Справа № 590/204/18
Провадження № 2/590/76/18
(ЗАОЧНЕ)
11 липня 2018 року Ямпільський районний суд
Сумської області
в складі: головуючого судді - Бондарчук Я.П.
за участю секретаря судового засідання- Савченко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Ямпіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізінг» (код ЄДРПОУ 41298109, місцезнаходження: вул. Харківське шосе, б.182, м. Київ, 02121) про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів,
20.02.2018 року позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізінг» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів. Ухвалою від 21.02.2018 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Ухвалою від 02.03 2018 року провадження у даній справі було відкрито. Свої вимоги позивач мотивував тим, що в 22.12.2017 року він вирішив придбати у власність автомобіль LADA, в зв'язку з чим звернувся до ТОВ «Сігма Автолізінг»у м. Києві з приводу купівлі автомобіля на умовах фінансового лізингу. Представник лізингодавця ОСОБА_2 запропонувала йому придбати автомобіль LADA -в комплектації 219010-011-50 об'ємом двигуна 1,6 л, механічною коробкою передач, привід 4*2, вартість автомобіля в договорі зазначена не була, для купівлі автомобіля йому необхідно було внести авансовий внесок в сумі 25000 грн. В цей же день між сторонами було укладено договір фінансового лізингу №01039. Після підписання договору в той же день позивач сплатив зазначені 25000 грн.. Проте в подальшому, ознайомившись із умовами договору вдома, бо можливості ознайомитись з ними в офісі у позивача не було, у зв'язку з об'ємом письмового матеріалу, зрозумів, що умови зазначеного договору не відповідають діючому законодавству та порушують його права як споживача, предмет лізингу не конкретизований, договір нотаріально не посвідчений, а відповідач не мав відповідної ліцензії на здійснення вказаного правочину фінансового лізингу.
В зв'язку з чим просить визнати недійсним договір фінансового лізингу №01039 від 22.12.2017 року; зобов'язати відповідача повернути йому раніше сплачені кошти в сумі 25000 грн..
Позивач в судові засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, надав до суду заяву в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив розглянути справу без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечував (а.с.48).
Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку, заяв про відкладення розгляду справи не надавав, процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався (а.с.38,42,52,53).
Приймаючи до уваги згоду сторони позивача, суд проводить заочний розгляд справи на підставі доказів, наявних у справі, відповідно до положень ч.4 ст.223 ЦПК України.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.1 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Встановлено, що 22.12.2017 року між ТОВ «Сігма Автолізінг» та ОСОБА_1 був підписаний договір фінансового лізингу № 01039, за умовами якого товариство як лізингодавець зобов'язалось придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу (транспортний засіб), а позивач як лізингоодержувач - прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами цього договору. Зазначений договір також передбачав право викупу предмету лізингу.
Того ж дня позивач здійснив платіж у розмірі 25000 грн. на рахунок відповідача, призначення якого зазначено «авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу №01039 від 22.12.2017», що підтверджується квитанцією №0.0.924434236.1 від 22.12.2017 року (а.с.13).
Частиною 1 ст.202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Так, відповідно до ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Поняття фінансового лізингу надається у ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг», який являє собою вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг є фінансовою послугою.
З преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» вбачається, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Пункт 17 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про захист прав споживачів».
