61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
12.07.2018 м.Харків Справа № 905/134/18
Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор»євій М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТХОЛДІНГ”, с.Волнухине, Лутугинський район, Луганська область
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, м. Маріуполь, Донецька область
про стягнення суми боргу за поставлений товар в розмірі 8271357,57грн., 3% річних в розмірі 171551,87грн., інфляційних нарахувань в розмірі 1870705,76грн.
за зустрічною позовною заявою: Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, м.Маріуполь, Донецька область
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТХОЛДІНГ”, с.Волнухине, Лутугинський район, Луганська область
про стягнення штрафу у розмірі 5599544,01грн.
За участю представників сторін:
від позивача (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1, адвокат
від відповідача (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_2, за довір.
Товариство з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТХОЛДІНГ”, с.Волнухине, Лутугинський район звернулось до господарського суду Донецької області із первісним позовом до Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, м.Маріуполь про стягнення суми боргу за поставлений товар в розмірі 8271357,57грн., 3% річних в розмірі 171551,87грн., інфляційних нарахувань в розмірі 1870705,76грн.
Відповідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.
Ухвалою господарського суду від 17.01.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 905/134/18; дану справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування первісних позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором №252 від 19.02.2015 з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.
12.02.2018 через канцелярію суду надійшла зустрічна позовна заява №09/2 від 06.02.18 Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТХОЛДІНГ”, с.Волнухине, Лутугинський район про стягнення штрафу у розмірі 4570850,37грн., яка була прийнята до спільного розгляду з первісним позовом ухвалою суду від 14.02.18.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №252 від 19.02.2015 щодо своєчасної поставки товару, внаслідок чого виникли підстави для нарахування штрафу.
12.02.2018 від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на позовну заяву №09/2 від 06.02.2018, в якому останній просив відмовити у задоволенні первісного позову, посилаючись на те, що позивач не надав відповідачу жодного акту приймання обладнання та копій залізничних накладних, з тривалою затримкою надавав товаро-розпорядчі документи, належним чином не оформляв та не надсилав податкові накладні тощо. Через численні порушення та невиконання позивачем умов договору щодо належної поставки обладнання відповідач вважає, що зобов'язання з його оплати не настало. Також посилався на те, що позивач за первісним позовом безпідставно, в порушення умов договору визначає дату поставки від дати видаткових накладних, а залізничні накладні до позову не додав. Крім того, відповідач просив викликати у якості свідка директора ТОВ “ІНВЕСТХОЛДІНГ” - ОСОБА_3Ю для дачі показань про відомі йому обставини. До відзиву надав додаткові документи.
28.02.2018 від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на позовну заяву №09/2 від 06.02.2018, в якому останній просив відмовити у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на те, що позивач за зустрічним позовом безпідставно посилається на дати, вказані у видаткових накладних, не надавши при цьому копії залізничних накладних, з яких можливо достовірно встановити дійсну дату поставки обладнання, як це визначено умовами специфікацій, оскільки така дата може відрізнятися від дати, вказаної у відповідній видатковій накладній. Також зазначив, що сторонами не були узгоджені партії поставки обладнання за специфікацією №6.
28.02.2018 від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про витребування доказів, а саме належним чином, засвідчених копій залізничних накладних, згідно яких ПрАТ «ММК ім. Ілліча» отримувало обладнання за договором №252 від 19.02.2015, оригіналів та належним чином завірених копій документів щодо узгодження партій з поставки обладнання за специфікацією № 6 до договору №252 від 19.02.2015, яке було задоволено ухвалою суду від 28.02.2018.
Ухвалою суду від 19.03.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі №905/134/18 на 30 днів по 18.04.2018.
20.03.2018 від позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив за зустрічним позовом, в якій останній посилався на те, що доказом узгодження партій з поставки обладнання за специфікацією №6 є сама специфікація, в якій узгоджено обсяги, номенклатуру та вартість обладнання. Щодо надання копій залізничних накладних позивач за зустрічним позовом зазначив про їх наявність в структурному підрозділі відповідача, відповідальним за логістику. Вказані залізничні накладні були витребувані листом №09/31 від 12.03.2018, та після їх надходження, невідкладно будуть надіслані до суду. Просив визнати поважними причини неподання доказів у встановлений законом та судом строк, встановити додатковий строк для подання копій залізничних накладних, згідно яких ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» отримувало обладнання за договором №252 від 19.02.2015.
