Іменем України
11 липня 2018 року
м. Київ
справа №806/1126/16
адміністративне провадження №К/9901/9579/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2016 (колегія суддів у складі: Семенюка М.М., Сичової О.П., Шимоновича Р.М.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 (колегія суддів у складі: Котік Т.С., Жизневської А.В., Охрімчук І.Г.) у справі № 806/1126/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, про стягнення коштів,
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач, МВС України) на його користь компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 191 387,21 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (далі - третя особа, УМВС України в Житомирській області) для проведення виплати позивачу.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016, в задоволенні позову відмовлено.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом МВС України від 28.10.2014 № 2253 о/с полковника міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 16.09.2014 № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII) та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).
Не погоджуючись з винесеним наказом, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати бездіяльність УМВС України в Житомирській області щодо ненаправлення до МВС України свідоцтва Військово-лікарської комісії УМВС України в Житомирській області від 22.10.2014 за № 599/112 та відмову МВС України від 25.11.2014 за № 6/1/К2041 протиправними; зобов'язати МВС України внести у наказ від 28.10.2014 № 2253 о/с, а УМВС України в Житомирській області, - у наказ від 04.11.2014 № 355 о/с зміни в частині формулювання підстав звільнення позивача, а також зобов'язати МВС України нарахувати та виплати йому одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII).
За результатами розгляду даного позову, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.11.2015 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 28.10.2014 № 2253 о/с «По особовому складу» в частині формулювання причин звільнення позивача та зобов'язано МВС України розглянути рапорт ОСОБА_1 від 20.10.2014 про звільнення із займаної посади на підставі пункту 64 «в» (через обмежений стан здоров'я) Положення № 114, за наслідком чого прийняти рішення, яким вказати причину його звільнення в наказі МВС України від 28.10.2014 № 2253 о/с «По особовому складу». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вказана постанова 14.03.2016 набрала законної сили.
На виконання судового рішення наказом МВС України від 04.05.2016 № 521/ос внесено зміни до пункту наказу МВС від 28.10.2014 № 2253 о/с щодо підстав звільнення ОСОБА_1, вважати його звільненим з органів внутрішніх справ з 28.10.2014 в запас Збройних Сил відповідно до пункту 64 «в» Положення № 114.
Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з відрахуванням податків була проведена 31.05.2016 в сумі 112 681,95 грн., що підтверджується довідкою Відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку УМВС України в Житомирській області від 28.07.2016 № 1319/29/01-2016 та не заперечується сторонами.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову дійшов висновків, що при звільненні зі служби позивачу були виплачені усі належні суми при звільненні, в той час як право позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло лише 04.05.2016.
Зазначена позиція підтримана Житомирським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли безпідставних висновків про право позивача на одноразову грошову допомогу лише з 04.05.2016, а не з часу звільнення.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Статтею 9 Закону № 2262-XII передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 07.11.2015 були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Отже, право на виплату одноразової грошової допомоги виникає в особи в разі звільнення зі служби за станом здоров'я.
Відповідно до статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивача 28.10.2014 було звільнено зі служби у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), а не за станом здоров'я. З позивачем в повному обсязі проведено розрахунок при звільненні згідно наказу від 28.10.2014 № 2253 о/с.
Виплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні була проведена 31.05.2016 після внесення змін до наказу від 28.10.2014 № 2253 о/с щодо підстав його звільнення зі служби, на виконання судового рішення.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 9 Закону № 2262-XII, лише після внесення наказом МВС України від 04.05.2016 № 521/ос змін в наказ від 28.10.2014 № 2253 о/с, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними.
Отже, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 у справі № 806/1126/16 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх
Судді: О.В. Білоус
Т.Г. Стрелець