04 липня 2018 року
м. Київ
Справа № 819/353/16
Провадження № 11-163апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ПрокопенкаО.Б.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу № 819/353/16
за позовом ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду; ПАТ «Дельта Банк» відповідно)
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_3
на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Мікули О.І., Качмара В.Я., Кушнерика М.П.
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року № 813 у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року № 023-19553-250215, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3, нікчемним правочином; зобов'язати уповноважену особу Фонду надати Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) № 023-19553-250215 від 25 лютого 2015 року.
2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що він є вкладником ПАТ «Дельта Банк» за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» від 25 лютого 2015 року № 023-19553-250215 на суму 2927 доларів США, проте відповідач протиправно та необґрунтовано виніс рішення про визнання зазначеного договору нікчемним і не включив його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. Постановою Правління Національного банку України №692/БТ від 30 жовтня 2014 року, яка доведена до керівників структурних підрозділів банку 15 січня 2015 року, ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії проблемних банків.
4. Також заборонено проведення будь-яких операцій за чинними договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом.
5. На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року за № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02 березня 2015 року за № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк», згідно з якою з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду Кадирова В.В.
6. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», виконавча дирекція Фонду 02 жовтня 2015 року прийняла рішення № 181 «Про початок здійснення процедури ліквідації Aкціонерного товариства «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації Aкціонерного товариства «Дельта Банк» з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року.
7. 25 лютого 2015 року ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 уклали договір
№ 023-19553-250215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий».
8. Відповідно до цього договору банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок та приймає від нього внесені в порядку, передбаченому цим договором, грошові кошти в сумі 2927 доларів США з нарахуванням 5,5% річних.
9. ОСОБА_3 доручив розмістити належні йому кошти на депозит у ПАТ «Дельта Банк» у сумі 2927 доларів США ОСОБА_8 відповідно до укладеного договору доручення від 25 лютого 2015 року.
10. Депозитний рахунок, відкритий за договором банківського вкладу
№ 023-19553-250215, поповнений на 2927 доларів США 25 лютого 2015 року шляхом переказу коштів з рахунку ОСОБА_8, згідно з платіжним дорученням від 25 лютого 2015 року № 46469788.
11. 23 вересня 2015 року уповноважена особа Фонду направила ОСОБА_3 повідомлення № 8821/2244 про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року № 023-19553-250215, відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
12. Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовив.
13. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, провадження в адміністративній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
14. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів
15. 29 вересня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, він просив скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи інших учасників справи
16. Уповноваженою особою Фонду подано заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач просить залишити ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року без змін з підстав її законності та обґрунтованості.
Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
17. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3
18. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII). Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19. Відповідно до статті 327 КАС судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
20. 14 лютого 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
21. Згідно з цією нормою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
22. Оскільки ОСОБА_3 оскаржує ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
23. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 3 березня 2018 року прийняла до розгляду цю справу та призначила її до розгляду в письмовому провадженні.
24. Перевіривши за матеріалами справи викладені у касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про наявність підстав для задоволення скарги частково, зважаючи на таке.
25. Відповідно до частини першої статті 341 КАС у редакції Закону № 2147-VIII суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
27. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» та у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з &l.;…&gf; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?е;…&? ;». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
28. Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.
29. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
30. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС України).
31. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
32. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.
33. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
34. Помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
35. Відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI) Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
36. Позивач оскаржує дії щодо ненадання до Фонду інформації про нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.
37. Згідно із частинами 1, 2 статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200000 гривень.
38. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
39. Відповідно до статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону.
40. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом №4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.
41. Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
42. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ і Закон № 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.
43. Закриваючи провадження у даній справі, суд апеляційної інстанції послався на постанову Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14. Проте, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, № 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 910/17448/16 від 16 травня 2018 року, яка відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у зазначеній вище постанові, такі правовідносини врегульовуються спеціальним Законом № 4452-VI і не підпадають під дію загального законодавства про банкрутство, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства з підстав, викладених у постанові від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, немає.
44. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічні правові позиції висловлені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15.
45. Таким чином, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати до Фонду інформацію про ОСОБА_3як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) № 023-19553-250215 від 25 лютого 2015 року.
46. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року № 813 у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року № 023-19553-250215, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3, нікчемним правочином.
47. Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
48. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
49. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «Дельта Банк» і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Відповідно позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, №910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 910/17448/16 від 16 травня 2018 року.
50. Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
51. Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року № 813 у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року № 023-19553-250215, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3, нікчемним правочином, не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).
52. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС в зазначеній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
53. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС у редакції Закону № 2147-VIII суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.
54. Відповідно до частини першої статті 353 КАС у редакції Закону № 2147-VIII підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
55. Отже, викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати інформацію про ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) № 023-19553-250215 від 25 лютого 2015 року,ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.
56. Тому на підставі частини першої статті 353 КАС ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року підлягає в зазначеній частині скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
57. Водночас, ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року № 813 у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року № 023-19553-250215, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3, нікчемним правочином, підлягає залишенню без змін з урахуванням мотивування, викладеного вище.
Ураховуючи наведене та керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону № 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року у справі № 819/353/16в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_3, як вкладника який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) № 023-19553-250215 від 25 лютого 2015 року скасувати.
Справу № 819/353/16 в цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
3. В іншій частині ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року у справі № 819/353/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.
Відповідно до частини третьої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України постанова оформлена суддею Кібенко О.Р.
Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко
Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
В.В. Британчук Л.І. Рогач
Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
В.І. Данішевська О.М. Ситнік
О.С. Золотніков О.С.Ткачук
В.С. Князєв В.Ю. Уркевич
О.Р. Кібенко О.Г. Яновська