Справа № 214/1791/18
2/214/1653/18
Іменем України
05 липня 2018 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Прасолова В.М.
при секретарі - Усік М.О.
за участю позивача - ОСОБА_1
за участю представника позивача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, суд -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просить: визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом; визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою № 24 будинку № 17 по вул. Тинка в м. Кривому Розі.
В обґрунтування позовних вимог навела наступне. Вона, ОСОБА_1 та відповідач за позовом - ОСОБА_3, є сестрою та братом. Їхній батько ОСОБА_4, помер 30.12.1994 року.
Так, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на момент смерті батька був повнолітнім (23 роки) та дійсно мешкав у бабусі й дідуся (по-батькові). Такі обставини були встановлені рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу по справі 210/1897/15-ц.
Якщо б їхній батько був би живий на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 (своєї матері), він був би спадкоємцем першої черги та мав би обов'язкову частку в разі наявності заповіту.
Дідові ОСОБА_6 та бабі ОСОБА_5 належало домоволодіння № 55 по вул. Нахімова у м. Кривому Розі. Ще 15.11.1986 року дід ОСОБА_6 помер та баба ОСОБА_5 отримала свідоцтво право на спадщину на домоволодіння на своє ім'я за реєстром № 190 ст. 137 запис № 40717 від 13.03.1992 року.
ОСОБА_5 померла 30.05.2002 року. Таким чином, спадкодавиця не мала на момент смерті живих дітей (її син - їхній батько - ОСОБА_4 помер у 1994 році). Згідно ст. 529 ч.2 ЦК (1963 р.) внуки спадкодавця є спадкоємцями по закону, якщо на час відкриття спадщини не було в живих того з батьків, який був би спадкоємцем. Таким чином, на момент відкриття спадщини 30.05.2002 року, спадкоємцями стали відповідач по справі та вона, як внуки спадкодавця та діти єдиного спадкоємця, якщо б він був живий на момент смерті ОСОБА_5
Вона, ОСОБА_1, на момент відкриття вказаної спадщини була неповнолітньою та як сирота знаходилася в державному закладі, не мала повної дієздатності щоб вчиняти якісь дії спрямовані на прийняття спадщини. Більш того, їй взагалі не було відомо про настання таких обставин та, крім того, не мала обізнаності щодо необхідності вчинення дій (опікуном була держава). Також їй не було відомо про наявність заповіту. Вона, позивачка, народилася 04.04.1985 року, з народження проживала ІНФОРМАЦІЯ_2. Її мати, ОСОБА_7, померла 05.01.1990 року (коли їй, позивачці, ще не виповнилося 5 років). Батька позбавили батьківських (рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 07.04.1994 року), ніхто з дорослих (повнолітніх) родичів (рідних бабусі, брата) не забрав на виховання дев'ятирічну дитину та згідно рішення Виконкому Саксаганської районної ради від 22.04.1994 року № 192, її, позивачку, було влаштовано в державний дитячий заклад до повноліття. Цим же рішенням закріплено право на житло по вул. Тинка, 17/24.
Таким чином, весною 1994 року вона вже перебувала в дитячому будинку, а в грудні 1994 року батько ОСОБА_4 помер. Як зазначає її брат, та вона це не заперечує цих обставин, він мешкав за адресою вул. Нахімова, 55. Більш того, факт свого проживання не за місцем реєстрації, відповідач встановлював рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу для отримання спадщини після померлої бабусі. Таким чином, відповідач по справі фактично не прийняв в управління або володіння спадковим майном та не подав до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини в шестимісячний термін (як того вимагає ст. 549 ЦК УРСР 1963 року). Реєстрація (прописка на той час) не є обставиною безумовного прийняття спадщини, як й обставина на яку посилається нотаріус у відповіді № 1207/02-14 від 06.08.2015 року. А саме, нотаріус вказує, що при видачі свідоцтва про право на спадщину не було враховано частку ОСОБА_3 , який прийняв спадщину, як такий що проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Реєстрація (прописка на той час) не є обставиною безумовного прийняття спадщини, за законодавством яке діяло на момент відкриття спадщини (ст. 549 ЦК України), так як прийняття спадщини провадилося лише шляхом здійснення дій перелічених в ч. 1 ст. 549 ЦК України (1963р.) та не залежало від проживання спадкоємця. Так як відповідач не прийняв у володіння або управління спадкове майно, та не подавав заяву про прийняття спадщини (протягом 6 місяців), при таких обставинах він є таким, що не прийняв спадщину. Тим паче, що прийняття спадщини шляхом прийняття майна у володіння є фактом, що має юридичне значення. Такий факт в судовому порядку не встановлювався.
