"09" липня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/838/18
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.
розглянувши справу №916/838/18 за позовом публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” до товариства з обмеженою відповідальністю “МЕТПРОМГРУП” про стягнення штрафу в сумі 96 995,00 грн., в порядку ч.13 ст.8, ч.ч.2, 5 ст.252 ГПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “МЕТПРОМГРУП” штрафу в сумі 96 995,00 грн. за невірно зазначену масу вантажу в перевізному документі.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
25.10.2017 року згідно з накладною №52588597, яка у відповідності з ст.6 Статуту залізниць України є основним перевізним документом та обов'язковою двосторонньою формою угоди на перевезення вантажу, зі станції Часів Яр регіональної філії “Донецька залізниця” ПАТ “Донецька залізниця” на станцію Сартана регіональної філії “Донецька залізниця” ПАТ “Укрзалізниця” було відправлено вагон №63423875 вантажем - лом чорних металів.
04.11.2017 року на станції Сартана, на підставі комерційного акту №486202/127 від 01.11.2017 року станції Волноваха регіональної філії “Донецька залізниця” “Укрзалізниця” було здійснено комісійне переважування зазначеного вагону складено комерційний акт.
Результат зафіксовано в Журналі контрольного зважування вантажів від 03-04.11.2017 року.
Комерційний акт №484809/759 від 04.11.2017 року засвідчує, що під час комісійного зважування на 150 т справних вагонних вагах вантажоодержувача з розчепленням держповірка 08.09.2017 року) вагону № 63423875 відправленого за накладною №52588597 було встановлено розбіжності фактичної маси вантажу із зазначеною в накладній масою в сторону зменшення па 2400 кг.
Відповідно до накладної №52588597 відправником вантажу ТОВ “МЕТПРОМГРУП”, маса вантажу визначена вантажовідправником без участі представників залізниці, що вбачається зі змісту графи 24 перевізного документу, завантаження проводилось вантажовідправником.
Статтею 6 Статуту залізниць України встановлено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статут) та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем.
Відповідно до ст.6 Статуту залізниць України та п.1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 (далі - Правила), накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення, де видається одержувач) разом з вантажем.
У відповідності з вимогами ст.ст.118, 122 Статуту залізниць України за неправильно зазначену в накладній маси вантажу відповідачу було нараховано штраф у розмірі п'ятикратної плати за всю відстань перевезення, згідно наступного розрахунку:
провізна плата по накладній №52588597 за вагон №63423875 складає 19 399,00 грн., штраф складає 19 399,00 грн. X 5 = 96 995,00 гри.
Таким чином позивачем було нараховано відповідачу штраф за перевізним документом в сумі 96 995,00 грн.
З врахуванням наведеного, позивач звернувся до суду із даним позовом для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2018р., позовну заяву публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.05.2018р. прийняти позовну заяву публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України.
18.05.2018р. позивач звернувся до суду із клопотанням (вх.№9945/18), відповідно до якого зазначив про описки в прохальній частині позову та просив суд вважати правильним текст прохальної частини наступного змісту:
Задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “МЕТПРОМГРУП” на користь публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” штраф за невірно зазначену масу вантажу у перевізному документі в сумі 96 995,00 грн.
Копію ухвали про відкриття провадження по справі було направлено на юридичні адреси сторін.
Позивач повідомлений належним чином за юридичною адресою, про що свідчать поштові повідомлення, повернуті на адресу суду із відмітками про вручення.
Відповідач повідомлений належним чином за юридичною адресою, про що свідчить поштове повідомлення, повернуте на адресу суду з відміткою про вручення.
Відповідач подав до суду відзив на позов (вх.№10284/18), відповідно до якого просить суд зменшити розмір штрафних санкцій до однократного розміру в суму 19 399,00 грн.
Крім того, відповідач просив суд розглянути справу з викликом представників сторін
Суд дослідивши клопотання відповідача, викладене у відзиві, судом залишено без задоволення з огляду на наступне:
Частиною 5 ст.252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
У відповідності до ч.6 ст.252 ГПК України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
З врахуванням того, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми в розмірі 96 995,00 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
З врахуванням наведеного, заява відповідача про розгляд справи із викликом сторін, викладена у відзиві на позов залишена судом без задоволення.
Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно ст.37 Статуту залізниць України під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса. Маса вантажів визначається відправником. Спосіб визначення маси зазначається у накладній.
Статтею 23 Статуту залізниць України встановлено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.
Вимогами п.п.1.2., 2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 року №644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 року №138) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №863/5084, встановлено, що накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Відправник заповнює відповідні графи накладної згідно з додатком 3 до цих Правил.
