Справа № 661/1020/18
Провадження № 2/661/604/18
06 липня 2018 року
Новокаховський міський суд Херсонської області в складі:
головуючої судді: Бойко М.Є.
за участю секретаря: Ярошенко І.В,
представника позивача - ОСОБА_1,
відповідачки - ОСОБА_2,
у відкритому судовому засіданні, в м. Нова Каховка, Херсонської області, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Херсонського обласного центру зайнятості Новокаховської міської філії до ОСОБА_2 про стягнення допомоги по безробіттю, -
У березні 2018 року Новокаховський міський центр зайнятості (далі - ЦЗ) звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь суму сплаченої останній допомоги по безробіттю в розмірі 6 332,96 грн. посилаючись на те, що вона перебувала на обліку ЦЗ з 10.07.2007 року по 08.01.2008 року з призначенням такої допомоги з 17.07.2007 року, підписавши при постановці на облік заяву, де в тому числі зазначила : «В даний час не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займаюся, пенсію не отримую». Відповідно до листа УПФУ від 26.01.2017 року за вих. № 2511/03 ДО ЦЗ надійшла інформація про те, що в період перебування в ньому на обліку ОСОБА_3 мала сплату страхових внесків на підприємстві ТОВ «Інженерний центр», а саме з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року, тобто, при реєстрації у ЦЗ відповідачка надала недостовірні відомості, оскільки у зазначений період часу працювала за сумісництвом. В підтвердження цього ТОВ «Інженерний центр» надало наказ № 112к від 26.12.2007 року про звільнення її з роботи за власним бажанням з 28.12.2007 року, а також розрахункові відомості про заробітну плату за період роботи. Приховування цих відомостей призвело до незаконного отримання ОСОБА_3 матеріального забезпечення по безробіттю за період з 17.07.2007 року по дату зняття з обліку - 08.01.2008 року в сумі 6332,96 грн., а тому позивач просить стягнути з неї ці грошові кошти на свою користь.
Провадження у справі було відкрито ухвалою суду від 16 квітня 2018 року, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.
При цьому, ухвалою суду від 06 липня 2018 року замінено первісного позивача - Новокаховський міський центр зайнятості його правонаступником - Новокаховською міською філією Херсонського обласного центру зайнятості.
Як вбачається зі свідоцтва про розірвання шлюбу серії 1-КГ № 052416, ОСОБА_3 28 лютого 2013 року розірвала шлюб з ОСОБА_4, після розірвання шлюбу їй присвоєно прізвище «Євченко».
Представник позивача в судовому засіданні на задоволенні заявлених вимог наполягала з підстав, викладених у позовній заяві, щодо заяви відповідача про застосування строку позовною давності в зв»язку із його спливом, зазначила, що не вважає цей строк пропущеним, оскільки позивач дізнався про те, що ОСОБА_3 мала трудові відносини під час її перебування на обліку в ЦЗ, тільки у 2017 році, після отримання відомостей з ПФУ щодо результатів проведення відповідної перевірки.
Відповідачка, скориставшись своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, у строк, визначений судом, подала письмовий відзив, в якому проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що акт № 79 від 29.11.2017 року був складений позивачем з порушенням законодавства, а саме: поза межами строку давності, крім того, він не обґрунтований належними та допустимими первинними документами про її працевлаштування, його період, виплату заробітної плати в період перебування на обліку, також він не підписаний нею, а тому, висновки комісії про повернення отриманих з 17.07.2007р. по 08.01.2008р. коштів у розмірі 6332.96 грн., є безпідставними та необґрунтованими. Вважає, що на момент реєстрації у Новокаховському МЦЗ вона виконала всі необхідні умови для отримання статусу безробітної. Також ОСОБА_2 зазначила, що умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю, які передбачені ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», в редакції від 20.06.2007р., взагалі не містять посилання на те, що у випадку роботи одночасно на двох підприємствах з повним робочим днем та з частковою зайнятістю за сумісництвом, при втраті основної роботи - це є підставою відмови у наданні допомоги по безробіттю, до того ж, позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували факт укладення нею трудового договору в період з моменту реєстрації у центрі зайнятості та протягом перебування на обліку, доводи протилежного не ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Одночасно відповідачка заявила клопотання про застосування до позовних вимог строку позовної давності та просила суд виключити з числа доказів акт №79 від 29.11.2017 року, складений комісією Новокаховського міського центру зайнятості, лист-відповідь ТОВ «Інженерний центр», наказ № 112к від 26.12.2007року про її звільнення та розрахункові листи за липень-грудень 2007 року, оскільки ці докази є неналежними, складеними з порушенням вимог закону, а сам акт №79 складений поза межами строку давності, через 10 років від строку настання події та на підставі неналежно оформлених документів.
В судовому засіданні ОСОБА_2 просила суд відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених нею у відзиві на позовну заяву, пояснивши при цьому, що вона працювала в іншому підприємстві, а не в ТОВ «Інженерний центр, вважає факт її роботи за сумісництвом під час отримання допомоги по безробіттю не доведеним, оскільки він дійсно мав місце, але в інший період часу, позивач протилежне не довів - не надав заяви та наказу про прийняття її на роботу, звільнення з роботи, завірених належним чином відомостей про її заробітну плату, підтримала заяву про застосування позовної давності.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що, відповідно до її заяви від 07.07.2007 року, ОСОБА_3 перебувала на обліку у Новокаховському міському центрі зайнятості; в заяві вона зазначила, що просить до вирішення питання працевлаштування надати їй статус безробітної з виплатою допомоги по безробіттю, відповідно до ЗУ «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»; на час подачі заяви не зареєстрована як суб»єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсію не отримує.
Згідно наданої ксерокопії наказу № 112к від 26.12.2007 року ОСОБА_3 була звільнена з посади юриста в ТОВ «КЛГ-Інжиниринг» за сумісництвом, за власним бажанням, з 28.12.2007 року.
З розрахункових листів за липень - грудень 2007 року вбачається, що відповідачка, працюючи у ТОВ «КЛГ-Інжиниринг», отримувала заробітну плату.
З листа начальника відділу обслуговування громадян управління пенсійного фонду м.Нова Каховка від 26.01.2017 року вбачається, що згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_2 має сплату внесків по ТОВ «Інженерний центр» з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року.
Актом №79 від 29 листопада 2017 року, складеним комісією Новокаховського міського центру зайнятості, за результатами проведеної перевірки було встановлено отримання доходу ОСОБА_3 від ТОВ «Інженерний центр» в період перебування на обліку в Новокаховському МЦЗ як безробітної з 17.07.2007 року по 08.01.2008 року. За даним фактом було вирішено провести розрахунок суми повернення незаконно отриманого відповідачкою матеріального забезпечення за вказаний період.
Листом від 04.12.2017 року за вих. № 01-17/1030 на адресу ОСОБА_2 надіслано вимогу про повернення нарахованої допомоги по безробіттю в сумі 6332,96 грн. Оскільки її не було задоволено, ЦЗ звернувся до суду з даним позовом.
Отже, з вищенаведених матеріалів справи вбачається, що відповідач дійсно працювала з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року, отримуючи в цей же час у ЦЗ допомогу по безробіттю. Відомості щодо працевлаштування нею в ході судового розгляду залишились не спростованими, оскільки такі доводи не підтверджені належними доказами всупереч вимогам ст.81 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII у редакції, яка була чинною на той час, безробітними визнавалися працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Підпунктом б) частини третьої ст. 1 цього Закону було встановлено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобовязані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обовязків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Таким чином, ОСОБА_3 під час звернення до ЦЗ у пошуках роботи не подала відомості про її належність до зайнятого населення, відтак їй безпідставно було надано статус безробітної та призначено допомогу по безробіттю.
Разом з тим, за правилами ст.ст. 256 та 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як обєктивні (сам факт порушення права), так і субєктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
У правовій позиції, висловленій в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року при розгляді справи N 6-152цс14, зазначено, що для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і обєктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх субєктивних прав, відтак обовязок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
У заперечення на заяву відповідача про застосування позовної давності представник позивача посилалась на те, що ОСОБА_3 під час реєстрації у центрі зайнятості подала недостовірну інформацію про те, що вона не працевлаштована, про цей факт позивачу стало відомо лише з листа Пенсійного фонду України від 26.01.2017 року за вих..№ 2511/03, згідно з яким відповідач з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року мала сплату страхових внесків на підприємстві ТОВ «Інженерний центр», а тому саме з цієї дати у і позивача виникло право на позов, а також посилалась на те, що відповідно до ст. 38 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» строк давності в разі стягнення заборгованості перед Фондом загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття не застосовується.
Однак, дані заперечення спростовуються таким.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 р. № 357 був затверджений Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», що набрав чинності з 25.03.2006 та дію якого було продовжено на 2007 рік, відповідно до п. 2 якого розслідування згідно з цим Порядком здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені у документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.
