справа 756/1893/17
провадження № 51-3281км18
10 липня 2018 року
м. Київ
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 3 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100050012679, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця смт Кливового Брянської області Російської Федерації та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини
За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 3 березня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і відповідно до ст. 76 КК на нього покладено виконання обов'язків: з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу цього органу та повідомляти такий орган про зміну місця проживання, роботи.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Суд визнав ОСОБА_6 винуватим у грабежі, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб за обставин, викладених у вироку.
Як установив суд, 17 грудня 2016 року о 17:40 у під'їзді будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_6 вдарив кулаком ОСОБА_7 в обличчя, а невстановлена слідством особа застосувала до нього електрошокер і завдала ударів по голові, заподіявши цим легких тілесних ушкоджень. У такий спосіб вони заволоділи майном та грошима потерпілого на загальну суму 10 945 грн, з якими згадана невстановлена особа зникла з місця події.
Апеляційний суд ухвалою від 30 травня 2017 року змінив вирок: виключив з його резолютивної частини рішення про заборону ОСОБА_6 виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу з питань пробації та поклав на засудженого обов'язок не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі, за її змістом, прокурор просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів прокурора зводиться до того, що суди нижчих ланок усупереч вимогам статей 50, 65 КК не врахували повною мірою тяжкості вчиненого злочину та особи винного, внаслідок чого неправильно застосували ст. 75 КК. Вважає, що апеляційний суд необґрунтовано залишив поза увагою аргументи сторони обвинувачення, викладені в апеляційній скарзі, й постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор частково підтримав заявлені касаційні вимоги, просив скасувати ухвалу апеляційного суду на зазначених у скарзі підставах і призначити новий розгляд у цьому суді.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає оспорювані рішення в межах касаційної скарги, в якій не заперечується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінально караного діяння, правильність його кваліфікації за ч. 2 ст. 186 КК.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК, cуд при виборі заходу примусузобов'язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, щопом'якшують та обтяжують покарання.
За правилами ст. 75 КК у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження в порядку касаційної процедури встановлено, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дотримався наведених норм матеріального права.
Усупереч твердженням прокурора у скарзі суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, урахував ступінь тяжкості вчиненого діяння, особу засудженого та всі інші обставини, які мають правове значення.
Враховуючи ступінь тяжкості кримінального правопорушення, суд виходив не лише з формалізованих у ст. 12 КК критеріїв, але й із конкретних обставин справи, ролі ОСОБА_6 при вчиненні діяння, яка була менш активною, ніж у його співучасника. Водночас не залишилися поза увагою суду поведінка засудженого в минулому в аспекті ст. 89 вказаного Кодексу. Саме з огляду на такі дані суд призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в розмірі, наближеному до максимальних меж санкції ч. 2 ст. 186 КК.
Разом із тим, виконуючи приписи ст. 65 цього Кодексу, суд зважив на щире каяття ОСОБА_6 , сприяння ним розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданих збитків потерпілому, визнавши це обставинами, які пом'якшують покарання. Крім того, суд урахував представлені у справі відомості щодо стану здоров'я засудженого (страждає на хронічний вірусний гепатит), позитивні характеристики останнього, неперебування на спеціальних обліках, наявність у нього на утриманні неповнолітньої дитини.
Зазначене та відсутність обтяжуючих покарання обставин з урахуванням необхідності додержання принципу індивідуалізації покарання стали підставою для висновку суду про можливість досягти мети заходу примусу без ізоляції ОСОБА_6 від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою впродовж максимального іспитового строку, встановленого у ст. 75 КК.
Таким чином, належно умотивувавши свою позицію, суд обґрунтовано вирішив застосувати до засудженого інститут умовного звільнення. Таке рішення не суперечить умовам застосування вказаної норми матеріального права, а погашені судимості за законом не є перешкодою для цього.
Переконливих аргументів щодо протилежного, неправильного застосування ст. 75 КК у поданій касаційній скарзі не наведено.
Крім того, аналогічні по суті доводи прокурора щодо неправильного застосування зазначеної статті закону України про кримінальну відповідальність були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який, навівши докладні мотиви та відповідні підстави, визнав їх необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду не суперечить вимогам ст. 419 КПК.
Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції, не встановлено.
Тому подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів
Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 3 березня 2017 року (з урахуванням змін, внесених апеляційним судом) та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3