Ухвала
13 липня 2018 року
м. Київ
справа № 405/5921/17
провадження № 61-37930ск18
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 24 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 травня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області від 03 жовтня 2017 року № 331 о/с в частині його звільнення, поновити його на посаді провідного інженера відділення забезпечення автотранспортом при Головному управлінні Національної поліції в Кіровоградській області з 03 жовтня 2017 року, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 жовтня 2017 року по день поновлення на роботі, зобов'язати відповідача призначити його на посаду провідного інженера відділення забезпечення автотранспортом центру обслуговування підрозділів Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області.
Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 24 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 травня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірним та скасовано наказ Головного Управління Національної поліції в Кіровоградській області від 03 жовтня 2017 року № 331 в частині звільнення ОСОБА_1 Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера відділення забезпечення автотранспортом при Головному управління Національної поліції в Кіровоградській області з 03 жовтня 2017 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 28 040,32 грн. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на користь держави судові витрати в сумі 1 920 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу допущено до негайного виконання.
04 червня 2018 року Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області подало засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 24 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 травня 2018 року в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» передбачено, що у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2018 року (на час подання касаційної скарги) - 1 762 грн.
Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03 жовтня 2017 року по день поновлення на роботі, тобто у розмірі 28 040,32 грн, яка станом на 01 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн х 100=176 200 грн).
Крім того, заявлено вимогу немайнового характеру, а саме про поновлення на роботі.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Судові рішення у даній справі ухвалено після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», тобто після 15 грудня 2017 року.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Зазначення у постанові Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 травня 2018 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для її розгляду судом касаційної інстанції, оскільки такий розгляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 24 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 травня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. А. Стрільчук