Пунктом 3 зазначеного порядку було визначено, що перевірка проводиться центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов»язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (далі - центри зайнятості), у разі, коли під час перебування особи на обліку як безробітної, до центру зайнятості надійшла інформація від державних органів, підприємств, установ, організацій чи громадян про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг безробітній особі, яка відрізняється від поданих нею відомостей, або така інформація розміщена в засобах масової інформації.
Рішення щодо проведення перевірки приймається керівником відповідного центру зайнятості.
Згідно пунктів 4 та 5 даного Положення центри зайнятості під час проведення перевірки взаємодіють з органами державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів загальнообов»язкового державного соціального страхування, державними реєстраторами, управліннями праці та соціального захисту населення, відділами (управліннями) субсидій шляхом обміну інформацією про отримані особами, які перебувають на обліку в службі зайнятості як безробітні, доходи від провадження підприємницької діяльності, виконання роботи за трудовим договором, у тому числі за сумісництвом та під час роботи за кордоном, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими угодами, ведення особистого селянського господарства тощо.
Порядок обміну інформацією між зазначеними органами та центрами зайнятості визначається Мінпраці, Державною податковою адміністрацією та Пенсійним фондом України за погодженням з фондами загальнообовязкового державного соціального страхування.
Перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості шляхом звіряння з відомостями органів Державної податкової адміністрації, Пенсійного фонду України, фондів загальнообовязкового державного соціального страхування, державних реєстраторів, управлінь праці та соціального захисту населення, відділів (управлінь) субсидій; використання даних перевірок цих органів, Держнаглядпраці, контрольно-ревізійних органів цільового використання коштів Фонду; проведення центром зайнятості перевірки достовірності зазначених у довідках про середню заробітну плату даних безпосередньо на підприємствах, в установах та організаціях у порядку, встановленому законодавством.
Працівники центрів зайнятості для встановлення достовірності даних можуть брати участь у перевірках, що проводяться зазначеними органами.
Із персональної картки ОСОБА_3, яка звернулася до центру зайнятості, вбачалась, що вона була звільнена з роботи 06.07.2007 року.
Указані обставини були підставою для проведення перевірки у порядку, передбаченому наведеним Положенням, однак така не була проведена до 2017 року, причин, з яких її проведення до цього часу не було можливо, позивачем суду не надано.При цьому представник Новокаховської філії ДЦЗ в судовому засіданні зазначила, що дійсно, у відповідності із п.2.2.чинного на той час Порядком обміну інформацією між Державною податковою адміністрацією України, Пенсійним фондом України та Державним центром зайнятості № 259/407 від 12.07.2006 року, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державний центр зайнятості щоквартально протягом 10 календарних днів після закінчення кварталу, наступного за звітним, повинен був направляти запит зазначеним у цьому Порядку органам, які можуть мати відомості про осіб, визначених у пункті 2.1, до яких відносилась, зокрема, і відповідач. Причини, з яких такі запити не направлялась, їй не відомі, і з цього приводу вона нічого пояснити не може.
Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обовязки через свої органи та посадових осіб, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення.
Отже, суд вважає, що у позивача була обєктивна можливість знати про обставини порушення його прав та з 07.07.2017 року та провести розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення ОСОБА_2 (ОСОБА_3Є ) до січня 2017 року, але він не скористався своїм правом здійснити звірку достовірності даних стосовно наявності доходів у відповідачки в період перебування її на обліку, хоча не був позбавлений здійснити таке розслідування, до суду звернувся лише 23.03.2018 року, а тому ним пропущена позовна давність без поважних причин.
Положення ст. 38 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» про те, що строк давності в разі стягнення штрафних санкцій, передбачених цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення», адміністративних штрафів, а також інших видів заборгованості перед Фондом не застосовується, діє з 18.05.2011 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обовязку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обовязковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року №17 цс/17.
Доказів того, що позивач не міг дізнатися про порушення своїх прав до 2017 року , суду надані не були.
З урахуванням розяснень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»(ч.3 п.11), встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Про застосування строку позовної давності було заявлено відповідачкою до ухвалення рішення судом, а тому у задоволенні позову має бути відмовлено саме з цих підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Херсонського обласного центру зайнятості в особі Новокаховської міської філії до ОСОБА_2 про стягнення допомоги по безробіттю відмовити повністю.
На рішення суду може бути подана апеляція безпосередньо до апеляційного суду Херсонської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а при оголошенні судом вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХIIІ "Перехідні положення" ЦПК України, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Повний текст рішення складено 11 липня 2018 року.
Ознайомитись з текстом судового рішення в електронній формі сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://court.gov.ua/fair/sud2117.
Суддя М. Є. Бойко