Таким чином, вона, позивачка, на момент відкриття спадщини (після смерті батька) була неповнолітньою та знаходилася в державному закладі як сирота. 06.05.2006 року державним нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину на її ім'я після смерті батька за реєстровим № 2538 по спадковій справі № 473/2006. На той час спадкова справа містила відомості лише про спадкове майно яке складалося з акцій ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». Видане свідоцтво не скасовувалося та дійсне на теперішній час, а таким чином, вважає, що вона, позивачка, є єдиною спадкоємицею, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, померлого 30.12.1994 року.
Як з'ясувалося на сьогодні, то квартира АДРЕСА_2 (яка була закріплена за нею на час перебування в дитячому будинку) є кооперативною квартирою та свідоцтво про право власності на яку ОСОБА_4, померлим батьком, отримано не було (тому квартира й не попала до переліку спадкового майна у свідоцтво про право на спадщину). Але почавши оформлювати правовстановлюючі документи на житло, з'ясувалося, що хоча право власності не оформлене, але померлий ОСОБА_4 дійсно був членом кооперативу «Планета» на підставі рішення виконкому Саксаганської районної ради № 240 від 10.07.1973 року та останній внесок було проведено 18.07.1989 року та квартира виплачена повністю. Такі обставини підтверджуються довідкою № 35 від 11.08.2015 року, виданою ЖБК «Планета».
Відповідно до ст. 548 ЦК (1963р.) прийняття спадщини не допускається з умовою або прийняття лише частини спадщини. Так як вона, позивачка, є спадкоємицею, то звернулася до нотаріусу за отриманням свідоцтва щодо права на спадщину на квартиру (паєнагромадження) кооперативної квартири. Але нотаріус відмовив у зв'язку з тим, що вважав ОСОБА_3 (відповідача по справі) також спадкоємцем, що прийняв спадщину, так як зареєстрований в квартирі.
Спадкоємець вважається власником спадкового майна з моменту відкриття спадщини. Одночасно з вищезазначеним вказує на те, що відповідач в квартирі АДРЕСА_3, але не проживає з дитинства. Вони не пов'язані спільним побутом та не вели й не ведуть спільного господарства. Факт його не проживання в ІНФОРМАЦІЯ_3 довідкою ЖБК «Планета» та самим відповідачем. Визнання обставин стороною по справі звільняє її від доказування цієї обставини. Крім того, мається рішення суду, яким встановлено фактичне проживання відповідача за іншою адресою.
Згідно до статті 145 ЖК УРСР та пункту 43 Типового статуту ЖБК і пунктів 7, 55 Примірного статуту ЖБК відкривається спадщина на пай, який переходить до спадкоємців у порядку, передбаченому законом (статті 524-562 ЦК Української РСР 1963 року), а члени його сім'ї, які проживали разом з ним, зберігають право користування жилим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них. До кооперативу може бути прийнято стільки спадкоємців, скільки є ізольованих кімнат у квартирі спадкодавця. Таким чином, в разі смерті члена кооперативу, а членські внески ще сплачені не в повному обсязі, то спадкується паєнакопичення.
В даному випадку, як зазначено вище, пай сплачено в повному обсязі. Згідно ст.15 ЗУ «Про власність», що діяв до 2007 року, у разі сплати паю в повному обсязі, член кооперативу ставав власником квартири. Додаткового оформлення (реєстрації такого права власності, законодавство не вимагало. Таким чином, на момент відкриття спадщини батько фактично був власником квартири АДРЕСА_2.
Згідно п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику про спадкування» №7 від 30.05.2008, - якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.
Згідно зі ст. 15 Закону України від 7 лютого 1991 р. N 697-XII "Про власність" член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, з 1 липня 1990 р. набуває право власності на цю квартиру, тому в разі його смерті після зазначеної дати спадщина відкривається на квартиру, що відповідає правовій позиції у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 грудня 2013 р. у справі N 6-138цс13.
