Справа № 161/1928/18 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В.
Провадження № 22-ц/773/660/18 Категорія: 53 Доповідач: Бовчалюк З. А.
05 липня 2018 року місто ОСОБА_1
Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Концевич Я.О.,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Електротермометрія» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Електротермометрія» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2018 року,
ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Електротермометрія» (далі - ПАТ «Електротермометрія») про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня постановлення судового рішення.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що починаючи з 1984 року по 15.11.2017 року працювала у ПАТ «Електротермометрія» на посаді слюсаря з механоскладальних робіт.
Вказує, що на час звільнення відповідач мав заборгованість перед нею по виплаті заробітної плати за період з липня по листопад 2017 року в розмірі 9481,56 грн. Однак, після звільнення відповідач не провів з нею розрахунку по заробітній платі.
Просить суд стягнути з відповідача в її користь заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі в розмірі 94181,56 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2017 року до дня постановлення судового рішення, виходячи із розміру середнього заробітку 2659,97 грн. без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів.
З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила стягнути з відповідача в її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2017 року до 28.03.2018 року, виходячи із розміру середнього заробітку 2659,97 грн., в розмірі 11969,86 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2018 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ПАТ «Електротермометрія» на користь ОСОБА_3 8385 гривень 76 копійки середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, відповідач ПАТ «Електротермометрія» подало апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_3 відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції жодною із сторін не оскаржується, а тому апеляційним судом в означувальній частині рішення не переглядається.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції-без змін.
Заслухавши представника позивача та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з вини відповідача в день звільнення за відсутності спору, щодо розміру належних до виплати сум, з ОСОБА_3 не було проведено розрахунок, а тому в її користь з товариства підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунків в розмірі 8385,76 грн.
Такі висноки суду є правильними та таким, що узгоджуються з нормаи права, які регулюють спірні правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що починаючи з 22.05.1984 року перебувала у трудових з ВАТ «Електротермометрія» (а.с. 7).
Наказом № 137-к від 15.11.2017 року вона була звільнена з роботи за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до довідки ПАТ «Електротермометрія» від 11.01.2018 року № 04/015, станом на день звернення з позовом до суду заборгованість ПАТ «Електротермометрія» по заробітній платі перед ОСОБА_3 складала: за період липень-листопад 2017 року 9481,56 грн. (а.с. 11).
23.02.2018 року ПАТ «Електротермометрія» виплачено ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 9481,56 грн., що підтверджується чеком від 26.02.2018 року, довідкою ПАТ «Електротермометрія» від 26.02.2018 року № 36/1-192 та не заперечувалося самим позивачем (а.с. 21, 35).
Конституція України гарантує кожному громадянину право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основними законодавчими актами, які регулюють питання оплати праці є Закон України "Про оплату праці" та Кодекс законів про працю України.
Конституція України гарантує право кожному громадянину на звернення до суду за вирішенням порушених прав.
Тому, у разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Статтею 141 КЗпП встановлено, що обов'язок неухильного додержання законодавства про працю лежить на власнику або уповноваженому ним органі.
Заробітна плата-це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу ( ст. 94 КЗпП України).
Аналогічні положення передбачені в ЗУ "Про оплату праці".
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як роз'яснив Верховний Суд України в абз. 1 п. 20 постанови Пленуму від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Отже, за положеннями статей 116, 117 КЗпП України у разі не виплати належних працівникові сум при звільненні з роботи, при відсутності спору про їх розмір, на роботодавця покладається відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, якщо він не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що звільнивши ОСОБА_3 з роботи, підприємство не провело з нею повний розрахунок, тобто не виплатило належну їй заробітну плату: за період липень-листопад 2017 року 9481,56 грн., що підтверджується довідкою про доходи від 11 січня 2018 року, виданою відповідачем (а.с. 11). Зазначена сума заборгованості, була виплачена позивачу лише під час розгляду даного спору судом 13 лютого 2018 року (а. с. 26).
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).
Враховуючи те, що середньоденний заробіток ОСОБА_3 становив 123,32 гривень то судом першої інстанції правильно було визначено середній заробіток позивача за 68 робочих дні (з 16.11.2017 року ( наказ про звільнення 15.11.2017 року по 23.02.2018 року (23.02.2018 року - дата коли сума заборгованості по виплаті заробітної плати була виплачена позивачу відповідачем). - часу затримки розрахунку в сумі (123,32 * 68) = 838576 грн., який підлягає стягненню в її користь.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те що, заробітна плата позивачу не виплачувалась не з вини відповідача, а з підстав накладення виконавчою службою арештів на рахунки, зокрема і на зарплатні .
Відповідачем не було надано доказів того, що підприємством вживались залежні від нього заходи, щодо належного виконання покладеного на нього зобов'язання по відношенню до позивача щодо оплати за виконану роботу..
Відсутність коштів у роботодавця у зв'язку з накладенням органами ДВС арештів не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів і не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи заборгованість у відповідача перед ОСОБА_3 по виплаті заробітної плати виникла задовго до накладення 07.11.2017 року державною виконавчою службою арештів на рахунки підприємства, а зокрема - в липні 2017 року.
Також після зняття 29.01.2018 року арешту з банківських рахунків, ПАТ «Електротермометрія» здійснила виплату належних ОСОБА_3 коштів лише 26.02.2018 року.
Дані обставини свідчить про неналежне виконання та забезпечення відповідачем прав працівника щодо оплати виконаної ним роботи.
Роботодавець зобов'язаний так організувати свою роботу, щоб були дотриманні законні права та інтереси працівників.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не працювала ні 14, ні 15 листопада 2017 року , а відтак повний розрахунок з вивільненим працівником не міг бути проведений в означені дні є безпідставними та спростовуються матеріалами справ.
Як уже вказувалось ОСОБА_3 відповідно до наказу №137-к від 15.11.2017 року була звільнена з роботи з 15.11.2017 року. Таким чином роботодавець зобов'язаний був виконати вимоги ст. 116 КЗпП України з врахуванням того, що вимогу про повний розрахунок ОСОБА_3 пред'явила у день її звільнення при отримані трудової книжки. Відповідачем не спростовано доводів позивача про пред'явлення вимоги про повний розрахунок в день отримання трудової книжки, а саме 15.11.2017 року.
Покликання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а зокрема постановлення рішення в підготовчому засіданні є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Як вбачається з ухвали відкриття провадженні у даній справі суд постановив проводити розгляд справи у спрощеному позовному проваджені з викликом осіб, які беруть участь у справі та призначив справу до розгляду по суті на 02.03.2018 року. В подальшому розгляд справи було відкладено на 28.03.2018 року. Відтак підготовче судове засідання судом не призначалось та не проводилось.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
За таких обставин суд першої інстанції, задовольнивши частково позовні вимоги позивача, захистив право позивача на своєчасне одержання винагороди за свою працю .
Висновки суду ґрунтуються на повно і всебічно з'ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Електротермометрія» залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2018 року в даній справі - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий:
Судді: