10 липня 2018 року
м. Київ
Справа № 922/1436/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В. ,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" у порядку письмового провадження
на постанову Харківського апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Россолова В.В., Гетьмана Р.А., Тихого П.В.
від 13 вересня 2017 року
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа ОСОБА_4
про стягнення грошових коштів в розмірі 49000 грн.
Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 49000,00 грн. Також позивач просив покласти на відповідача судові витрати.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідач не виконує свої зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування в порядку регресу.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.06.2017 у справі №922/1436/17 (суддя Аюпова Р.М.) в позові відмовлено повністю.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи і звіт не містять документального підтвердження відновлення колісного транспортного засобу на спеціалізованому для даної моделі колісного транспортного засобу підприємстві, виконання ремонту автомобілю НОМЕР_1, в ПАТ "Завод ім. Фрунзе". З огляду на вказане, оцінювач ОСОБА_5 не мав підстав застосовувати вартість нормогодини вказаного підприємства. В той же час, відповідно до бюлетеню автотоварознавця №88 за квітень 2016 року, вартість нормогодини з ремонту становить 200 грн, з покраски 240 грн, що є нижчими аніж ціни, зазначені в звіті. Таким чином, протиправне не застосування коефіцієнту зносу і завищення вартості нормогодини призвели до збільшення вартості ремонту. Крім того, при визначенні ринкової вартості застрахованого транспортного засобу на 6 аркуші у другій формулі (С=) допущена арифметична помилка, оскільки враховуючи середню ринкову вартість транспортного засобу в сумі 110673,50 грн та зниження вартості Дз - 14%, вартість спірного транспортного засобу має становити 95179,21 грн, а не 104918,48 грн. Отже, зазначена у звіті ринкова вартість транспортного засобу в 104918,48 грн є помилковою. Звіт не містить копій документів, що підтверджують статус фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 як оцінювача або судового експерта (ліцензія, сертифікат, тощо) - як це передбачається Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", тобто невідомо чи мала вказана особа достатньо повноважень щодо складення і підписання звіту. Виходячи з наявних в справі документів не вбачається встановити, а суду не надано доказів, що підтверджують наявність майнового інтересу ОСОБА_6 до автомобілю НОМЕР_2 (договір оренди, володіння або керування на відповідних правових підставах). Підсумовуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування за договором страхування в порядку регресу в розмірі 49000,00 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Позивач з рішенням Господарського суду Харківської області від 13.06.2017 у справі №922/1436/17 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 апеляційну скаргу Приватного АТ "Страхова компанія "Українська страхова група" задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2017 у справі №922/1436/17 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Міжнародна страхова компанія" (61023, Харківська обл., місто Харків, вул. Мироносицька, будинок 99 А-3, ідентифікаційний код юридичної особи 31236795) на користь Приватного АТ "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, будинок 32 літ.А, ідентифікаційний код юридичної особи 30859524) 49000,00 грн страхового відшкодування.
В постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що регресний характер стягуваної Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" суми до предмету доказування входить доведення позивачем правомірності розрахунку суми виплати страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" і ОСОБА_7 та факту виплати страхового відшкодування. Матеріалами справи підтверджується, що укладений 01 грудня 2015 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (позивач, страховик) та ОСОБА_6 (страхувальник) страховий договір є договором добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-2111-15-00197. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, тобто суми відновлювального ремонту, та повинен складати 79595, 46 грн. Матеріалами справи підтверджується виплата страхового відшкодування в розмірі 79595,46 грн згідно платіжного доручення № 17644 від 28 вересня 2016 року. Відтак, позивачем повністю доведений та обґрунтований розмір виплаченого ним відшкодування в сумі 79595,46 грн, яке підлягає відшкодуванню з боку страхувальника особи, винної у дорожньо-транспортній пригоді - Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія". Враховуючи наведене, у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (50000,00 грн) і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування.
05.12.2017 Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" подало касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі №922/1436/17, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі №922/1436/17, рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2017 залишити в силі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права ґрунтував рішення виходячи з висновків звіту оцінювача, який не може бути визнаний належним і допустимим доказом по справі. Матеріали справи не містять належного розрахунку розміру страхового відшкодування і документів, що підтверджують майновий інтерес особи, що одержала страхове відшкодування до застрахованого транспортного засобу. Апеляційний суд виходив з того, що наявність вказаних документів не є необхідною, виходячи з наявності між сторонами по справі регресних зобов'язань. Проте до вказаних висновків суд апеляційної інстанції дійшов з порушенням норм матеріального права.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.03.2018 поновлено Товариству з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" строк на подання касаційної скарги на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі №922/1436/17. Призначено до розгляду касаційну скаргу Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі №922/1436/17 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 27.04.2018 у зв'язку з відрядженням судді Вронської Г.О. для розгляду справи №922/1436/17 визначено наступний склад колегії суддів Баранець О.М. - головуючий, Студенець В.І., Мамалуй О.О.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.05.2018 у зв'язку з відпусткою судді Студенця В.І. для розгляду справи №922/1436/17 визначено наступний склад колегії суддів Баранець О.М. - головуючий, Мамалуй О.О., Ткач І.В.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 09.07.2018 у зв'язку з відпусткою суддів Мамалуя О.О., Ткача І.В. для розгляду справи №922/1436/17 визначено наступний склад колегії суддів Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В.
Колегія суддів, враховуючи положення п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України в редакції чинній з 15.12.2017 дійшла висновку про необхідність касаційного перегляду зазначеної справи.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Як свідчать обставини справи, 01 грудня 2015 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (позивач, страховик) та ОСОБА_6 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-2111-15-00197, предметом якого є страхування транспортного засобу Gееlу СК державний реєстраційний НОМЕР_6.
