Іменем України
11 липня 2018 року
Київ
справа №804/158/17
провадження №К/9901/15779/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 804/158/17
за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ про визнання протиправним рішення, визнання протиправними дій, поновлення на посаді, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Гімона М. М., суддів: Білак С. В., Чумака С. Ю.,
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, в якому просив:
визнати протиправним рішення ректора Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, оформлене наказом № 268ос від 21 листопада 2016 року про направлення підполковника поліції ОСОБА_1 у розпорядження Національної поліції України;
визнати протиправними дії посадових осіб відповідача щодо затвердження "Висновку за результатами службового розслідування, проведеного за фактом порушення встановленого порядку виїзду за межі гарнізону завідувачем кафедри кримінального процесу підполковником поліції ОСОБА_1 від 17 жовтня 2016 року", як такі, що не відповідають підпункту 8.4 Розділу VІІІ Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут ОВС України);
визнати протиправними дії відповідача, які зазначені у "Висновку за результатами службового розслідування, проведеного за фактом порушення встановленого порядку виїзду за межі гарнізону завідувачем кафедри кримінального процесу підполковником поліції ОСОБА_1 від 17 жовтня 2016 року" щодо встановлення дисциплінарного проступку як неодноразове нехтування вимог наказу Міністерства внутрішніх справ України від 16 березня 2007 року № 81, статті 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, проявлену нещирість під час службового розслідування завідувача кафедри кримінального процесу підполковника поліції ОСОБА_1;
поновити підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри кримінального процесу факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
В мотивування позову позивач зазначає, що під час проходження ним служби в органах внутрішніх справ, був відряджений до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ для зайняття науково-викладацькою діяльністю, де, починаючи з 01 вересня 2012 року, обіймав посаду завідувача кафедри кримінального процесу факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
Позивач вказує, що 21 листопада 2016 року його ознайомлено з наказом ректора Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ № 268 ос "По особовому складу", відповідно до якого підполковника поліції ОСОБА_1, завідувача кафедри кримінального процесу факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування направлено у розпорядження Національної поліції України, з 21 листопада 2016 року.
Крім цього, позивача ознайомлено з висновками службового розслідування, проведеного за фактом порушення ним встановленого порядку виїзду за межі гарнізону без повідомлення керівництва.
Позивач стверджує, що на час проведення службового розслідування останній проходив лікування в лікувальному закладі на території м. Запоріжжя. До того ж, поняття "гарнізон" може бути застосовано лише до осіб, які проходять військову службу, а територіальні межі гарнізону взагалі не регламентовані жодним нормативно-правовим актом.
Вважаючи, що висновки службового розслідування не відповідають дійсності, а звільнення позивача із займаної посади завідувача кафедри кримінального процесу факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ відбулося без достатніх на те правових підстав, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про поновлення його на посаді.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 21 листопада 2016 року № 268ос "По особовому складу", яким направлено у розпорядження Національної поліції України підполковника поліції ОСОБА_1, звільнивши з посади завідувача кафедри кримінального процесу факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування, з 21 листопада 2016 року.
Поновлено підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри кримінального процесу факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування, з 21 листопада 2016 року.
В решті позову - відмовлено.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 липня 2017 року скасував постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2017 року та прийняв нову, якою в позові відмовлено.
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Свою касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивує неврахуванням судом апеляційної інстанції відсутність доказів щодо неналежного виконання позивачем своєї наукової, викладацької або службової діяльності. Разом з цим вказує, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що позивач до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" вже працював на посаді керівника кафедри не один рік, і відповідно, як працівник міліції вирішив продовжити службу в Національній поліції України після її утворення.
Водночас відповідач в запереченнях вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 15 серпня 1997 року по 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ.
01 листопада 2005 року позивач розпочав викладацьку діяльність у Запорізькому юридичному інституті МВС України.
З 01 червня 2006 року ОСОБА_1 прийнято до структурного підрозділу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ - Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
У період з 01 вересня 2010 року по 06 листопада 2015 року позивач проходив службу на посаді начальника кафедри кримінального процесу факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
З 07 листопада 2015 року ОСОБА_1 обіймав посаду завідувача кафедри кримінального процесу факультету № 3 Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
З 12 лютого 2016 року, перебуваючи на посаді завідувача кафедри кримінального процесу факультету № 3 Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, ОСОБА_1 прийнято на службу в органи Національної поліції України.
Відповідно до наказу ректора Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ № 268ос від 21 листопада 2016 року "По особовому складу" на підставі частини шостої статті 71 Закону України "Про Національну поліцію" підполковника поліції ОСОБА_1 направлено у розпорядження Національної поліції України, та звільнено його з посади завідувача кафедри кримінального процесу факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування, з 21 листопада 2016 року.
Разом з цим, 21 листопада 2016 року позивача ознайомлено з висновком від 17 жовтня 2016 року за результатами службового розслідування, проведеного за фактом виїзду позивача за межі гарнізону без повідомлення керівництва, пунктом 3 якого запропоновано направити підполковника поліції ОСОБА_1 у розпорядження Національної поліції України.
Цього ж дня, 21 листопада 2016 року позивачем на ім'я начальнику ГУНП в Дніпропетровській області складено рапорт про згоду на запропоновану посаду слідчого слідчого відділення Амур-Ніжньодніпровського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача кафедри кримінального процесу та направлення його у розпорядження до Національної поліції України застосовано як дисциплінарне стягнення. При цьому у відповідача були відсутні підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, виходив з того, що позивача не було звільнено зі служби в Національній поліції України та він погодився на зайняття посади слідчого слідчого відділення Амур-Ніжньодніпровського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області, що підтверджується, насамперед його рапортом від 21 листопада 2016 року, а тому відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри кримінального процесу факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування, яку він обіймав як відряджена з поліції особа.
Верховний Суд висновки суду апеляційної інстанції вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Порядок призначення на посади поліцейських працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, визначений у пункті 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII.
Так, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 працював у вищому навчальному закладі, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України.
28 грудня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" відповідно до абзацу 3 частини третьої Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що працівники міліції, які станом на 06 листопада 2015 року працювали у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, і виявили бажання проходити службу в Національній поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими у таких навчальних закладах, можуть бути прийняті на службу до Національної поліції за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом України "Про Національну поліцію", шляхом видання керівниками цих навчальних закладів (а стосовно керівників таких закладів - Міністром внутрішніх справ України) наказів про призначення на відповідні посади, що заміщуються поліцейськими. Зазначені особи набувають статусу поліцейських, відряджених до таких навчальних закладів із залишенням на службі в Національній поліції, і проходять службу в Національній поліції відповідно до Закону України "Про Національну поліцію".
Указом Президента України № 691/2015 від 09 грудня 2015 року визначено перелік посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в органах, установах та організаціях. В цьому переліку наявні, зокрема, вищі учбові заклади, що належать до сфери управління МВС України, та передбачені посади завідувачів кафедри.
Так, 07 листопада 2015 року позивача прийнято на роботу до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ як цивільну особу, оскільки навчальний заклад не увійшов до складу Національної поліції України.
Проте, після набрання чинності Закону України "Про Національну поліцію" позивач отримав право бути прийнятим на службу до Національної поліції України із набуттям статусу поліцейського відрядженого до навчального закладу із залишенням на службі, або продовжувати працювати в учбовому закладі як цивільна особа.
З матеріалів справи вбачається, що 26 січня 2016 року ОСОБА_1 подано заяву про прийняття його на службу до Національної поліції України, що фактично підтверджує бажання позивача проходити службу в Національній поліції на посаді, що заміщуються поліцейськими зі статусом відрядженого.
Згідно з наказом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ № 34 ос від 12 лютого 2016 року ОСОБА_1 прийнято на службу до Національної поліції з присвоєнням спеціального звання підполковника поліції, призначивши на посаду завідувача кафедри кримінального процесу факультету № 3.
За таких обставин, позивач набув статусу поліцейського, відрядженого до відповідного навчального закладу.
В силу частини шостої статті 71 Закону України "Про Національну поліцію" звільнення з посад відряджених поліцейських здійснюється за рішенням керівника державного органу, установи, організації з подальшим направленням їх у розпорядження поліції.
Слід зазначити, що наведена норма права не містить спеціальних застережень та процедур припинення відрядження, крім гарантії особі про продовження служби шляхом направлення в розпорядження поліції.
Разом з цим, інших правових норм, які б регулювали питання припинення відрядження поліцейських законодавство не містить.
За такого правового врегулювання, оскаржуваний наказ Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 21 листопада 2016 року № 268 ос видано ректором у межах наданих повноважень та відповідно до норм чинного законодавства.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що на підставі рапорту позивача від 21 листопада 2016 року, який міститься в матеріалах справи, підполковник поліції ОСОБА_1 погодився на запропоновану посаду слідчого слідчого відділення Амур-Ніжньодніпровського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області та, відповідно до наказу від 05 грудня 2016 року № 344 о/с позивача прибулого з Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ призначено на вказану посаду з 22 листопада 2016 року.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для поновлення позивача на посаді завідувача кафедри кримінального процесу факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування, яку він обіймав як відряджена з поліції особа.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець