Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 липня 2018 р. Справа№805/3152/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що вона є матір'ю ОСОБА_2, яка народилась 30.06.2014 на непідконтрольній території у місті Макіївці. Позивач, 19.02.2018 звернулась з заявою до відповідача про поновлення виплат допомоги при народженні дитини в зв'язку з їх недоотриманням в повному обсязі. Повідомленням від 12.03.2018 відповідачем відмовлено в поновленні їй виплат допомоги при народженні дитини в зв'язку з тим, що зазначена заява надійшла пізніше 12 місяців після припинення виплат допомоги. Вважає дії відповідача щодо відмови в поновленні, нарахуванні та виплаті допомоги протиправними та такими, що порушують її конституційні права. Також, зазначила, що не оформила державну допомогу на народження дитини у встановлений законодавством строк оскільки, через брак коштів не мала змоги своєчасно виїхати з тимчасово окупованої території України.
Представником відповідача до суду надано відзив у якому зазначено, що Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради не вбачає в своїх діях порушення діючого законодавства України. ОСОБА_1 не зазначила жодних чітких обставин поважності пропуску строку і тільки посилалась на загально відомі факти, такі як проведення АТО у населеному пункті де вона зареєстрована, при цьому жодного доказу, що вона перетинала лінію розмежування з контрольованої території України на неконтрольовану територію України та навпаки, й скільки часу вона там перебувала ОСОБА_1 не надала. Таким чином, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач та представник відповідача до суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомле ні належним чином.
Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Враховуючи вищевикладене та з урахуванням вимог частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи у письмовому провадженні за наявними в справі матеріалами.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20.04.2018 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 30.05.2018.
30.05.2018 розгляд справи відкладено до 11.06.2018 для надання додаткових доказів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11.06.2018 відкладено розгляд справи до 03.07.2018 та повторно витребувано у відповідача певні докази.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2018 закрито підготовче провадження та розгляд справи призначено до судового розгляду по суті на 09.07.2018.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
ОСОБА_1 є громадянкою України, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до паспорту ВК 800690. (а.с. 12)
Позивач є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії I-НО № 589029 від 08.07.2014.(а.с. 7)
З копії довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.02.2018 № НОМЕР_1, та довідки № НОМЕР_2 від 19.02.2018, вбачається, що позивач разом з донькою ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: 85401, Донецька область, м. Селидове, вул. Маяковського, б.8/3. (а.с. 10, 11)
19.02.2018 позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про призначення (поновлення) виплати допомоги при народженні дитини.
За результатом розгляду звернення позивача, Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради рішенням від 12.03.2018 за № 260 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні допомоги при народженні дитини у зв'язку з тим, що заява на поновлення надійшла пізніше, ніж дванадцять місяців після припинення допомоги (допомога припинення з 01.09.2016 згідно рішення про припинення виплат від 01.08.2016). (а.с. 32, 34)
Суть спірних правовідносин полягає у правомірності відмови відповідачем в призначенні допомоги при народженні дитини, що регулюється нормами Конституції України, Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751 та іншими нормативними документами, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Згідно статті 8 Закону України “Про охорону дитинства”, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі Закон № 2811-XII).
Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Так, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 2811-XII, громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2811-XII, одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.
Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.
За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.
Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок про те, що заява про призначення допомоги при народженні дитини подається одним із батьків дитини в письмовій формі до органів соціального захисту за формою, затвердженою Міністерством соціальної політики України.
Суд зазначає, що у відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Крім того, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.
В даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради рішенням від 12.03.2018 за № 260 про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Частинами 7, 9 статті 11 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.
Суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Таким чином, суд вважає, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, позивач має право на звернення до органу праці та соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини та отримання цієї допомоги.
Отже, враховуючи зазначене, позивач та її дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, який передбачає комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава зобов'язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Позивач, в сім'ї якої виховуються та проживає неповнолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Разом з цим, суд звертає увагу позивача, що для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається: 1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу).
Заява, зазначена у підпункті 1 цього пункту, може бути подана в електронній формі (з використанням засобів телекомунікаційних систем, через офіційний веб-сайт Мінсоцполітики або інтегровані з ним Інформаційні системи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування зокрема з використанням електронного цифрового підпису) структурному підрозділу з питань соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання заявника. В такому разі факт народження дитини на території України підтверджується за інформацією з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, отриманою шляхом електронної взаємодії у порядку, встановленому Мінсоцполітики та Мін'юстом. У разі надходження надісланої з використанням засобів телекомунікаційних систем заяви без електронного цифрового підпису громадянина орган соціального захисту населення повідомляє заявнику, що допомога при народженні дитини призначається лише після підписання у місячний строк зазначеної заяви. У разі непідписання заяви у зазначений строк подається нова заява.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок про те, що заява про призначення допомоги при народженні дитини подається одним із батьків дитини в письмовій формі до органів соціального захисту за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
Розбіжностей щодо оформлення та подачі заяви про надання допомоги при народженні дитини у сторін не виникло.
Забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави. Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Таким чином, право позивача на отримання допомоги є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій суд встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо відмови в поновленні виплат допомоги є протиправними.
Згідно частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується квитанцією № 69 від 18.04.2018, позивач за подання адміністративного позову сплатила 704,80 грн. (а.с.3)
Отже, суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради у розмірі 704,80 грн.
Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про відмову згідно повідомлення № 760 від 12.03.2018 в поновленні виплати допомоги при народженні ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Скасувати рішення Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради № 760 від 12.03.2018, як незаконне.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради провести поновлення нарахування та виплати допомоги ОСОБА_1 при народженні ОСОБА_3 з 01.09.2016.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради (ЄДРПОУ: 25953988, 85400, Донецька області, м. Селидове, вул. Пушкіна, 8) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Голошивець І.О.