30.03.2018 від позивача за зустрічним позовом надійшла заява №09/31 від 26.03.2018 про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив стягнути на його користь з відповідача за зустрічним позовом неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5599544,01грн.
У зв'язку із відпусткою судді Левшиної Я.О. справу №905/134/18 передано на повторний автоматичний розподіл.
Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 02.04.18р. автоматизованою системою документообігу суду визначений новий склад суду для розгляду справи № 905/134/18: головуючий суддя - Лейба М.О.
Ухвалою суду від 03.04.2018 справу №905/134/18 прийнято до провадження, постановлено строк розгляду справи розпочати спочатку.
03.04.2018 відповідач за зустрічним позовом через канцелярію суду надав додаткові документи (залізничні накладні).
16.04.2018 через канцелярію суду відповідач за зустрічним позовом надав Графік поставки чавунних валків у 2016р. ТОВ “ІНВЕСТХОЛДІНГ”.
17.04.2018 від відповідача за зустрічним позовом через канцелярію суду надійшла заява про зловживання позивачем за зустрічним позовом своїми процесуальними правами та правами довірителя.
24.04.2018 від відповідача за зустрічним позовом через канцелярію суду надійшло клопотання про витребування доказів, в якому останній зазначив, що специфікацію №7 від 23.02.2016, копію якої надав представник позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_3 не підписував та не міг підписати, оскільки він у цей час був незаконно заарештований у м. Луганську, яке на даний час є тимчасово неконтрольованою української владою територією. Також, посилався на те, що з доданої позивачем копії Графіку поставки чавунних валків у 2016р. вбачається, шо він не підписаний з боку ТОВ “ІНВЕСТХОЛДІНГ”. Просив витребувати у позивача за зустрічним позовом оригінали специфікації №7 від 23.02.2016 та Графіку поставки чавунних валків у 2016р.
24.04.2018 від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічний позов, в якому останній просив відмовити у його задоволенні.
24.04.2018 від позивача за первісним позовом надійшли пояснення №2 від 23.04.2018, в яких позивач повідомив, зокрема, про неможливість надати докази надіслання на адресу відповідача, у відповідності до п. 6.3 договору, оригіналів актів прийому-передачі обладнання до видаткових накладних, що не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлене та прийняте обладнання. До пояснень надав додаткові документи.
Ухвалою суду від 24.04.2018р. прийнято заяву ПрАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” про збільшення розміру позовних вимог; задоволено клопотання ТОВ «ІНВЕСТХОЛДІНГ» про витребування від ПрАТ Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, м.Маріуполь, оригінал специфікації №7 від 23.02.16р. та оригінал графіку поставки чавунних валків у 2016 році.
17.05.2018 від ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надійшла відповідь на відзив, в якому останній проти позову заперечив з підстав, які є тотожними тим, що були наведені у попередніх поясненнях. Також посилався на безпідставність тверджень ТОВ “ІНВЕСТХОЛДІНГ” про те, що надані ПрАТ «ММК імені Ілліча» копії залізничних накладних є неналежними доказами вимог за зустрічним позовом (з тих підстав, що з них не вбачається за яким договором та який товар перевозиться), оскільки у господарській справі №908/1129/17 ТОВ “ІНВЕСТХОЛДІНГ” доводило протилежне. На підтвердження надав рішення по господарській справі №908/1129/17.
17.05.2018 від ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надійшли пояснення, в яких останній зазначив про неможливість виконати вимоги ухвали суду від 24.04.2018, оскільки оригінали витребуваних судом документів знаходяться у позивача за первісним позовом. До пояснень надав копії електронних листів.
18.05.2018 через канцелярію суду ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надав клопотання про витребування доказів (оригіналів специфікацій №6, 7 та Графіку поставки чавунних валків у 2016р.
22.05.2018 та 04.06.2018 від відповідача за зустрічним позовом надійшли доповнення до відзиву на зустрічний позов, в яких останній зазначив, що валки були поставлені без порушення встановленого сторонами строку.
04.06.2018 від ТОВ “ІНВЕСТХОЛДІНГ” надійшли доповнення до відзиву на зустрічний позов з додатками.
Ухвалою суду від 04.06.2018р. відмовлено у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, м. Маріуполь, Донецька область про виклик свідка; відмовлено у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, м. Маріуполь, Донецька область про зловживання позивачем за первісним позовом своїми процесуальними правами та правами довірителя; відмовлено у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, м. Маріуполь, Донецька область №09/2 від 14.03.18р. про витребування доказів, продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою від 20.06.2018 суд закрив підготовче провадження у справі, призначив справу до судового розгляду по суті на 12.07.2018.
21.06.2018 від Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” надійшла відповідь на доповнення до відзиву на зустрічний позов №09/31 від 15.06.2018 та клопотання про витребування доказів №09/31 від 15.06.2018.
Згідно ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк визначений судом.
Відповідно до ст. 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів.
Враховуючи викладене, суд залишив без розгляду відповідь на доповнення до відзиву на зустрічний позов №09/31 від 15.06.2018 та клопотання відповідача про витребування доказів №09/31 від 15.06.2018.
Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст.ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.
Розглянувши матеріали справи, суд
19.02.2016 між ТОВ “ІНВЕСТХОЛДІНГ” (постачальник) та ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” (покупець) укладений договір №252 (на придбання технічного обладнання) (далі договір), згідно п.п. 1.1 якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити обладнання товари (далі - обладнання) на умовах, передбачених даним договором.
Згідно п. 2.1 договору кількість, номенклатура обладнання визначаються в специфікаціях до даного договору, які є його невід'ємною частиною (далі - специфікації).
Покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від придбання всього або частини обладнання шляхом направлення постачальнику відповідного повідомлення з переліком обладнання, від поставки якого він відмовляється, не пізніше 3 місяців до дати поставки обладнання, вказаного в повідомленні. З моменту відправки покупцем постачальнику повідомлення про відмову від придбання всіх або частини обладнання, даний договір втрачає силу в частині, яка стосується обладнання, вказаного в повідомленні, але зберігає силу в частині обладнання, не визначеного в повідомленні (п.2.2 договору).
Згідно п. 3.1 договору поставка обладнання здійснюється видами транспорту, вказаними в специфікаціях.
Постачальник зобов'язується поставити обладнання на умовах поставки, вказаних в специфікаціях у відповідності з міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 3.3 договору строки поставки обладнання визначаються в специфікаціях.
За умовами п. 3.4 постачальник має право здійснити поставку обладнання в інші строки виключно на підставі попередньої згоди покупця у письмовій формі.
Постачальник зобов'язаний повідомити покупця про ймовірну дату поставки обладнання не пізніше дати поставки (п. 3.5 договору).
Право власності на обладнання та ризик випадкового знищення або пошкодження обладнання переходить від постачальника до покупця з дати поставки обладнання (п. 3.6 договору).
Згідно п.4.1. договору поставка обладнання здійснюється по цінам, які визначені у відповідності з умовами поставки, зазначених в специфікаціях та включають в себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежу, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші видатки постачальника пов'язані з поставкою обладнання.
Ціна обладнання може бути змінена тільки за взаємною згодою сторін шляхом внесення змін в даний договір. Зміна ціни після оплати обладнання не допускається (п.4.2 договору).
Загальна сума договору визначається як сумарна вартість обладнання, поставка якого здійснюється згідно доданих до нього специфікацій (п.4.3 договору).
За умовами пп. 5.1, 5.2 договору оплата покупцем обладнання здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному договорі. Оплата за поставлене обладнання буде здійснюватися протягом строку, вказаного в специфікації, який відраховується з моменту поставки обладнання та надання документів, визначених в п. 6.3 даного договору.
Відповідно до п. 6.3 договору постачальник зобов'язаний надати покупцю до початку приймання обладнання наступні документи:
- рахунок на оплату обладнання (оригінал);
- транспортні та супровідні документи (в т.ч. товаро-супровідну накладну (оригінал) на накладну на поставлене обладнання (оригінал) при поставці автомобільним транспортом; залізничну накладну (копію) при поставці залізничним транспортом);
- пакувальні документи (копія);
- сертифікат або паспорт якості постачальника або виробника (у випадку, якщо постачальник не є виробником) (копію);
- сертифікат санітарно-гігієничного висновку та сертифікат радіологічної безпеки (в передбачених законодавством випадках) (копію);
- акт приймання-передачі обладнання (в 2-х екземплярах), оформлений з боку постачальника (оригінал);
- інші документи, визначені в специфікації.
Покупець має право відмовитись від приймання поставленого обладнання до надання документів, вказаних в п. 6.3 даного договору (п. 6.4 договору).
Відповідно до п. 7.3 договору у випадку порушення строків або обсягів поставок обладнання, постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 8% від вартості не поставленого в строк обладнання.
Згідно п. 10.5 договору в редакції додаткової угоди №2 від 30.12.2015 даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2016р. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань по даному договору.
Сторонами були підписані специфікації №№1-6 до договору №252 від 19.02.2015р. та відповідні графіки поставок до специфікацій №№1-5.
Доказів підписання графіку поставок до специфікації №6 суду не надано.
Відповідно до п. 5 специфікацій №№1, 2, 5, 6 строк оплати поставлених ресурсів - протягом 60 календарних днів від дати надходження ТМЦ.
Згідно п. 5 специфікацій №№3,4 строк оплати поставлених ресурсів - протягом 15 календарних днів від дати надходження ТМЦ.
Відповідно до п.8 специфікацій №№1, 2, 3, 4, 5 датою поставки вважається дата штампу з відміткою в залізничній накладній.
Пунктом 8 специфікації №6 визначено, що датою поставки вважається дата штампу станції призначення в залізничній накладній.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за первісним позовом поставив відповідачу продукцію за видатковими накладними №РН-0000038 від 03.06.2015, №РН-0000138 від 15.06.2015, №РН-0000139 від 15.06.2015, №РН-0000165 від 21.08.2015, №РН-0000174 від 21.08.2015, №РН-0000174 від 27.08.2015, №РН-0000188 від 18.09.2015, №РН-0000193 від 08.10.2015, №РН-0000207 від 22.10.2015, №РН-0000209 від 24.10.2015, №РН-0000240 від 10.12.2015, №РН-2602161 від 26.02.2016, №РН-2902161 від 29.02.2016 на загальну суму 31347041,94грн.
Вказана продукція була прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом представника отримувача (відповідача) на відповідних видаткових накладних без зауважень та заперечень, а також штампом підприємства відповідача.
Вищевказані видаткові накладні мають посилання на договір поставки №252 від 19.02.15р.
Таким чином, на виконання умов договору поставки №252 від 19.02.15р., позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято продукцію на загальну суму 31347041,94грн.
Факт отримання від позивача товару з боку відповідача на вказану суму за вказаними накладними не спростований.
Як зазначає позивач, відповідач здійснив часткову оплату продукції, видаткові накладні №РН-0000240 від 10.12.2015 на суму 3205798,74грн., №РН-2602161 від 26.02.2016 на суму 2436607,44грн., №РН-2902161 від 29.02.2016 на суму 2324046,00грн., а також сума 49414,15грн. за видатковою накладною №РН-0000174 від 21.08.2015 (сума коригування згідно Розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної №7 від 10.09.2015, з урахуванням часткових оплат) залишились не оплачені.
Крім того, позивачем за первісним позовом за видатковою накладною №РН-2902161 від 29.02.2016 додатково нарахована заборгованість в розмірі 255664,24грн. за формулою наведеною у Специфікації №6.
За твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору поставки №252 від 19.02.15р. та специфікацій до нього, поставлений товар у встановлений строк, у повному обсязі не сплатив, у зв'язку з чим, за відповідачем рахується заборгованість за вищезазначеним договором в розмірі 8271357,57грн.
Крім суми основного боргу, позивачем на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нараховані та пред'явлені до стягнення 3% річних у розмірі 171551,87грн. та інфляційні нарахування у розмірі 1870705,76грн.
Вказане стало підставою для звернення позивача за первісним позовом до суду з відповідною позовною заявою.
Позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) звернувся до суду з відповідною зустрічною позовною заявою сутність якої полягає у примусовому спонуканні відповідача до сплати неустойки у вигляді штрафу за порушення строку поставки продукції за договором №252 від 19.02.2015р. в розмірі 5599544,01грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач за зустрічним позовом посилається на умови п.7.3 договору, який передбачає, що у разі порушення строків або обсягів поставок обладнання, постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 8% від вартості не поставленого в строк обладнання.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги за первісним позовом такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне:
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки №252 від 19.02.2015.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.
Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.
Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір №252 від 19.02.2015 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як було встановлено судом, сторони визначили в п.5 специфікацій строк оплати, у який покупець зобов'язаний сплатити суму за обладнання, а саме: за специфікаціями №№1, 2, 5, 6 - протягом 60 календарних днів від дати надходження ТМЦ, за специфікаціями №№3, 4 - протягом 15 календарних днів від дати надходження ТМЦ.
Відповідно до п.8 специфікацій №№1, 2, 3, 4, 5 датою поставки вважається дата штампу з відміткою в залізничній накладній.
Тобто, умовами специфікацій №№1, 2, 3, 4, 5 чітко не визначено яку саме дату (дата штампу в залізничній накладній станції відправлення, дата штампу про прибуття вантажу, чи дата штампу про видачу вантажу, тощо) сторони договору визначили вважати датою поставки вантажу, а отже не визначено з якої дати відраховується строк оплати.
Пунктом 8 специфікації №6 визначено, що датою поставки вважається дата штампу станції призначення в залізничній накладній.
При цьому суд зазначає, що залізничні накладні не містять даних щодо договору та специфікацій по яким здійснювалась поставка обладнання відповідачу за первісним позовом. Крім того, жодна видаткова накладна також не містить посилання на відповідну специфікацію до договору №252 від 19.02.2015р. Інших доказів, які підтверджують факт поставки обладнання саме за відповідною специфікацією та графіком поставки суду також не надано.
Таким чином, суд приходить до висновку, що сторонами не надано суду належних та допустимих доказів на підставі яких суд може встановити, що поставка визначеного в специфікаціях №№1, 2, 3, 4, 5, 6 та графіках поставки обладнання здійснювалась саме в межах відповідних специфікацій та графіків поставки.
Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що позивач за первісним позовом поставив відповідачу продукцію, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000038 від 03.06.2015, №РН-0000138 від 15.06.2015, №РН-0000139 від 15.06.2015, №РН-0000165 від 21.08.2015, №РН-0000174 від 21.08.2015, №РН-0000174 від 27.08.2015, №РН-0000188 від 18.09.2015, №РН-0000193 від 08.10.2015, №РН-0000207 від 22.10.2015, №РН-0000209 від 24.10.2015, №РН-0000240 від 10.12.2015, №РН-2602161 від 26.02.2016, №РН-2902161 від 29.02.2016.
Відповідач за первісним позовом у відзиві на позовну заяву не заперечує проти факту отримання товару, проте посилається на ненадання позивачем передбачених п.5.3 договору документів, що стало підставою для блокування відповідачем за первісним позовом оплати заборгованості.
Відповідно до п.6.1., п.6.2. договору №252 від 19.02.2015 приймання товару (продукції) по кількості здійснюється відповідно до вимог Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 15.06.1965р. №П-6 зі змінами та доповненнями; приймання товару (продукції) по якості здійснюється відповідно до вимог Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 25.04.1966р. №П-7 зі змінами та доповненнями.
Згідно з п.12 Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості» від 15.06.1965р. №П-6 приймання продукції по кількості здійснюється за транспортними та супровідними документами (рахунком фактурі, специфікації, опису, упакувальним ярликам та інш.) відправника (виробника). Відсутність зазначених документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відсутні.
Згідно з п.14 Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості» від 25.04.1966р. №П-7 приймання продукції по якості і комплектності здійснюється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними й особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність, що поставляється продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якості, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.
Тобто, відсутність передачі товаросупровідної документації має оформлюватися відповідним актом.
Докази того, що при підписанні спірних видаткових накладних відповідач не отримав ані рахунки-фактуру, ані інші товаросупровідні документи в матеріалах справи відсутні.
При отриманні товару відповідачем не подавалось жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності.
Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків та відсутності необхідних товаросупровідних документів.
З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідачем не надано доказів: відмови від прийняття товару, відмови від договору, повернення позивачу товару, ненадання товаросупровідної документації за відповідним актом, а також те, що приймання відповідачем за первісним позовом товару підтверджується підписами його представника та штампами відповідача у відповідних видаткових накладних та ним не оспорюється, тому суд дійшов висновку, що позивач свої зобов'язання щодо поставки виконав, а відтак відповідач не звільняється від обов'язку сплатити вартість отриманого товару.
Як зазначає позивач, видаткові накладні №РН-0000240 від 10.12.2015 на суму 3205798,74грн., №РН-2602161 від 26.02.2016 на суму 2436607,44грн., №РН-2902161 від 29.02.2016 на суму 2324046,00грн. залишились не оплаченими у зв'язку з чим, загальна сума боргу по вказаним накладним складає 7966452,18грн.
Виходячи з того, що в матеріалах справи відсутні докази оплати прийнятого відповідачем за первісним позовом обладнання поставленого за видатковими накладними №РН-0000240 від 10.12.2015, №РН-2602161 від 26.02.2016, №РН-2902161 від 29.02.2016, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 7966452,18грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Вимоги позивача щодо стягнення суми коригування згідно розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної №7 від 10.09.2015, з урахуванням часткових оплат за видатковою накладною №РН-0000174 від 21.08.2015 в сумі 49414,15грн. задоволенню не підлягають, оскільки позивачем в порушення ст.74, 77 Господарського процесуального кодексу України взагалі не доведено належними та допустимими доказами правову природу виникнення даної суми, її розрахунок та підстави її нарахування.
Також не підлягають задоволенню вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за видатковою накладною №РН-2902161 від 29.02.2016 додатково нарахованої суми заборгованості в розмірі 255664,24грн. за формулою наведеною у специфікації №6 з наступних підстав.
Згідно п.9 специфікації №6, ціна зафіксована при офіційному курсі НБУ на 21.01.2016р. =24,66104; при зміні курсу НБУ більш ніж на 5% від зазначеного, ціна підлягає пропорційному перерахунку за курсом НБУ на момент оплати з занижуючим коефіцієнтом 0,70. Формула: Цн = Цт х (1+(Кн/КТ-1)х0,70): Цн - нова ціна, Цт - ціна тендеру, Кн - новий курс долара США по НБУ на момент проведення тендеру; 0,70 занижуючий коефіцієнт.
При цьому, позивачем в обґрунтування даної вимоги не надано суду доказів наявності обставин з якими п.9 Специфікації №6 пов'язує можливість зміни ціни поставленого обладнання.
Крім того, судом встановлено, що наданими сторонами доказами не доведено, що поставка за видатковою накладною №РН-2902161 від 29.02.2016р. відбувались саме в межах Специфікації №6.
Таким чином, суд вважає недоведеною позивачем наявність правових підстав для застосування до даної поставки п.9 Специфікації №6.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних за період з 30.04.16р. по 15.01.18р. в розмірі 171551,87грн. та інфляційні нарахування за період з грудня 2015р. по грудень 2017р. в розмірі 1 870705,76грн.
Дослідивши розрахунок позивача за первісними позовом інфляційних нарахувань та 3% річних суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині з огляду на наступне.
Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.
Здійснивши перевірку розрахунку позивача щодо нарахування інфляційних на заборгованість по видатковим накладним №РН-0000240 від 10.12.2015 на суму 3205798,74грн., №РН-2602161 від 26.02.2016 на суму 2436607,44грн., №РН-2902161 від 29.02.2016 на суму 2324046,00грн. суд дійшов висновку, що визначений позивачем період нарахування інфляційних за видатковою накладною №РН-0000240 від 10.12.2015 з березня 2016р. по грудень 2017р., за видатковими накладними №РН-2602161 від 26.02.2016, №РН-2902161 від 29.02.2016 з травня 2016р. по грудень 2017р. не суперечить нормам чинного законодавства та умовам договору.
Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань за вищенаведеними видатковими накладними та у визначений позивачем період, судом встановлено, що розмір таких нарахувань складає 1895554,21грн., тоді як позивачем заявлено інфляційні нарахування за вказаний період 1869850,87грн.
Враховуючи, що суд не може виходити за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні нарахування у розмірі 1869850,87грн.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 30.04.16р. по 15.01.18р. за видатковими накладними №РН-0000240 від 10.12.2015 на суму 3205798,74грн., №РН-2602161 від 26.02.2016 на суму 2436607,44грн., №РН-2902161 від 29.02.2016 на суму 2324046,00грн. суд встановив, що розмір 3% річних складає 409450,24грн.
Враховуючи, що суд не може виходити за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі заявленому позивачем - 171551,87грн.
Враховуючи висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми коригування згідно розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної №7 від 10.09.2015, з урахуванням часткових оплат за видатковою накладною №РН-0000174 від 21.08.2015 в розмірі 49414,15грн. та додатково нарахованої суми заборгованості в розмірі 255664,24грн. за видатковою накладною №РН-2902161 від 29.02.2016, суд відмовляє в задоволенні вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних нарахованих на вказані суми.
Також, позивач в наданому розрахунку нараховує інфляційні в розмірі 854,89грн. на суму 53430,35грн. за період грудень 2015р. - січень 2016р.
При цьому, саме позивач, заявляючи позовні вимоги про стягнення інфляційних має довести суми, визначити період та правильність нарахування заявлених до стягнення сум.
Проте, позивачем не надано суду жодних обґрунтувань та доказів на підставі яких здійснено дане нарахування.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог за первісним позовом та стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 7966452,18грн., 3% річних у розмірі 171551,87грн., інфляційних нарахувань у розмірі 1869850,87грн.
Щодо посилання відповідача за первісним позовом на те, що оплата відповідачем поставленого за договором №252 від 19.02.2015р. обладнання є фінансуванням тероризму у зв'язку з кримінальними провадженнями та вироком суду стосовно керівника підприємства позивача, суд вважає дане твердження необґрунтованим та недоведеним, оскільки відповідачем за первісним позовом не надано суду доказів причетності підприємства позивача за первісним позовом до фінансування тероризму, а притягнення керівника підприємства позивача до кримінальної відповідальності не є підставою для не виконання господарського зобов'язання відповідачем.
Крім того, згідно п.5.1 договору оплата покупцем обладнання здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному договорі. Згідно умов договору №252 від 19.02.2015р., поточним рахунком позивача зазначено рахунок, відкритий в ПАТ «ПУМБ», який здійснює свою діяльність та зареєстрований на території підконтрольній Українській владі.
Також суд звертає увагу, що підприємством відповідача за первісним позовом здійснювались оплати поставленого обладнання в період з 01.07.2015р. по 01.03.2016р. включно.
Розглянувши зустрічну позовну заяву про стягнення з відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом) неустойки за порушення строку поставки обладнання за договором №252 від 19.02.2015. суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Між ТОВ “ІНВЕСТХОЛДІНГ” (постачальник) та ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” (покупець) укладений договір №252 05.05.2016р. (на придбання технічного обладнання), згідно умов якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити обладнання товари на умовах, передбачених даним договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою ст.612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України ).
Згідно п. 2.1 договору кількість, номенклатура обладнання визначаються в специфікаціях до даного договору, які є його невід'ємною частиною (далі - специфікації).
