Іменем України
12 липня 2018 року
Київ
справа №826/26978/15
адміністративне провадження №К/9901/18016/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
Судді-доповідача - Бевзенка В.М.,
суддів: Шарапи В.М., Данилевич Н.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/26978/15
за позовом ОСОБА_2
до Генеральної прокуратури України,
третя особа - Прокуратура Київської області,
про визнання протиправними дій, стягнення коштів, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Погрібніченко І.М.) та
ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Аліменка В.О., суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.),
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідачі), третя особа - Прокуратура Київської області (далі - третя особа), в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо незаконного зволікання відносно переведення згідно наказу №36 від 21 березня 2014 року на відповідну посаду в органи прокуратури України позивача, а також відновлення особової справи працівника Прокуратури України;
- стягнути середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з березня 2014 року по липень 2015 року включно у розмірі 76 959,25 грн;
- зобов'язати компетентні органи кадрового забезпечення здійснити відповідний запис у трудовій книжці про поновлення на роботі в органах прокуратури України та зарахувати час вимушеного прогулу до загального трудового стажу, зробити дублікат трудової книжки, в якій вести відповідний запис про переведення на посаду співробітника прокуратури Київської області не перериваючи загальний трудовий стаж.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
24 жовтня 2016 року Окружний адміністративний суд м. Києва вирішив:
- в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач бажав бути переведеним та проходити подальшу службу в органах прокуратури України на прокурорсько -слідчих посадах прокуратури Київської області, а не апарату Генеральної прокуратури України, тому, на думку суду, заявлені позивачем вимоги не можуть бути задоволені, оскільки відповідні дії щодо подальшого переведення позивача на посаду мали бути здійснені обласною прокуратурою.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
07 лютого 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:
- апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року - без змін.
Апеляційний суд прийшов до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга представника позивача - ОСОБА_3, яка 07 лютого 2018 року передана на розгляд до Верховного Суду.
У касаційній скарзі представник позивач просить:
- скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року;
- прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу.
Представник позивача у касаційній скарзі посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішення допущено порушення норм матеріального права, тому такі рішення є незаконними.
Представник позивача вказує на те, що суди попередніх інстанцій надали неналежну правову оцінку нормам Кодексу законів про працю України та неправильно його трактували у спірних правовідносинах.
Відповідач - Генеральна прокуратура України, скористалась своїм правом та надала заперечення на касаційну скаргу в якому зазначила, що підстави для задоволення позову були відсутні, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 квітня 2014 року позивач, відповідно до наказу Генеральної Прокуратури України № 36 від 21 березня 2014 року (далі Наказ) щодо порядку прийняття, звільнення (переміщення) та переведення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів прокуратури Автономної Республіки Крим, подав рапорт виконувачу обов'язків Генерального прокурора України О. Махніцькому, в якому просив звільнити його з посади старшого прокурора прокуратури м. Алушта Автономної Республіки Крим у зв'язку з неможливістю виконання своїх службових обов'язків через окупацію території Кримського півострова збройними силами Російської Федерації, та призначити його на відповідну посаду до органів Генеральної прокуратури України.
ОСОБА_2 у вказаному рапорті зазначив, що у зв'язку з тим, що він забезпечений житлом у м. Київ, то у разі можливості, просив призначити його на посаду до Прокуратури відповідного регіону.
Наказом прокурора Київської області №1817к від 19 серпня 2015 року ОСОБА_2 призначено на посаду виконувача обов'язки прокурора Бориспільської міжрайонної прокуратури Київської області.
Позивач, вважаючи протиправними дії щодо тривалого непризначення його на посаду в органах прокуратури України, а також відновлення його особової справи; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з березня 2014 року по липень 2015 року у розмірі 76959,25 грн та у зв'язку із цим необхідністю зобов'язати відповідача вчинити певні дії, звернувся за захистом своїх прав до суду.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 року, в редакції чинній на момент спірних правовідносин (далі - КЗпП України)
Частина 1 статті 32 КЗпП України. Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Частина 1 статті 235 КЗпП України. У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Частина 2 статті 235 КЗпП України. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Закон України «Про прокуратуру» в редакції від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (діяла на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон №1789-ХІІ).
Частина 2 статті 16 Закону №1789-ХІІ. Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інші прокурори (на правах обласних):
1) призначають на посади і звільняють працівників, крім тих, яких призначає Генеральний прокурор України;
2) за погодженням з Генеральним прокурором України вносять зміни до встановлених штатів підлеглих їм прокуратур в межах затвердженої чисельності і фонду заробітної плати.
Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі Закон № 1697-VII) (діяла на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій).
Частина 1 пункт 3, 5 статті 9 Закону № 1697-VII. Генеральний прокурор: призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом; призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Генеральної прокуратури України у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року).
Пункти 1-2 частини 1 статті 341. Межі перегляду судом касаційної інстанції.
1. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Наказом №36 від 21 березня 2014 року «Про тимчасовий порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів прокуратури Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та прокуратури Кримського регіону з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері» прийнятим виконувачем обов'язки Генерального прокурора України, встановлено порядок прийняття, переміщення та звільнення працівників із займаних посад (далі - Наказ № 36).
Судами встановлено, що в період з квітня 2014 року по вересень 2014 року в органи Прокуратури Київської області згідно Наказу №36 було прийнято на роботу 11 осіб.
Суд зауважує, що з копій наказів про призначення осіб, які були прийняті в органи прокуратури Київської області на виконання вимог Наказу №36, вбачається, що ці особи були прийняті як в порядку переведення з органів прокуратури АР Крим так і в порядку призначення на посаду після звільнення з органів прокуратури АР Крим.
Щодо ОСОБА_2 була проведена перевірка, відповідно до Закону України «Про очищення влади», проте з матеріалів перевірки вбачається, що вона була проведена на відповідні запити прокуратури Київської області, а не Генеральної прокуратури України.
Крім того, відповідно до частини 1 пунктів 3, 5 статті 9 Закону № 1697-VII Генеральний прокурор України призначає прокурорів на адміністративні просади, посади прокурорів Генеральної прокуратури України та звільняє з цих посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом, та аналогічні положення містяться в Законі №1789-ХІІ.
В рапорті від 08 квітня 2014 року, ОСОБА_2 просив призначити його на посаду в органах прокуратури Київської області, а тому, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач виявив бажання бути переведеним на посаду в одну з прокуратур Київської області, а не апарату Генеральної прокуратури.
Окрім того, слід зазначити, що наказом прокурора Київської області від 19 серпня 2015 року ОСОБА_2 призначено на посаду виконувача обов'язків прокурора Бориспільської міжрайонної прокуратури Київської області на загальних підставах, а не у зв'язку з переведенням з прокуратури міста Алушти і ОСОБА_2 з підставами призначення на цю посаду погодився, оскільки зазначеного наказу не оскаржував та приступив до виконання службових обов'язків.
Отже, вказана обставина виключає можливість внесення запису до трудової книжки позивача про призначення на посаду в зв'язку з переведенням.
Таким чином, підстав для визнання протиправної бездіяльності Генеральної прокуратури України щодо зволікання із переведенням позивача згідно Наказу №36 від 21 березня 2014 року на відповідну посаду в органи прокуратури України, немає, оскільки переведенням ОСОБА_2 займалася Прокуратура Київської області.
Крім того, в адміністративному позові позивач не заперечує факт обізнаності щодо того, що питання його працевлаштування відноситься до компетенції Прокуратури Київської області.
Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що з моменту окупації території Кримського півострова збройними силами Російської Федерації і до призначення на посаду до Бориспільської міжрайонної прокуратури ОСОБА_2 фактично обов'язки прокурора не виконував, у зв'язку з чим не табелювався. За таких обставин відсутні підстави для стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки відсутній сам факт звільнення без законної підстави в контексті частини 1 статті 235 КЗпП України.
З копії наказу №1817к від 19 серпня 2015 року вбачається, що його видано на підставі поданої позивачем заяви на ім'я прокурора Київської області від 19 серпня 2015 року, а не на підставі рапортів від 02 квітня 2014 року та 08 квітня 2014 року, адресованих в.о. Генерального прокурора України про переведення.
У той же час копія заяви позивача не містить жодних відомостей про його бажання бути призначеним на посаду виконувача обов'язків прокурора в порядку переведення, а відтак, суди дійшли до обґрунтованого висновку що ОСОБА_2 було призначено на відповідну посаду в прокуратурі Київської області згідно поданої ним заяви від 19 серпня 2015 року на загальних підставах.
Окрім цього, фактів незаконного звільнення позивача з займаних посад судом встановлено не було, у зв'язку із цим необхідність внесення відповідного запису до трудової книжки про його поновлення на роботі в органах прокуратури України та зарахування часу вимушеного прогулу до загального трудового стажу відсутня.
Також Суд зауважує, що відповідні записи до трудової книжки були внесені у відповідності до виданих та існуючих наказів.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та зводяться до довільного тлумачення обставин справи.
Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року у цій справі залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя - доповідач В.М. Бевзенко
Судді В.М. Шарапа
Н.А. Данилевич