12 липня 2018 року Справа № 804/202/2744/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просив зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області (Індустріальний район) призначити ОСОБА_2 пенсію згідно з її заявою про це на адресу відповідача від 06 грудня 2017 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що у зв'язку із досягненням пенсійного віку вона 06 грудня 2017 року звернулась до Лівобережного ОУПФУ м.Дніпро з заявою про призначення трудової пенсії. Через місяць робітник відповідача в телефонному режимі повідомила позивача про розбіжність написання прізвища позивача у трудовій книжці, свідоцтві про укладання шлюбу та паспорті, рекомендувавши позивачу звернутися з цим питанням до суду. Під час судового розгляду питання про встановлення фактів належності позивачу зазначених документів, представник відповідача у судові засідання не з'являвся, у зв'язку з чим судові засідання неодноразово відкладались. Листом від 12.03.2018 року відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії на тій підставі, що розбіжності в прізвищі серед зазначених вище документів протягом трьох місяців судом не усунені. Проте, позивач вважає таке рішення протиправним, таким, що порушує її права та інтереси з огляду на те, що розбіжності в прізвищі позивача не усунені не з її вини, а пропуск наданого відповідачем строку на усунення таких розбіжностей був штучно створений самим пенсійним органом. Натомість, судовим рішенням від 16.03.2018 року встановлено, що правовстановлюючі документи, зазначені вище, належать позивачу. З огляду на зазначене, просить задовольнити позовні вимоги.
06 липня 2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому позивач послався на те, що 06.12.2017 року позивач дійсно звернулась до Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Разом з тим, під час опрацювання поданих документів було встановлено розбіжності в написанні прізвища позивача у паспорті, трудовій книжці, свідоцтві про укладання шлюбу, що зумовило прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, вивчивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, вважає необхідним задовольнити позовні вимоги частково з наступних підстав.
Судом з копії матеріалів пенсійної справи встановлено, що 06.12.2017 року ОСОБА_2 звернулася до Лівобережного ОУПФУ м. Дніпро із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом із заявою позивачем було надано наступні документи: трудову книжку; паспорт та довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця; експертний висновок від 16.11.2017 №056/794-d; атестат про навчання; копію диплома про навчання; свідоцтво про укладення шлюбу; свідоцтво про народження дітей; довідку про заробітну плату від 30.11.2017 №94; довідку про період роботи від 05.03.2018 № 9/01; індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5.
Листом від 12.03.2018 №88/03-05/37 Лівобережним ОУПФУ м. Дніпро «Про відмову в призначенні пенсії» ОСОБА_2 відмовлено в призначенні пенсії відповідно до поданої заяви від 06.12.2017, у зв'язку з тим, що прізвище, зазначене у трудовій книжці, не збігається з прізвищем за паспортом, та відсутністю встановлення у судовому порядку факту приналежності трудової книжки та паспорту позивачу.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.03.2018 у справі №202/127/18 (провадження №2-о/202/33/2018) заяву ОСОБА_2 задоволено: встановлено той факт, що правовстановлюючий документ - трудова книжка, заведена 24.06.1981 на ім'я «Буковская Валентина Ивановна» із подальшою зміною прізвища на «Работа», належить ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1; встановлено той факт, що правовстановлюючий документ - свідоцтво серії ІІІ-КИ №256374, видане 19.11.1983 року відділом Жовтневого району м. Дніпропетровська про укладення шлюбу між (російською) «Работа Вячеслав Анатольевич» та «Буковская Валентина Ивановна» належить ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішення набрало законної сили 17.04.2018 року.
Позивач, не погодившись з рішенням Лівобережного ОУПФ м. Дніпро, оформленим листом від 12.03.2018 №88/03-05/37 «Про відмову в призначенні пенсії», звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає, що стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений на розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (далі Закон №1058).
Відповідно до ч.1 ст.44 Закону №1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч.2 ст.44 Закону №1058 заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.44 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Суд зазначає, що постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, серед іншого, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок підтвердження наявного трудового стажу).
Відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що відповідно до паспорта громадянина України серії АЕ № 803437, виданого року Індустріальним РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області прізвище, ім'я та по батькові заявника ОСОБА_2. Відповідно до наданої заявником копії трудової книжки, вона заведена 24.06.1981 року на ім'я (російською) «Буковская Валентина Ивановна». В подальшому прізвище у ній замінено на (російською) «Работа». Відповідно до свідоцтва серії ІІІ-КИ № 256374, виданого 19.11.1983 року відділом РАЦС Жовтневого району м. Дніпропетровська, 19.11.1983 року було зареєстровано шлюб між (російською) «Работа Вячеслав Анатольевич» та «Буковская Валентина Ивановна».
За таких обставин, суд дійшов висновку, що у звязку із встановленням розбіжностей в прізвищі ОСОБА_2 в паспорті та трудовій книжці відповідачем правомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за заявою від 06.12.2017.
Разом з тим, вирішуючи позовну вимогу зобов'язати відповідача призначити позивачу трудову пенсію з дати звернення за її призначенням, а саме з 06.12.2017, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
З матеріалів справи судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що за призначенням пенсії позивач звернулася до Лівобережного ОУПФУ м. Дніпро 06.12.2017, а належність позивачу паспорта та трудової книжки встановлена судовим рішенням 16.03.2018 року, тобто позивачем пропущено трьох місячний строк на подання додаткових документів.
Разом з тим, суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії з 06.12.2017, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 26 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.
З матеріалів справи судом встановлено, що 11.01.2018 року позивач звернулася до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з заявою про встановлення факту належності трудової книжки.
Разом з тим, з незалежних від позивача обставин, заява про встановлення факту належності трудової крижки була розглянута по суті судом лише 16.03.2018 року, а набрало законної сили рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.03.2018 року у справі №202/127/18, яким встановлено факт належності позивачу трудової книжки від 24.06.1981, тільки 17.04.2018 року.
Враховуючи зазначене, на переконання суду, позивач була позбавлена можливості усунути виявлені недоліки у тримісячний строк з незалежних від неї обставин, оскільки тривала процедура встановлення факту належності позивачу трудової книжки.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу і на ту обставину, що недоліки у поданих до Пенсійного фонду документах, що зумовили відмову у призначенні пенсії з 06.12.2017 року, виникли також не з вини позивача.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться:
відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;
відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Тобто, заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником, а відтак відсутня вина ОСОБА_2 в тому, що в трудовій книжці від 24.06.1981 роботодавцем було не вірно зазначено її прізвище, як і відсутня вина в тому, що позивач була позбавлена можливості довести належність їй трудової книжки інакше як в судовому порядку.
Враховуючи вищевикладене те, що позивач не змогла усунути виявлені Пенсійним фондом недоліки, протягом 3-х місяців з дня повідомлення про наявність таких недоліків, з незалежних від неї обставин, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком з дати первинного звернення, а саме з 06.12.2017 року.
Однак, стосовно позовної вимоги зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області (Індустріальний район) призначити ОСОБА_2 пенсію згідно з її заявою про це на адресу відповідача від 06 грудня 2017 року, суд зазначає наступне.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Так, відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення» повноваження щодо призначення пенсії належать органам Пенсійного фонду України.
За таких обставин суд, дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, не має права перебирати на себе повноваження Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо призначення пенсії позивачу.
Разом з тим, відповідно до пункту 2 розділу 4 Указу Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10.05.2006 року №361/2006 адміністративне судочинство спрямоване на захист прав особи у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За своїм статусом у суспільстві учасники таких правовідносин перебувають у нерівних умовах, тому адміністративний суд має вжити всіх передбачених за коном заходів, щоб захистити порушені органом влади права особи, в тому числі збирати докази з власної ініціативи, виходити за межі вимог сторін тією мірою, наскільки це необхідно для повного захисту прав особи.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне вийти за межі позову та зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 06.12.2017 року про призначення пенсії за дати її фактичного звернення з урахуванням Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.03.2018 у справі №202/127/18 (провадження №2-о/202/33/2018) та висновків цього судового рішення.
З системного аналізу наведених норм чинного законодавства України, наявних матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, керуючись положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи рішення суду про часткове задоволення позовних вимог, обґрунтованість розміру судових витрат та їх пропорційність до предмету спору, а також те, що у справі міститься документальне підтвердження сплати позивачем судового збору у розмірі 704,8 гривень (квитанція про сплату №0.0.1038324792.1 від 17.05.2018), судові витрати позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись ст. ст. 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області ( ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_2 (49130, Дніпро, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) від 06.12.2017 року про призначення пенсії з дати її фактичного звернення з урахуванням Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.03.2018 року у справі №202/127/18 (провадження №2-о/202/33/2018) та висновків цього судового рішення.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_1