Іменем України
10 липня 2018 року
Київ
справа №825/1808/17
адміністративне провадження №К/9901/49977/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Державного підприємства «Національні інформаційні системи», треті особи - заступник Міністра з питань державної реєстрації Сукманова Олена Валеріївна, заступник Міністра з питань європейської інтеграції Петухов Сергій Ігорович, начальник Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Трейтяк Олег Миколайович про визнання відсутності повноважень, визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у складі судді Бородавкіної С.В. від 21 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В., Чаку Є.В. від 02 квітня 2018 року,
У листопаді 2017 року державний реєстратор - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - ГТУЮ у Чернігівській області), Державного підприємства «Національні інформаційні системи» (далі - ДП «НАІС»), у якому просить:
- визнати відсутність компетенції (повноважень) ГТУЮ у Чернігівській області щодо підготовки та направлення до Міністерства юстиції України подання про проведення камеральної перевірки її діяльності на підставі статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;
- визнати відсутність компетенції (повноважень) Міністерства юстиції України щодо призначення камеральної перевірки її діяльності на підставі подання ГТУЮ у Чернігівській області відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;
- скасувати наказ Міністерства юстиції України від 28 серпня 2017 року № 3011/7 «Про призначення проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_2»;
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 14 вересня 2017 року № 2872/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 4 (чотири) місяці»;
- зобов'язати ДП «НАІС» відновити доступ ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позовні вимоги мотивовано тим, що у ГТУЮ у Чернігівській області не було законних підстав та повноважень щодо підготовки та направлення подання до Міністерства юстиції України про проведення перевірки її діяльності як державного реєстратора - приватного нотаріуса, а у Міністерства юстиції України, відповідно, - правових підстав і повноважень для розгляду цього подання та прийняття на його підставі рішення у формі оскаржуваного наказу. Таким чином, відповідачі діяли з перевищенням повноважень та у спосіб, не передбачений законом. Крім того, на думку позивача, оскаржуваний наказ не містить викладу обставин та мотивів прийняття Міністерством юстиції України рішення про тимчасове блокування їй доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 4 (чотири) місяці, що не відповідає вимогам частини другої статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зазначила також, що Міністерством юстиції України при проведенні перевірки не було дотримано встановлених строків, передбачених Порядком здійснення контролю в сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 990 (далі - Порядок № 990).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково, зокрема:
- визнано відсутність компетенції (повноважень) ГТУЮ у Чернігівській області щодо підготовки та направлення до Міністерства юстиції України подання про проведення камеральної перевірки діяльності державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на підставі статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;
- визнано відсутність компетенції (повноважень) Міністерства юстиції України щодо призначення камеральної перевірки діяльності державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на підставі подання ГТУЮ у Чернігівській області відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;
- визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 14 вересня 2017 року № 2872/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що скільки ГТУЮ у Чернігівській області не мало права формувати та подавати до Міністерству юстиції України подання про призначення камеральної перевірки позивача, відповідно, у останнього були відсутні повноваження щодо призначення та проведення камеральної перевірки ОСОБА_2 Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що наказ Міністерства юстиції України від 14 вересня 2017 року № 2872/5 не містить обґрунтування прийнятого рішення, що є додатковою підставою для його скасування.
Не погоджуючись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Міністерство юстиції України звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведені рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність у територіального управління юстиції повноважень щодо направлення подання до Міністерства юстиції України про призначення камеральної перевірки державного реєстратора, оскільки не застосували до спірних правовідносин Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/5 (далі - Положення № 1707/5). У цьому положенні визначено, що головне територіальне управління юстиції здійснює контроль за дотриманням законодавства у визначених сферах діяльності, вживає заходи для запобігання порушенням у цих сферах та приймає обов'язкові до виконання рішення. Відповідні повноваження визначені також законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про нотаріат». Крім того, скаржник зауважує, що суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про відсутність повноважень у головного територіального управління юстиції, не врахували, що такий спосіб захисту застосовується виключно у спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу Міністерства юстиції України не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю від 25 серпня 2009 року НОМЕР_1 та реєстраційного посвідчення від 23 травня 2011 року НОМЕР_2, здійснює приватну нотаріальну діяльність в Чернігівському міському нотаріальному окрузі.
Так, за результатами розгляду звернення Чернігівської обласної державної адміністрації стосовно незаконних дій позивача, у відповідності до статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 2 Порядку № 990, пункту 4.61 Положення № 1707/5 ГТУЮ у Чернігівській області звернулося до Міністерства юстиції України з поданням від 20 липня 2017 року № 3-1/2589 про проведення камеральної перевірки щодо дій державного реєстратора ОСОБА_2
На підставі вищевказаного подання наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2017 року № 3011/7 з 28 серпня 2017 року призначено проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_2
За результатами камеральної перевірки комісією складено довідку від 04 вересня 2017 року, у якій зазначено, що на підставі поданих документів приватним нотаріусом ОСОБА_2 розглянуто заяву № 22470431 та прийнято рішення від 31 травня 2017 року № 35458187 про державну реєстрацію права приватної власності за Чернігівською обласною організацією фізкультурно-спортивного товариства «Україна» нежитлового приміщення позашкільного навчального закладу «Спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з лижного спорту», що розташоване за адресою: Чернігівська область, с. Новоселівка, вул. Шевченка, 59. Однак, під час прийняття вказаного рішення позивачем не надано належної правової оцінки підставі виникнення права приватної власності у заявника на вищезазначене майно та прийнято рішення про державну реєстрацію права приватної власності без отримання у заявника документів, необхідних для державної реєстрації права приватної власності, чим порушено вимоги статей 2, 10, 18 23, 27 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 40, 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У зв'язку з наведеним, комісія запропонувала тимчасово заблокувати ОСОБА_2 доступ до Державного реєстру прав на нерухоме майно строком на 4 місяці.
