Справа № 2-598/2008 рік
Іменем України
30 жовтня 2008 року Баришівський районний суд Київської області в складі
головуючого судді Лисюк О.Д.
при секретарі Ющенко Л.А.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Різаєвича про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим будинком та земельною ділянкою в порядку cт. 391 Цивільного кодексу України, -
встановив:
позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим будинком та земельною ділянкою в порядку ст. 391 Цивільного кодексу України. Просить суд постановити рішення, яким усунути перешкоди у здійсненні прав власника та зобов'язати відповідача ОСОБА_2 відновити проїзд, шляхом знесення споруд, які розташовані на землях загального користування.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні змінила свої позовні вимоги та просить суд зобов'язати ОСОБА_2 надати їй через земельну ділянку ОСОБА_2 проїзд до земельної ділянки на якій розташований її будинок по вулиці Карла Маркса, 76 в смт. Баришівка Київської області з іншого боку його земельної ділянки, який вільний від забудови. Свої позовні вимоги обґрунтовує наступним.
На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 05.12.2007 року вона придбала житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться в смт. Баришівка по вул. К.Маркса, 76 Київської області . Будинок розташований на земельній ділянці площею 0.14 га., яка згідно земельно-шнурової закріплена за її будинком.
Заїзд до земельної ділянки запланований на землях загального користування з вулиці Красилівська.
Відповідач, на проїжджій частині, частково зайнявши землі загального користування, побудував гараж, будинок та встановив бетоні стовпи, чим зменшив заїзд (4 метри, згідно плану забудови) до розміру проходу тільки однієї особи. Дане будівництво, ОСОБА_2 здійснював без додержання державних стандартів, норм і правил під час проектування та його будівництва.
Дії відповідача суперечать вимогам ст. 375 ЦК України, яка визначає право власника земельної ділянки зводити на ній будівлі та споруди за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних та інших норм і правил, а також використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Крім того, відповідно до ст. 376 ЦК України, споруди, збудовані відповідачем, вважаються самочинним будівництвом.
Так, ч.1 ст. 376 ЦК України, передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Відповідальність за самочинне будівництво, самовільне зайняття земельної ділянки та використання її не за цільовим призначенням, передбачена статтями 211, 212 ЗК України.
Органом виконавчої влади та місцевого самоврядування, на неправомірні дії з боку ОСОБА_2 було видано попередження та припис про порушення земельного законодавства
та усунення перешкод, шляхом звільнення земельної ділянки від будівель.
Однак, не звертаючи уваги на ці заборони, відповідач і далі продовжував будувати та оздоблювати свої будівлі, чим виказував злісну непокору вимогам посадових осіб та байдуже ставлення до сусідів, яким вкрай необхідний зайнятий відповідачем проїзд.
Вважає, що зазначеними діями відповідача, порушуються її права, як власника будинку та користувача земельної ділянки. Незаконне зведення споруд на землях загального користування, унеможливлюють проїзд транспортного засобу. Через ці незручності вона не може обробити земельну ділянку для садівництва, а також доставити будівельні матеріали для ремонту та оздоблення будинку і господарських будівель.
Відповідач ОСОБА_2 Різаєвич в судовому засіданні проти заявленого позову заперечував пояснивши, що згідно генерального плану індивідуальної забудови земельної ділянки по вул. Красилівській, 67 яка йому належить, ніякого заїзду до вул. ОСОБА_4. Не має на рахунок утворення даного проїзду і відповідного рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради. Вважає, що заявлений позов є безпідставним, а тому, просить суд відмовити позивачці в задоволенні її позовних вимог.
Представник відповідача ОСОБА_5 заперечуючи проти заявленого позову суду пояснив, що будь-який документів, які б порушували права позивачки, остання в судове засідання не надала. Вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання ОСОБА_2 надати їй проїзд через свою земельну ділянку суперечить чинному законодавству та не може бути задоволений.
Заслухавши пояснення позивачки, відповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов є не обґрунтованим та не підлягає до задоволення виходячи з наступних міркувань.
У відповідності до ст. 60 ЦПК України, кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.
Таким чином, за змістом даної статті вбачається, що саме позивач має доказати наявність порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. В судовому засіданні, позивачка ОСОБА_1 не надала суду будь-яких доказів порушення її права. Пункт 4 ст. 60 ЦПК України встановлює, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Виходячи із змісту даної статті суд вважає, що відсутність доказів з боку позивача на підтвердження зазначених позовних вимог, обов'язково за наявності заперечень з боку відповідача проти встановлення певних юридичних обставин і водночас проти позову свідчить про те, що позов не може бути задоволено.
На підставі наведеного, керуючись ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Різаєвича про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим будинком та земельною ділянкою в порядку ст. 391 Цивільного кодексу України, залишити без задоволення.
Дане рішення може бути оскаржене в Апеляційному суді Київської області. При цьому, заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.