11.07.2018 м. Ужгород Справа № 907/362/18
Суддя господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи №907/362/18 за правилами загального позовного провадження,
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Ужгород Закарпатської області
до відповідача: Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації, м. Тячів Закарпатської області
про: стягнення 26583,21 грн. не відшкодованих витрат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року на підставі ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та на підставі ст. 63 Закону України «Про телекомунікації».
секретар судового засідання - Штундер Д.Л.,
За участі представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 24.05.2018 року, відкрито провадження по справі та призначено підготовче засідання на 20.06.2018 року.
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 20.06.2018 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.07.2018 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не відшкодовані витрати за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах абонентам Хустського району за період з 1січня 2017 року по 31 грудня 2017 року на загальну суму 26583,21 грн. Позивач зазначає, що на виконання вимог п.10 Положення по Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29.01.03 №117, позивачем щомісячно надсилались на електронну адресу розпорядника надсилало на електронну адресу розпорядника «Розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг» (форма «2-пільга»), крім роздруківки цього файлу на паперових носіях надсилались уповноваженому органу розрахунки видатків на відшкодування витрат за видами пільг, наданих пільговикам у минулому місяці, а також актів звіряння розрахунків, хоча, згідно з п. 11 вказаного положення, складання цих актів є обов'язком відповідача. Претензій щодо виконання позивачем обов'язку надання телекомунікаційних послуг пільговикам від управління соціального захисту населення Хустської РДА до ПАТ «Укртелеком» протягом спірного періоду не надходило, у зв'язку з чим позивач вважає, що ним в повному обсязі виконані обов'язки у спірних правовідносинах. На підтвердження суду надано докази надсилання звітів, розрахунків вартості послуг та актів звірки відповідачу.
Спростовуючи позицію відповідача щодо відсутності зобов'язань в зв'язку з відсутністю субвенцій з державного бюджету позивач посилається в тому числі на лист Міністерства соціальної політики від 12.12.2017 року №24448/0/2-17/20, де повідомлено, що «відшкодування витрат за пільговий зв'язок окремих категорій громадян має розглядатися місцевими органами виконавчої влади за рахунок виділених з місцевого бюджету коштів на цю мету».
На думку позивача доводи відповідача щодо обов'язковості укладення договору та відсутність зобов'язання по компенсації витрат позивача в зв'язку з не укладенням відповідного договору у спірний період суперечать судовим рішенням, які набули законної сили, зокрема Постановам Верховного Суду, де неодноразово констатувалося, що відносини позивача та відповідача в спірних правовідносинах випливають прямо із закону і не вимагають укладення окремого договору.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечуючи проти позовних вимог, обґрунтовує свою позицію тим, що право окремих категорій громадян на пільги гарантується та фінансується державою за рахунок коштів державного бюджету через надання місцевим бюджетам субвенцій на здійснення державних програм соціального захисту. При цьому в спірний період субвенції на рахунок місцевого бюджету не перераховувались, оскільки Законом України «Про державний бюджет на 2017 рік» не передбачалось субвенцій на погашення заборгованості на відшкодування послуг зв'язку.
Відповідач вважає, що позовні вимоги не підтверджені належним чином, оскільки акти звірки розрахунків не підписувались керівником і головним бухгалтером відповідача.
Позицію відсутності зобов'язань перед позивачем відповідач обґрунтовує також тим, що укладений сторонами договір №32/22/5 від 03.02.2015 року, щодо відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги громадянам, що мають право на пільги, діяв тільки до кінця 2015 року.
Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких гуртуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
Згідно ч. 1 ст.11 ЦК України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації», телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 року, визначено, що встановлені законами пільги з їх оплати послуг зв'язку надаються споживачеві за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Право певних категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок, Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про жертви нацистських переслідувань».
У перелічених вище законах закріплені норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Таким чином, законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, а зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання. Така позиція викладена в Постановах ОСОБА_1 Верховного суду від 22.05.2018 року №927/498/17, від 06.06.2018 року №916/2456/17, від 06.06.2018 року №927/1155/16.
Відповідно до ст.87 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з державного бюджету України. Підпунктом б п.4. ст.89 та ч.5 ст.102 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній у спірному періоді) передбачено, що до видатків місцевих бюджетів належать, в тому числі, видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям громадян, що проводяться за рахунок субвенцій, які надходять з державного бюджету України.
Частина 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України містить спеціальну норму про те, що зобов'язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Із цією нормою закону кореспондує позиція Міністерства фінансів України, викладена у листі від 30.06.11 №31-07310-10-24/16584: «Програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги в межах встановлених норм».
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин, не ставилося фінансування відповідних пільг за послуги зв'язку в залежність виключно від наявності субвенцій державного бюджету.
Отже, відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснювалось в спірний період, в тому числі за рахунок місцевих бюджетів.
Вказана позиція кореспондує із висновками, викладеними в Постанові ОСОБА_1 Верховного Суду від 22.05.18 по справі 927/465/17, про те, що управління соціального захисту населення зобов'язане здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги, незважаючи на те, що Законом України про Державний бюджет на відповідний рік не були передбачені кошти на ці видатки, адже певне право виникає в особи, а в держави - відповідне цьому праву фінансове зобов'язання, причому не у зв'язку зі згаданим Законом та похідними від нього актами (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правового акту, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.
На виконання вимог статті 102 Бюджетного Кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04 березня 2002 року затверджено Порядок та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги (пункт 2 Порядку).
До компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення на території Хустського району Закарпатської області, і саме відповідач як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм, зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги. Відповідно управління соціального захисту населення Хустської РДА виступає як зобов'язана сторона спірних правовідносин і відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону. Така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Водночас, про відсутність коштів в місцевому бюджеті та субвенцій з державного бюджету для компенсації наданих пільговим категоріям громадян послуг зв'язку протягом 2017 року, представники сторін зазначали в заявах по суті справи та поясненнях. Згідно ч.1 ст.75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
ПАТ «Укртелеком» є оператором телекомунікацій; за рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації від 28 вересня 2006 року № 384 позивача включено до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій за №74. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що Закарпатська філія публічного акціонерного товариства «Укртелеком» протягом 2017 року надавала телекомунікаційні послуги на пільгових умовах відповідним категоріям громадян Хустського району. Факт надання телекомунікаційних послуг Закарпатською філією ПАТ «Укртелеком» та обсяг споживання їх відповідними категоріями населення у вказаний період підтверджується долученими позивачем до позову розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, що складались позивачем за формою « 2-пільга», затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 року №535 «Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг « 2-пільга» та Інструкції про порядок її заповнення».
Щомісячні форми « 2-пільга», розрахунки видатків на відшкодування витрат за видами пільг та акти звіряння розрахунків за формою « 3-пільга» на паперових носіях надсилались відповідачу рекомендованою кореспонденцією, про що свідчать додані до справи копії описів вкладення та фіскальних чеків про відправлення листів на адресу УСЗН.
Належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставності розрахунку позовних вимог або про виконання зобов'язань по відшкодуванню витрат, понесених позивачем з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року включно внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, відповідач суду не надав.
Змістом пунктів 6.26 та 51 постанови ОСОБА_1 Верховного Суду від 17.04.2018 року по справі 906/621/17 спростовується позиція відповідача щодо недоведеності факту надання послуг пільговим категоріям громадян протягом 2017 року в зв'язку з не підписанням відповідачем актів звірки, оскільки сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, а відповідач не надав заперечень та доказів щодо необґрунтованості наведених позивачем розрахунків, змісту складених позивачем реєстрів осіб, які мають право на пільги.
Обов'язок доказування, відповідно до п.3 ч.2 статті 129 Конституції України та статті 74 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги.
Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих; бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості чи власного бажання, а у відповідності до вимог законів України.
Частина 2 ст.218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року, у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 року та у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в Постановах ОСОБА_1 Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 року у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 року у справі № 906/621/17, від 17.04.2018 року у справі № 911/4249/16, від 06.06.2018 року у справі №927/1155/16, від 18.06.2018 року у справі 909/519/17.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача 26583,21 грн. є правомірною та такою, що підлягає задоволенню повністю, оскільки позовні вимоги належним чином доведено і документально підтверджено позивачем, і, в той же час, не спростовано належним чином відповідачем в порядку ст.74 ГПК України.
Відповідно до статей 11, 509, 525, 526, 610 ЦК України, статті 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд зазначає таке.
Обов'язок доказування, відповідно до ст. 129 Конституції України та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги.
Підсумовуючи сукупність встановлених фактичних обставин справи і норм права, суд дійшов висновку, що матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 26583,21 грн. є правомірною та такою, що підлягає задоволенню повністю, оскільки позов належним чином позивачем доведено і документально підтверджено, і в той же час відповідачем в установленому порядку не спростовано.
З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 26583,21 грн. - підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Відтак, враховуючи вищенаведене в сукупності, заявлені позовні вимоги є законними та обґрунтованими, відповідачем в установленому порядку не спростовані та не заперечені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з ст.129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 1762,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 129, 202, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задоволити - повністю.
2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації (90400, Закарпатська обл., м. Хуст, вул. Поперечна, 1, код 03192916) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (платіжні реквізити код ЄДРПОУ 21560766), р/р 26006311791 в АТ «Ощадбанк» м. Київ МФО 300465) суму в розмірі 26583,21 грн. (двадцять шість тисяч п'ятсот вісімдесят три грн. 21 коп.) та у відшкодування судових витрат - суму 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 12.07.2018 року.
Суддя Андрейчук Л.В.