м. Вінниця
12 липня 2018 р. Справа № 802/1761/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Альчука Максима Петровича,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (24400, Вінницька область, м. Бершадь, вул. Героїв України, 23)
про: визнання дій протиправним, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, в якому просить:
визнати неправомірним рішення (розпорядження) Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, №11 від 14.05.2018 року про відмову у призначенні пенсії за віком із скороченням пенсійного віку, на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»
зобов'язати Бершадське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області, призначити та виплачувати пенсію за віком із скороченням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 06.01.2018 року, відповідно до поданої відповідачу заяви про призначення пенсії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що в лютому 2018 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії, як потерпілому від Чорнобильської катастрофи 4 категорії за віком із скороченням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Розпорядженням № 11 від 14.05.2018 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить зобов'язати орган пенсійного фонду вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 18.06.2018 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, згідно якого проти задоволення позову заперечує. Окремо зазначає, що відповідно до п.2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" при призначенні пенсії із використанням норм ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до заяви про призначення пенсії додається довідка про період проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення , видана органами місцевого самоврядування. Згідно наданої довідки № 329 від 13.02.2018 року, виданої відділом ведення реєстру територіальної громади Ладижинської міської ради Вінницької області про реєстрацію на території м.Ладижин (зоні посиленого радіологічного контролю), позивач ОСОБА_2 був зареєстрований в зоні посиленого радіологічного контролю з 22.10.1985 р. по 22.02.1996 р., з 29.02.1996 р.по 21.11.1997 р. та з 21.11.1997р. по даний час. Однак, дані трудової книжки про роботу у радянських військах з 01.04.1989р. по 04.04.1992 року суперечать довідці № 329 від 13,02.2018., адже на території громади Ладижинської міської ради Вінницької області відсутня будь-яка військова частина. Оскільки, ОСОБА_2 постійно не проживав в зоні посиленого радіологічного контролю протягом 1989-1992 років і станом на 01.01.1993 відсутні 4 роки такої роботи та проживання у зоні посиленого радіологічного контролю, рішення про відмову у призначенні йому пенсії є правомірним та скасуванню не підлягає.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 03.12.1992 року Вінницькою облдержадміністрацією
В лютому 2018 р. позивач звернувся до Ладижинського відділення Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області з письмовою заявою про призначення йому, як потерпілому від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, пенсії за віком із скороченням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Розпорядженням Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області № 11 від 14.05.2018 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні мені пенсії. Відмова мотивована тим, що згідно наданої позивачем довідки № 329 від 13.02.2018 p., виданої відділом ведення реєстру територіальної громади Ладижинської міської ради Вінницької області, про реєстрацію на території м.Ладижин (в зоні посиленого радіологічного контролю), позивач був зареєстрований на території м.Ладижин, в зоні посиленого радіологічного контролю з 22.10.1985 року по 22.02.1996 p.. а також з 28.02.1996 р. по 21.11.1997 р. та з 21.11.1997 р. зареєстрований по даний час. Однак, відповідно до записів трудової книжки позивач працював у радянських військах з 01.04.1989 р. по 04.04.1992 p., що, на думку відповідача, суперечить вищезазначеній довідці №329 від 13.02.2018 р. (про реєстрацію), адже на території громади Ладижинської міської ради Вінницької області відсутня військова частина. В зв'язку із зазначеним, відповідач вважає, що ОСОБА_1 , постійно не проживав в зоні посиленого радіологічного контролю протягом 1989 - 1992 років і станом на 01.01.1993 року відсутні 4 роки такої роботи та проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням органу пенсійного фонду, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи -громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Матеріали справи свідчать, що позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю та має пільги, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для осіб, які постійно проживають на території зони посиленого радіологічного контролю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Згідно ч. 3 ст. 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Отже, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в тому числі і пільг щодо призначення пенсії.
Частинами 1, 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до пп. 5 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Аналіз викладених норм свідчить про те, що право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку мають особи, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Факт постійного проживання особи у зоні посиленого радіологічного контролю повинен підтверджуватись відповідною довідкою, виданою органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Матеріали справи свідчать, що позивач ОСОБА_1 згідно довідки відділу ведення реєстру Ладижинської територіальної громади № 1318 від 05.06.2017 року з 22.10.1985 року по 23.02.1996 року дійсно проживав в м. Ладижин Вінницької області, який згідно постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 pоку "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" до 31.12.2014 року відносився до зони посиленого радіоекологічного контролю. При цьому, вказаний період також охоплює момент аварії.
Отже, станом на 01.01.1993 року позивач прожив не менше 4 років в зоні посиленого радіоекологічного контролю та має право на призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Водночас, суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що згідно відомостей трудової книжки в період з 01.04.1989 року по 04.04.1992 року позивач працював у радянських військах (військова частина НОМЕР_2 ), оскільки трудова книжка не є доказом підтвердження постійного місця проживання особи в зоні посиленого радіоекологічного контролю та документом, який засвідчує особливий статус особи.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що розпорядження № 11 від 14.05.2018 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:
1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. У разі якщо при відстрочці часу призначення пенсії за віком не здійснюється підвищення розміру пенсії за неповний місяць страхового стажу, пенсія, обчислена відповідно до статті 29 цього Закону, призначається з дня, що настає за останнім днем повного місяця відстрочки часу виходу на пенсію, який враховано до страхового стажу;
2) пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо дати звернення позивача із заявою про призначення пенсії, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком із скороченням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня, коли ОСОБА_1 звернувся за цією пенсією.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача виплачувати пенсію, суд зазначає наступне.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із аналізу вказаних норм слідує, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Отже, вимога про зобов'язання виплачувати пенсію, на думку суду, є передчасною, адже спір в цій частині фактично не існує.
За наведених обставин, враховуючи недоведеність позивачем наявності спору та неврегульованого питання між ним та суб'єктом владних повноважень з приводу виплати пенсії, - відсутні підстави для задоволення позову в досліджуваній частині.
Також, при вирішені цього спору, суд, відповідно до частин першої-другої статті 6 КАС України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей
З огляду на вимоги Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (“Спорронг та Льонрот проти Швеції”) до правовідносин щодо отримання пенсії слід застосовувати засади юридичної визначеності, зокрема в частині права особи на розумні очікування “мирного володіння майном”.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши усі обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (24400, Вінницька область, м. Бершадь, вул. Героїв України, 23, код ЄДРПОУ 40382655), №11 від 14.05.2018 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_3 ).
Зобов'язати Бершадське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із скороченням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з дати звернення ОСОБА_1 за цією пенсією.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (АА 111716, ідент. код НОМЕР_3 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Вінницький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Альчук Максим Петрович