Постанова
Іменем України
26 червня 2018 року
м. Київ
справа № 757/14091/16-ц
провадження № 61-1902 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - Апарат Верховної Ради України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Печерського районного суду м. Києва
від 21 червня 2016 року у складі суді ОСОБА_4 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Прокопчук Н. О., Семенюк Т. А.,
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України про стягнення одноразової грошової допомоги та відшкодування майнової шкоди.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що у період з 13 грудня
2012 року по 27 листопада 2014 року вона працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата ОСОБА_5 Середня заробітна плата за місяць складала 9 800 грн 00 коп.
В порушення вимог частини шостої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата», якою передбачено, що у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата його помічнику-консультанту виплачується одноразова грошова допомога у розмірі тримісячної заробітної плати, з нею не проведено повного розрахунку при звільненні.
У зв'язку з невиплатою зазначеної грошової допомоги та необхідністю оплати медичних послуг, вона була вимушена отримати кредит на суму 26 811 грн
79 коп., за користування якого додатково сплатила 11 524 грн 11 коп.
Посилаючись на наведене просила стягнути з відповідача одноразову грошову допомогу в розмірі 29 400 грн 00 коп. та відповідно до статті 625 ЦК України інфляційні втрати у розмірі 13 612 грн 20 коп., три відсотки річних у розмірі 1 030 грн 07 коп., а також відшкодувати майнову шкоду у розмірі сплачених нею коштів за користування кредитом, що становить 11 524 грн
11 коп.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 невиплачену одноразову допомогу у розмірі 29 400 грн 00 коп.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивовано тим, що законодавством передбачено виплату помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, у випадку дострокового припинення повноважень народного депутата, одноразової грошової допомоги у розмірі його тримісячної заробітної плати.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд виходив з того, що обов'язок відповідача сплатити суму одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні не містить ознак грошового зобов'язання в розумінні положень ЦК України, та не підпадає під дію норми частини другої статті 625 ЦК України.
Щодо позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди за користування кредитом, суд зазначив, що вона не підлягає задоволенню, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження факту заподіяння втрат майнового характеру внаслідок неправомірних дій чи бездіяльності відповідача.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2016 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції грунтуються на повно та всебічно з'ясованих обставинах справи, досліджених у справі доказах, яким суд надав належну правову оцінку та правильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
У січні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якій він просив змінити рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2016 року, скасувати ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про неможливість застосування до трудових спорів частини другої статті 625 ЦК України, оскільки відповідно до статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Крім того, право на компенсацію втрат у зв'язку з порушенням строків виплати працівникам належних йому сум, прямо передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Законом України «Про оплату праці».
Висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність заподіяння позивачеві майнової шкоди не відповідають обставинам справи, оскільки після звільнення їй необхідні були кошти на оплату медичних послуг. Оскільки відповідач своєчасно не виплатив грошову допомогу, вона змушена була укласти кредитний договір на виконання якого понесли збитки у вигляді сплачених банку процентів за користування кредитом та щомісячної страховки.
У квітні 2018 року від Апарату Верховної Ради України надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому представник відповідача просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України, який самостійно визначає їх кількість, посадові обов'язки, напрямки, діяльності, встановлює заробітну плату, розподіляє між ними премії тощо, а Апарат Верховної Ради здійснює лише документальне та фінансове обслуговування таких трудових відносин. Витрати на утримання помічників-консультантів визначені Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік», яким не були передбачені кошти на виплату одноразової грошової допомоги помічникам-консультантам народних депутатів України при достроковому припиненні повноважень народного депутата, а тому здійснення їх фінансового забезпечення можливо було лише у межах наявних коштів, виділених бюджетним призначенням. Крім того позивачем неправильно розрахована сума одноразової грошової допомоги.
Вказував на те, що суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та відшкодуванні майнової шкоди, оскільки стаття 625 ЦК України не застосовується до трудових правовідносин, і позивачем не надано доказів про наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіяною їй шкодою, у розумінні приписів статті 1166 ЦК України.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судудійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 13 грудня 2012 року по
27 листопада 2014 року ОСОБА_1 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 Середня заробітна плата складала 9 800 грн 00 коп.
Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 26 листопада 2014 року № 7212 «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України VІІ скликання» з 27 листопада 2014 року звільнено ОСОБА_1 із займаної посади у зв'язку із достроковим припиненням повноважень народного депутата України
29 серпня 2014 року ОСОБА_5 звернувся до керівника Апарату Верховної Ради України з поданням про виплату його помічнику-консультанту ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі її трьохмісячної заробітної плати, відповідно до частини шостої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», у зв'язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата України.
Пунктом 2 статті 4.6 Постанови Верховної Ради України «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», що узгоджується із частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про статус народного депутата України» помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
З огляду на наведене, суд першої інстанції, з яким обгрунтовано погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі його тримісячної заробітної плати у випадку звільнення за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 29 400 грн 00 коп. підлягають задоволенню.
Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про не згоду позивача з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення одноразової допомоги, а тому в цій частині судові рішення не підлягають перегляду.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача втрати від інфляції та трьох відсотків річних, суди виходили з того, що положення статті 625 ЦК України, які регулюють наслідки порушення грошових зобов'язань, не розповсюджуються на спірні правовідносини, оскільки вони регулюються нормами трудового законодавства.
Такі висновки судів попередніх інстанцій відповідають застосуванню приписів статті 625 ЦК України та тлумаченню зазначеної норми, виходячи з наступного.
Грошовим зобов'язанням, за змістом статей 524, 533-535 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.
Системний аналіз зазначених норм права свідчить, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.
Оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані трудовим законодавством, зокрема, статтею 116 КЗпП України, яка гарантує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Наведене свідчить про те, що позивач не є кредитором по відношенню до відповідача у цивільно-правових відносинах, а тому суди дійшли обгрунтованого висновку про безпідставність вимог ОСОБА_1 про стягнення втрат від інфляції та трьох відсотків річних за несплату одноразової грошової допомоги при звільнені.
Щодо відшкодування майнової шкоди, касаційний суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої й четвертої статті 60 ЦПК України 2004 рокукожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження факту заподіяння їй майнових втрат внаслідок неправомірних дій чи бездіяльності відповідача, а також наявність шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача, а тому суди обгрунтовано відмовили у задоволенні таких вимог.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про не урахування судами попередніх інстанцій права позивача на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати одноразової грошової допомоги, що на думку заявника, передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Законом України «Про оплату праці», оскільки вона таких вимог у суді першої інстанції не заявляла.
Крім того, відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 Порядку проведення компенсації громадянами трати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, прийнятого на реалізацію Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсації підлягають лише грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України, і не мають разового характеру.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанції не спростовують, а тому касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без змін.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
О.В. Ступак
Г. І. Усик