Таким чином, вважає, що вона у відповідності до законодавства, що діяло на момент виникнення правовідносин, отримала свідоцтво про право на спадщину як єдина спадкоємиця, що прийняла спадщину. За відсутністю правовстановлюючих документів та відомостей в БТІ про право власності оформлене на спадкодавця, не змогла оформити право власності на успадковану квартиру АДРЕСА_4. У спадкоємця виникає право власності з моменту відкриття спадщини та не залежить від часу оформлення.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, зокрема, із правочинів, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Враховуючи вищевикладене, можна зазначити, що вони, - вона та відповідач, фактично провели розподіл спадкового майна, а саме вона, як спадкоємиця після смерті батька, не заперечувала отримання відповідачем у спадщину домоволодіння, а він зі свого боку ніколи не заперечував обставину її спадкування квартири. Згідно до ч.1 ст. 562 ЦК України (ред. 1963 р.) можливий розподіл спадкового майна. Але при цьому оформити такий розподіл успадкованого майна вони не мали можливості, тому й вимушені звертатися до суду.
У разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. В даному конкретному випадку в разі визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.
Крім того, відповідач не проживає у квартирі тривалий час, чим порушує її права та права її неповнолітніх дітей, оскільки вони вимушені сплачувати комунальні послуги, які нараховуються на всіх зареєстрованих у квартирі, що погіршує їхнє матеріальне становище. При користуванні зазначеним майном та при наявності підстав, не мають можливості оформити навіть субсидію, так як реєстрація відповідача за даною адресою зобов'язує враховувати його доходи як члена сім'ї, яким він вже не є . На підставі вищевикладеного, вважає, що відповідач повинен бути визнаний судом таким, що втратив право користування квартирою. Вважає, що відповідач втратив право користування квартирою, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, квартира АДРЕСА_5.
Стаття 3 СК України визнає сім'єю спільне проживання осіб, що пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки . Частина 2 статті 405 ЦК України встановлює, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Абзацом 7 ч.1 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документу про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. П.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду ( про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою).
Тобто, питання про зняття з реєстрації колишніх членів сім'ї власника квартири залежить, зокрема, від вирішення питання про втрату ними права користування жилим приміщенням. Відповідач в добровільному порядку не знімається з реєстраційного обліку, коштів на сплату комунальних послуг не дає та така поведінка впливає на її з дітьми матеріальний стан. Окрім цього, впливає на реалізацію їхніх прав щодо оформлення субсидій тощо.
Оскільки обставини наведені в позовній заяві, докази, які їх підтверджують свідчать про не проживання відповідача у вказаній квартирі, більше встановленого терміну, є всі підстави для визнання даної особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням внаслідок відсутності. Згідно ст. 72 ЖК України суд визнає особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені терміни.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримала повністю, підтвердивши зміст позовної заяви. Просить задовольнити позов на підставі визнання позову представником відповідача. При цьому пояснила, що вважає, що права інших осіб порушені не будуть. Інших спадкоємців немає.
Позивачка у судовому засіданні повністю підтвердила думку представника, просить задовольнити позов. При цьому пояснила, що інших спадкоємців, крім неї та відповідача немає. Вважає, що права інших осіб порушені не будуть.
Відповідач у судове засідання не з'явився, від представника відповідача - ОСОБА_8 надійшла заява, згідно якої остання позов визнала повністю, просить розглянути справу за її відсутності.
Керуючись положеннями ст. 228 ч.2 ЦПК України, у судовому засіданні з урахуванням змісту спірних правовідносин та обставин справи, а саме визнання у відповідності до вимог ст. 206 ЦПК України, представником відповідача позову, суд вважає за можливе не досліджувати докази наявні у справі.
Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що маються законні підстави для задоволення позову, тому що визнання позову представником відповідача не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
В силу ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір в сумі 1409 грн. 60 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. 15 закону України «Про власність», ст. ст. 548, 549, 562 ЦК України (в редакції 1963 року), ст. ст. 15,16, 405 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 77, 78, 80, 133, 141, 206, 228, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання особи такою, що втратила право користування квартирою - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою № 24 будинку № 17 по вул. Тинка в м. Кривому Розі.
Стягнути з ОСОБА_3, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, на користь держави судовий збір в сумі 1409 грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено 13 липня 2018 року.
Головуючий суддя: В.М. Прасолов