Відповідно до п. 3.3 договору строки поставки обладнання визначаються в специфікаціях.
З матеріалів справи вбачається, що за специфікаціями №№1, 2, 3, 4, 5 сторонами підписані графіки поставок.
Відповідно до п. 7.3 договору у випадку порушення строків або обсягів поставок обладнання, постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 8% від вартості не поставленого в строк обладнання.
Позивач за зустрічним позовом обґрунтовує позовні вимоги порушенням відповідачем за зустрічним позовом строків поставки обладнання, визначаючи при цьому дату поставки на підставі видаткових накладних.
Проте, під час розгляду первісного позову, суд дійшов висновку, що сторонами по справі не надано суду належних та допустимих доказів на підставі яких суд може встановити, що поставка визначеного в специфікаціях №№1, 2, 3, 4, 5, 6 та графіках поставки обладнання здійснювалась саме в межах відповідних специфікацій та графіків поставки. Залізничні накладні не містять даних щодо договору та специфікацій по яким здійснювалась поставка, жодна видаткова накладна також не містить посилання на відповідну специфікацію до договору №252 від 19.02.2015р.
Крім того, судом встановлено, що умовами специфікацій №№1, 2, 3, 4, 5 не визначено дату яка вважається датою поставки.
Щодо строків поставки за специфікацією №6, строк поставки: 60 календарних днів з моменту отримання підписаної специфікації в об'ємах погоджених партій.
При цьому, умовами вказаної специфікації не визначено ким саме повинна бути отримана підписана специфікація.
Крім того, судом встановлено, що наданими сторонами доказами не доведено, що поставка за видатковою накладною №РН-2902161 від 29.02.2016р. відбувались саме в межах Специфікації №6.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів отримання сторонами специфікації №6, а також приймаючи до уваги відсутність доказів підписання сторонами графіку поставки обладнання за специфікацією №6, суд дійшов висновку, що сторони не визначили строки поставки обладнання за специфікацією №6.
Суд звертає увагу, що при зверненні до суду з відповідними вимогами згідно норм ст.129 Конституції України, ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України позивач має довести такі вимоги певними доказами.
Тобто, саме позивач, заявляючи позовні вимоги про стягнення неустойки має довести факт порушення зобов'язання відповідачем, період часу протягом якого здійснено правопорушення та правильність нарахування заявлених до стягнення сум.
Проте, позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних доказів в обґрунтування заявленої до стягнення неустойки.
З наведених підстав, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом - ТОВ “ІНВЕСТХОЛДІНГ” неустойки у вигляді штрафу в розмірі 5599544,01грн.
Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
В рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» від 10.02.2011р. (набуло статус остаточного 10.05.2011р.) визначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Враховуючи позицію Європейського суду з прав людини, викладену у наведеному вище рішенні, суд не приймає до уваги інші доводи сторін, оскільки вони є недоведеними належними та допустимими доказами.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 42, 74, 77, 86, 123, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТХОЛДІНГ”, с.Волнухине, Лутугинський район, Луганська область до Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, м. Маріуполь, Донецька область про стягнення суми боргу за поставлений товар в розмірі 8271357,57грн., 3% річних в розмірі 171551,87грн., інфляційних нарахувань в розмірі 1870705,76грн. задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” (87504, Донецька обл., місто Маріуполь, вул. Левченка, будинок 1, ЄДРПОУ 00191129) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТХОЛДІНГ” (92031, Луганська обл., Лутугинський район, село Волнухине, вул. Кар'єрна, будинок 1, ЄДРПОУ 37342628) заборгованість у розмірі 7966452,18грн., 3% річних у розмірі 171551,87грн., інфляційні нарахування у розмірі 1869850,87грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 150117,83грн.
В решті первісних позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, м.Маріуполь, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТХОЛДІНГ”, с.Волнухине, Лутугинський район, Луганська область про стягнення неустойки у вигляді штрафу у розмірі 5599544,01грн., відмовити.
Згідно ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
В судовому засіданні 12.07.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 13.07.2018р.
Суддя М.О. Лейба