У відповідності до умов вказаного договору страхування, позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.
Відповідно до довідки поліції №2738 від 20.09.2016 року та свідоцтва про реєстрацію, власником автомобілю Gееlу СК державний реєстраційний НОМЕР_7 є ОСОБА_11.
30 червня 2016 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Gееlу СК державний реєстраційний НОМЕР_7 під керуванням водія ОСОБА_12 та транспортного засобу Audi A6 державний реєстраційний № НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_4.
В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_11, в якій він зазначає, що, на момент настання дорожньо-транспортної пригоди, транспортним засобом Gееlу СК державний реєстраційний НОМЕР_7 керував ОСОБА_12 за його згодою.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди застрахованому транспортному засобу Gееlу СК державний реєстраційний НОМЕР_7 було завдано механічних ушкоджень.
Згідно з довідки та вироку Дзержинського районного суду м. Харків від 24 жовтня 2016 року вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення ОСОБА_4 Правил дорожнього руху України.
При цьому, згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс АЕ/6269077 від 20.11.2015) відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна CK" здійснював страхування цивільно-правової відповідальності власника (законного користувача) забезпеченого транспортного засобу Audi A6 державний реєстраційний № НОМЕР_3. Відповідно до умов зазначеного договору, ліміт по майну становив 50000,00 грн., а франшиза - 1000,00 грн.
1 липня 2016 року страхувальник звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав усі необхідні документи.
27 вересня 2016 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" на підставі звіту № 120/07/16 від 5 серпня 2016 року та зобов'язуючої пропозиції було складено страховий акт та розрахунок страхового відшкодування до нього.
На підставі вищевказаних документів Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" здійснила виплату страхового відшкодування в розмірі 79595,46 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 17644 від 28 вересня 2016 року.
Позивач зазначав, що враховуючи ліміт відповідальності по полісу відповідача в розмірі 50000,00 грн., беручи до уваги франшизу в сумі 1000,00 грн., Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" має сплатити на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 49000,00 грн.
Згідно з частиною другою статті 999 ЦК України, до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас як передбачено частиною третьою статті 985 ЦК України особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Статті 979 ЦК України та 16 Закону України "Про страхування" визначають, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Однак спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або Моторно-транспортне страхову бюро України не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Положеннями статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Враховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача, у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП), виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (50000,00 грн.) і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи.
Порядок оцінки шкоди, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу, визначено методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду Державного майна України 24.11.2003 №142/5/2092 (в редакції наказу від 24.07.2009 №1335/5/1159).
Відповідно до п. 7.38. зазначеної Методики, значення Коефіцієнту фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових колісних транспортних засобів виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів; (застрахований транспортний засіб Gееlу СК, д.н.з. НОМЕР_4, 2013 року випуску). В той же час, в пункті 7.39. вказаної методики зазначено, що винятком стосовно використання зазначених вимог є, зокрема, випадок, якщо колісний транспортний засіб експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4. (автомобіль легковий, експлуатувався в режимі таксі, що передбачає надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу в індивідуальному порядку).
Відповідно до фототаблиці до звіту на застрахованому транспортному засобі міститься телефон служби замовлення таксі, крім того в пункті 11.12. договору страхування зазначено характер використання транспортного засобу - таксі.
Враховуючи викладене, в даному випадку коефіцієнт фізичного зносу підлягав обов'язковому застосуванню.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, а саме зі звіту №120/07/16 про оцінку колісного транспортного засобу від 05.08.2016, вартість відновлюваного ремонту було розраховано без урахуванням коефіцієнту зносу деталей.
З огляду на вимоги частини 5 статті 236, стаття 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Однак, суд апеляційної інстанції не врахував наведеного вище, не скористався правом на витребування від позивача висновку оцінювача (звіт), проведеного у відповідності до вимог закону (щодо вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу). Не було враховано викладене і місцевим господарським судом при винесенні рішення у даній справі.
Встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід визначити вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, при необхідності, обговорити питання щодо призначення відповідної судової експертизи.
Крім цього, згідно положень ст. 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна. Статтею 6 вказаного Закону визначається, що оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.
Судами попередніх інстанцій також не було досліджено чи має фізично особа-підприемець ОСОБА_5 статус оцінювача або судового експерта (ліцензія, сертифікат, тощо) - як це передбачається Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", оскільки звіт не містить копій документів, що підтверджують статус останнього.
Твердження скаржника з приводу відмінності суб'єкта виплати страхового відшкодування та безпосереднього власника автомобілю НОМЕР_5, як не переходу до позивача права вимоги в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є безпідставними, оскільки на момент укладення договору страхування від 01 грудня 2015 року фізична особа ОСОБА_6 мав реєстраційний документ на автомобіль НОМЕР_5, останній будучи належним користувачем даного транспортного засобу, мав право на укладення даного договору, а відтак і отримання страхового відшкодування. Відтак, позивачем виплачено суму страхового відшкодування належній особі в розумінні частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування". Даний факт вірно встановлений судом апеляційної інстанції та не підлягає повторному встановленню при новому розгляді.
При цьому колегія суддів зазначає, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:
- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;
- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;
- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
З врахуванням викладеного, оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, що діяла на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень, щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це відповідно є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді необхідно вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи з урахуванням правової природи спірних рішень, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -
1. Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі №922/1436/17 скасувати.
3. Справу №922/1436/17 передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді Г. Вронська
Л. Стратієнко