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, відповідно до ч. ч. 5, 6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Зі змісту ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» вбачається, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Так, зі змісту договір фінансового лізингу № 01039 вбачається, що лізингодавець відповідно до умов договору може не виконувати свої зобов'язання щодо передачі предмету лізингу та при цьому ніякої матеріальної відповідальності за це не несе, а лізингоодержувач несе відповідальність у вигляді неустойки за будь-які дії, які можуть кваліфікуватися порушенням договору: прострочення внесення платежів (п.12.5), відмову від прийняття предмета лізингу (п.12.14), дострокове розірвання договору (п.12.1), створення перешкод в доступі відповідача до предмета лізингу (п.12.7), використання предмету лізингу не за призначенням (п.12.6), затримку повернення предмету лізингу (п.12.11). Пункт 12.2 вказаного договору надає право відповідачу в односторонньому порядку розірвати договір, при цьому утримавши у себе 10% від суми сплаченого авансового платежу. Пункт 3.2.6 договору фінансового лізингу, укладеного сторонами, надає право відповідачу в односторонньому порядку розірвати договір у випадку порушення позивачем будь-якого з зобов'язань за договором і при цьому відповідач жодних коштів позивачу повернути не зобов'язаний. Позивач у випадку недотримання відповідачем його зобов'язань, навпаки, достроково розірвати договір не може, а у випадку розірвання договору з ініціативи позивача, він має сплатити відповідачу штраф (п.12.1). Також не може позивач і достроково здійснити повну оплату за договором до спливу 12-ти місяців з дня отримання предмету лізингу (п.3.4.5). У випадку здороження предмету лізингу, всі платежі позивачки за договором підлягають безумовному і автоматичному збільшенню та позивачка у такому випадку зобов'язана доплатити відповідачу різницю (п.9.4, п.9.7). Водночас, якщо предмет лізингу на момент його передачі коштуватиме менше ніж зазначено в договорі, то платежі не можуть бути зменшені. Крім того, відповідач відповідно до п.10.14 наділений безумовним правом на власний розсуд змінювати валюту зобов'язання.
Також, п.1.1 укладеного між сторонами договору не містить індивідуальних ознак транспортного засобу, тому цей пункт договору суперечить вимогам ч.1 ст.3, ч.2 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч.1 ст.184, ч.1 ст.682, ч.1 ст.767 ЦК України, оскільки не містить суттєвих умов договору та надає можливість ТОВ «Сігма Автолізінг» в односторонньому порядку змінювати комплектність автомобіля, що є несправедливим відповідно до п.12 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Крім того, укладаючи правочин, сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, взагалі не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з Додатком №1 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається.
Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.
Частиною 2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі включають в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Комісія за організацію договору не є в розумінні ст.16 Закону України «Про захист прав споживачів» лізинговим платежем, оскільки не відноситься до витрат лізингодавця, які безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу та фактично полягає лише у виготовленні типової форми договору. Більш того, відповідачем не обґрунтовано співмірність розміру комісії за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги.
Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу дає підстави дійти висновку, що він містить несправедливі умови, якими виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві, а тому є несправедливими.
Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.
Згідно ст.779 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс15.
Судом встановлено, що договір фінансового лізингу №01039, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Сігма Автолізінг» нотаріально посвідчено не було.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога про визнання договору фінансового лізингу недійсним підлягає задоволенню.
Частиною 1 ст.216 ЦК України визначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Таким чином, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 25000 грн, сплачених останнім на виконання договору, підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З відповідача підлягає стягненню судовий збір в прибуток держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 184, 202, 203, 215, 216, 220, 230, 628, 682, 711, 767, 779, 806, 808 ЦК України, Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції», ст.ст. 12, 13, 77-81, 133, 141, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізінг» (код ЄДРПОУ 41298109, місцезнаходження: вул. Харківське шосе, б.182, м. Київ, 02121) про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 01039 від 22.12.2017 року між ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізінг» (код ЄДРПОУ 41298109, місцезнаходження: вул. Харківське шосе, б.182, м. Київ, 02121).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізінг» (код ЄДРПОУ 41298109, вул. Харківське шосе, 182 м. Київ, 02121, Україна) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1) 25000 (двадцять п'ять тисяч) гривень сплаченого авансового внеску.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізінг» (код ЄДРПОУ 41298109, вул. Харківське шосе, 182 м. Київ, 02121, Україна) в дохід держави судовий збір, у розмірі 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через Ямпільський районний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення (п.15, п.п.15.5 Перехідних положень ЦПК України).
Повне судове рішення складене 11 липня 2018 року.
Суддя Я.П. Бондарчук