На підставі зазначеної довідки від 04 вересня 2017 року Міністерством юстиції України прийнято наказ від 14 вересня 2017 року № 2872/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 до Державного реєстру прав на нерухоме майно», пунктом 1 якого позивачу заблоковано доступ до вказаного реєстру строком на 4 місяці.
На підставі вказаного наказу ДП «НАІС» 20 вересня 2017 року здійснено тимчасове блокування позивачу доступу до Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож адміністративні суди мали з'ясувати, зокрема, чи були оскаржувані накази Міністерства юстиції України винесені у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури та чи були вони прийняті на законних підставах.
Так, повноваження Міністерства юстиції України щодо здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав визначаються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком № 990.
Згідно з положеннями частини першої статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав.
За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав.
За результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про, зокрема, тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав (частина друга, пункти 2, 4 статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до частини четвертої статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Кабінетом Міністрів України розроблено Порядок № 990, який визначає процедуру здійснення Мін'юстом контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Пунктом 2 Порядку № 990 встановлено, що контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації здійснюється шляхом розгляду скарг, поданих відповідно до Закону України «Про звернення громадян», і обґрунтованих подань територіальних органів Мін'юсту, а також моніторингу реєстраційних дій в реєстрах.
У разі виявлення під час розгляду скарг відповідно до Закону України «Про звернення громадян» і обґрунтованих подань територіальних органів Мін'юсту чи моніторингу реєстраційних дій в реєстрах порушень порядку державної реєстрації контроль здійснюється шляхом проведення камеральної перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації з прийняттям обов'язкових до виконання рішень, передбачених Законами.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що підставою для призначення Міністерством юстиції України камеральної перевірки державного реєстратора є виявлення у реєстрах порушень порядку державної реєстрації під час: 1) розгляду скарг відповідно до Закону України «Про звернення громадян»; 2) обґрунтованих подань територіальних органів Мін'юсту; 3) за результатами моніторингу реєстраційних дій.
Крім того, підпунктами 61 та 76 пункту 4 Положення № 1707/5 встановлено, що головне територіальне управління юстиції відповідно до покладених на нього завдань:
здійснює контроль (нагляд) за дотриманням законодавства у визначених сферах діяльності, вживає заходів для запобігання порушенням у цих сферах та приймає відповідні обов'язкові до виконання рішення;
здійснює відповідно до законодавства контроль за діяльністю у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців; державної реєстрації друкованих засобів масової інформації;
здійснює інші повноваження на основі та на виконання Конституції та законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України.
Таким чином, у системному зв'язку з положеннями статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 2 Порядку № 990, пункт 4 Положення № 1707/5 слід розуміти так, що головне територіальне управління юстиції відповідно до покладених на нього завдань має повноваження у процесі здійснення контролю за діяльністю у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у тому числі звертатися до Міністерства юстиції України з поданням про проведення перевірки державних реєстраторів.
На цій підставі колегія суддів зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у ГТУЮ у Чернігівській області повноважень щодо звернення із поданням до Міністерства юстиції України про проведення камеральної перевірки державного реєстратора помилковим та таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, положень статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 2 Порядку № 990, пункту 4 Положення № 1707/5.
Для оцінки правомірності оскаржуваних наказів Міністерства юстиції України суди мали перевірити їх відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Крім того, скаржник зауважує, що суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про відсутність повноважень у головного територіального управління юстиції, не врахували, що такий спосіб захисту застосовується виключно у спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що під компетенційним спором вважається спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Їхня особливість: сторони у них - як позивач, так і відповідач - є суб'єктами владних повноважень. Завдання суду в таких спорах - встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Компетенційні спори виникають виключно в межах реалізації функцій публічно-правового характеру суб'єктами владних повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача. Сталою судовою практикою є визначення спірної компетенції між двома суб'єктами владних повноважень. Розмежування компетенції різних органів має ґрунтуватися зокрема на положенні щодо недопущення дублювання їхніх повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 800/566/17.
У зв'язку з вищезазначеним, такий спосіб судового захисту як встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень застосовується у спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації).
На цій підставі колегія суддів дійшла до висновку про те, що суди попередніх інстанцій не встановили всі обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення та винесення законного та обґрунтованого рішення.
Конституційний Суд України у рішенні від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 зазначив, що Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
Крім того, у своєму рішенні від 8 квітня 2015 року у справі № 3-рп/2015 Конституційний Суд України зробив наступний висновок: право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Разом з тим, неповне з'ясування обставин у справі, недослідження всіх наявних в справі доказів, ненадання їм належної правової оцінки є ознакою порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та недотримання в процесі винесення рішень норм процесуального права, що є підставою для їх скасування та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суди мають встановити, чи були накази Міністерства юстиції України від 28 серпня 2017 року № 3011/7 «Про призначення проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_2» та від 14 вересня 2017 року № 2872/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 4 (чотири) місяці» прийняті відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури та чи були вони прийняті на законних підставах.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Враховуючи, що справа повертається на новий розгляд до суду першої інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко