстанцій, є визнання недійсним вчиненого листом від 09.10.2017 правочину Відповідача щодо одностороннього розірвання договору №144/К-КР-2017/03-01 від 07.09.2017.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.
Здійснюючи розгляд справи в суді першої інстанції та при перегляді рішення апеляційним господарським судом, судами не взято до уваги та не дано належної оцінки тому, що до матеріалів справи Позивачем залучено копію позовної заяви за позовом ТОВ "Фірма "НАШ ДОМ" до КП "Одестранспарксервіс", ОК "Автостоянка Люстдорф" про визнання недійсним вказаного вище договору №144/К-КР-2017/03-01 від 07.09.2017 (а.с. 40-43). Справа №916/2544/17 за зазначеною позовною заявою була розглянута судами першої та апеляційної інстанції та прийнято рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Водночас, враховується, що вказана справа перебувала на розгляді Верховного Суду і рішення судів попередніх інстанцій постановою суду від 04.07.2018 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Крім того, під час розгляду даної справи в судовому засіданні 04.07.2018 представник Позивача повідомив про розгляд в районному суді спору за позовом мешканців ЖК "Альтаїр" з приводу автостоянки, яка є об'єктом договору №144/К-КР-2017/03-01 від 07.09.2017.
Оскільки вказані обставини не були досліджені попередніми судовими інстанціями відносно їх пов'язаності з даною справою, тому зазначеним обставинам слід надати оцінку, наскільки результати вирішення спорів у наведених вище справах стосовно автостоянки, яка є об'єктом за договором №144/К-КР-2017/03-01 від 07.09.2017 може вплинути на вирішення даного спору.
Вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, які мають значення для розгляду справи. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
У практиці Європейського суду з прав людини зазначається, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (п. 47 Рішення ЄСПЛ 21.10.2010 у справі "Diya 97 проти України", справа №19164/04).
Частинами 1, 2 статті 300 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене, справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.
При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.
Колегія суддів, аналізуючи доводи, викладені в касаційній скарзі Позивача та у відзиві Відповідача на неї вважає за необхідне зазначити, що судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню з мотивів, наведених у даній постанові суду. В Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).
Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд
1. Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Автостоянка Люстдорф" задовольнити частково.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 скасувати та рішення Господарського суду Одеської області від 13.12.2017 у справі № 916/2483/17 скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.