м. Вінниця
09 липня 2018 р. Справа № 802/1722/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу ВП №56246673 від 30.05.2018 року
13.06.2018 року Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі- ГУ ПФУ у Вінницькій області, позивач) звернулось в суд з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі- Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу ВП №56246673 від 30.05.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.02.2018 року у справі № 802/120/18-а було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 року, з урахуванням раніше виплачених сум здійснено виплату різниці за період з 01.01.2018 року по 31.03.2018 року. Крім того, забезпечено виплату різниці в отриманні пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року, в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб”, тобто починаючи з 01.01.2019 року. Про вказані обставини щодо добровільного виконання рішення суду від 27.02.2018 року та про необхідність закриття виконавчого провадження відповідача було повідомлено листом від 05.05.2018 року. Разом із тим, не зважаючи на вказані обставини, 30.05.2018 року відповідачем винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн. за повторне не виконання рішення суду без поважних причин.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 19.06.2018 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
26.06.2018 року на виконання зазначено ухвали, в межах строку наданого судом, позивачем подано матеріали на усунення недоліків (вх. №26615)
Ухвалою від 27.06.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду, в порядку статті 287 КАС України, в судовому засіданні на 09.07.2018 року.
06.07.2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позивачем дійсно частково виконано рішення Вінницького окружного адміністративного суду в частині здійснення перерахунку пенсії та її виплати з 01.01.2018 року, однак сума пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року залишилась не виплаченою. Крім того вважає, що виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду має відбуватись не у порядку, визначеному Постановою КМУ №103 від 21.02.2018 року, оскільки на момент прийняття рішення її взагалі не існувало. Також зазначила, що згідно практики Європейського суду з прав людини, відсутність бюджетних коштів не може бути поважною причиною невиконання судового рішення. На підставі чого просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В судове засідання сторони не з'явились, представник позивача та представник відповідача подали до суду заяви(вх. № 28213 від 09.07.2018 року та № 28085 від 06.07.2018 року, відповідно) про розгляд справи без їх участі, в порядку письмового провадження.
Враховуючи положення статті 269 КАС України, у справах визначеними статями 273-277,280-283,285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами в справі.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.02.2018 року у справі №802/120/18-а, окрім іншого, зобов'язано ГУ ПФУ у Вінницькій області провести з 01.01.2016 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно довідки Ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області № 15348 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Вінницькій області від 23.04.2018 року відкрито виконавче провадження ВП №56246673 щодо виконання виконавчого листа №802/120/18-а від 04.04.2018 року, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом про зобов'язання ГУ ПФУ у Вінницькій області провести з 01.01.2016 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно довідки Ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області № 15348 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
Пунктом 2 даної постанови позивача повідомлено про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.
Листом від 05.05.2018 року ГУ ПФУ у Вінницькій області повідомило відповідача про те, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду виконано, шляхом проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідки № 15348. Згідно розрахунку на доплату пенсії за період з січня 2016 року по березень 2018 року головним управлінням донараховано кошти в сумі 32697,54 грн. Однак, у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань та змінами в діючому законодавстві зазначені кошти не були виплачені. Також повідомлено, що донарахована сума за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року підлягає виплаті у порядку, визначеному абз. 2 п. 3 Постанови №103, після виділення коштів на їх фінансування з Державного бюджету України.
30.05.2018 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Вінницькій області винесено постанову, якою у відповідності до статей 63, 75 Закону України “Про виконавче провадження”, на позивача накладено штраф в сумі 10200,00 грн. за повторне невиконання рішення суду без поважних причин.
Незгода позивача із прийнятою постановою зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” (далі - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону).
Згідно ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
З аналізу вказаних норм слідує, що Законом України “Про виконавче провадження” встановлено відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення. А тому, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу, має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Судом встановлено, що на час винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу від 30.05.2018 року, рішення Вінницького окружного адміністративного суду щодо зобов'язання здійснити перерахунок пенсії було виконано позивачем частково, зокрема здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та здійснено йому доплату пенсії за період з січня 2018 року по березень 2018 року. При цьому, не виконаною залишилась частина судового рішення щодо виплати донарахованої пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги представник позивача зазначає, що виплата донарахованої пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року буде здійснюватись ОСОБА_1 в порядку, визначеному Постановою КМУ №103 від 21.02.2018 року, тобто починаючи з 2019 року та до повної виплати. Також, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини “ОСОБА_2 проти України” зазначає, що з дня набрання чинності Постановою КМУ №103 від 21.02.2018 року змінилось правове регулювання спірних правовідносин, що, в свою чергу, припинило дію рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.02.2018 року.
Разом із тим, такі твердження представника позивача суд оцінює критично, з огляду на наступне.
Так, із положень статті 7 КАС України випливає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
При вирішені даного спору застосуванню підлягають положення статті 58 Конституції України, за змістом якої, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Слід зауважити, що Постанова № 103 прийнята після ухвалення Вінницьким окружним адміністративним судом рішення у справі за №802/120/18-а, а відтак, на переконання суду, не підлягає застосуванню судом у спірних правовідносинах щодо виплати донарахованої третій особі пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року.
Також суд звертає увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 року не регулює порядок виконання судових рішень про зобов'язання пенсійного органу здійснити особі виплату пенсії, перерахованої на виконання рішення суду.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини “ОСОБА_2 про України” суд дійшов висновку, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінитися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти змін у майбутньому. Суд констатував, що подальша дія судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, були внесені зміни.
Разом із тим, суд акцентує увагу на тому, що право на перерахунок пенсії позивача виникло на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей".
При цьому, Постанова КМУ від 21 лютого 2018 року № 103 жодним чином не змінює регулювання правовідносин з приводу перерахунку пенсій колишнім працівникам міліції на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та Постанови КМУ № 988 від 11.11.2015 року, а лише визначає порядок виплати перерахованих пенсій.
Аналогічних висновків дійшов і Верховний суд в ухвалі від 02.05.2018 року у справі № 818/1076/18.
З огляду на викладене, суд не погоджується із посиланнями представника позивача на те, що починаючи з дня набрання чинності Постановою КМУ №103 від 21.02.2018 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.02.2018 року припинило свою дію, оскільки даною постановою визначено лише порядок виплати перерахованих пенсій, натомість саме правове регулювання спірних правовідносин залишилось незмінним.
Також суд не погоджується із твердженням представника позивача про те, що невиконання ГУ ПФУ у Вінницькій області, як бюджетною установою, судового рішення через брак коштів не може бути підставою для накладення штрафу, з огляду на наступне.
Нормами статті 6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі “Кечко проти України” (рішення від 08 листопада 2005 року) органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Така позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
З огляду на викладене, посилання представника позивача на відсутність відповідного бюджетного асигнування, як на доказ поважності причин невиконання рішення суду, в частині виплати ОСОБА_1 перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року, на думку суду, є необґрунтованими.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт повного виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.02.2018 року, зокрема, в частині виплати ОСОБА_1 перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року.
З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку, що відповідач приймаючи оскаржувану у даній справі постанову, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень, надані на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 139 КАС України судові витрати у цій справі стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. ст. 255, 272 КАС України.
Відповідно до ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Повний текст рішення суду складено 09.07.2018 року.
Суддя Дончик Віталій Володимирович