У додатку 3 до Правил встановлено, що у графі “маса вантажу, визначена відправником” вказується маса у кілограмах брутто вантажу, загальна маса відправки (прописом). У графі “спосіб визначення маси” зазначається спосіб визначення маси вантажу (на вагах, за стандартом, за трафаретом, за обміром, за розрахунками, умовно), тип ваг (товарні, вагонні, елеваторні тощо), їх вантажопідйомність та ким було визначено масу вантажу (залізницею/відправником). У графі “ким завантажено вантаж у вагон (контейнер)” зазначається відправником або залізницею. У графі “правильність внесених відомостей підтверджую” представник відправника засвідчує правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. В електронній накладній накладається електронний цифровий підпис відправника.
Як вбачається з відомостей, які внесені у накладну відправником вантажу та правильність внесення яких підтверджена відправником, у відповідній графі накладної, маса вантажу визначена відправником та становить 63500 кг. Спосіб визначення маси - на ваганних вагах.
Завантаження вантажу у вагон здійснено вантажовідправником.
За приписами ст.24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
За змістом ст.122 Статуту залізниць України за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порту стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому, відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.
Статтею 118 Статуту залізниць України передбачено стягнення з відправника штрафу у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення за неправильно зазначені властивості вантажу.
Така ж норма передбачена у п.5.5. Правил оформлення перевізних документів, а саме якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порту стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України.
При цьому, відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт.
Відповідно до ст.129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, факт неправильного зазначення маси вантажу вантажовідправником у вагоні №63423875 засвідчено комерційними актами №486202/127 від 01.11.2017р., №484809/759 від 04.11.2017р.
Згідно п.10 Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002 року, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 року за №567/6855, комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчику, сортувальної платформи, старший прийомоздавальник) і прийомоздавальник станції, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці.
Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.
Вищенаведені норми свідчать про те, що залізниця не зобов'язана перевіряти відповідність вказаних відправником вантажу даних, які зазначені у накладній, при прийнятті вантажу до перевезення. А вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.
Викладені у комерційних актах факти щодо справності вагону, відсутністю дверей, закриття люків вагону та відсутності течі вантажу є беззаперечними доказами того, що маса вантажу була невірно зазначена саме вантажовідправником при відправленні.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку штрафу приведеного позивачем в позовній заяві 19 399,00 грн. Х 5 = 96 995,00 грн.
З урахуванням того, що матеріалами справи підтверджено факт неправильного зазначення вантажовідправником (позивачем) маси вантажу у накладній №52588597, суд дійшов висновку, що нарахування штрафу у розмірі п'ятикратної провізної плати здійснено позивачем у відповідності до норм Статуту залізниць України.
Враховуючи наведене, заявлені позовні вимоги позивача підлягають судом задоволенню судом в повному обсязі.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до однократного розміру, що викладене в тексті відзиву на позов (вх.№10284/18), суд зазначає наступне:
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 3 ст.551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до пункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Пунктом 6.4 роз'яснення Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" визначено, що виходячи з наведених норм, суди мають право при прийнятті рішення про стягнення штрафу зменшувати його розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Підстави та розмір зменшення стягуваного штрафу повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.
Суд, з врахуванням ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання, інтереси та майновий стан обох сторін, наслідки порушення зобов'язання, відповідність розміру заявленому до стягнення штрафу таким наслідкам, поведінку відповідача (в тому числі невжиття ним заходів добровільного усунення порушення та його наслідків), відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
Суд, керуючись п.п.5 п.5 ст.13 ГПК України зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст.79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Відповідно до ч.1 ст.86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
Підсумовуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача обґрунтовані, підтверджені належними доказами, а тому підлягають задоволенню судом в повному обсязі.
У відповідності до приписів ст.129 ГПК України, судові витрати у справі в сумі 1 762,00 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст.13, 74, 78, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “МЕТПРОМГРУП” (АДРЕСА_1, м. Одеса, 65091, код ЄДРЮОФОПГФ 38182830) на користь публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (вул. Тверська, буд. №5, м. Київ, 03680, код ЄДРЮОФОПГФ 40075815) в особі регіональної філії “Донецька залізниця” публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (вул. Привокзальна, буд. №22, м. Лиман, 84404, код ЄДРЮОФОПГФ 40150216) штраф за невірно зазначену масу вантажу у перевізному документі в сумі 96 995 (дев'яносто шість тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 00 коп. та судові витрати на оплату судового збору в сумі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.
Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний тест рішення складено 12 липня 2018 р.
Суддя О.В. Цісельський