11 липня 2018 року
м.Суми
Справа №592/6983/17
Номер провадження 22-ц/788/1199/18
Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Ткачук С. С.
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.
сторони:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 травня 2018 року в складі судді Чернобая О.І., ухвалене у м. Суми,
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, мотивуючи вимоги тим, що у 2004 році після значного погіршення стану здоров'я, тривалого лікування в медичних закладах тяжких хвороб, відповідач умовив на укладення з ним договору, за яким він буде довічно доглядати та матеріально утримувати її та житло (квартиру № 41 по вул. 4-та Продольна, буд. 76 в м. Суми).
У нотаріуса кожен особисто підписав договір, за яким їй гарантується довічне утримання та піклування. Ключі від квартири вона відповідачеві не передавала. Після укладення договору відповідач пообіцяв після вирішення своїх нагальних проблем проживати зі своєю родиною у неї. Але тривалий час на контакт з нею не виходить, її не утримує, у квартирі зовсім не з'являється і не проживає.
У той же час вона як і раніше проживає за адресою: м. Суми, вул. 4-та ПродольнаАДРЕСА_1 та самостійно до 2017 року укладала договори про виконання робіт та надання послуг, що пов'язані з утриманням цього житла. Особисті рахунки по квартирі оформлені лише на неї і вона за власні кошти її утримує, вчасно сплачує житлово-комунальні послуги. Вказувала, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання перед нею щодо догляду та матеріального утримання.
Зазначала, що вона не змогла знайти вдома документи на квартиру і у лютому 2017 року звернулася до КП «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» Сумської міської ради та за її замовленням було виготовлено технічний паспорт на квартиру.
03 квітня 2017 року вона отримала від БТІ довідку-характеристику та копію договору дарування квартири від 15 липня 2004 року № 1274, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу за реєстраційним номером 6459485, з яких вона дізналась, що 29 грудня 2012 року право власності на її квартиру зареєстровано за відповідачем.
Таким чином вона зрозуміла, що уклала договір дарування, помилившись щодо природи правочину, оскільки мала на меті укладення договору довічного утримання, а не договору дарування.
Просила поновити їй строк звернення до суду щодо визнання недійсним договору дарування від 15 липня 2004 року; визнати недійсним договір дарування квартири № 41 по вул. 4-та Продольна, буд. 76 в м. Суми, укладений між нею та відповідачем, який посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним номером: 6459485, а також скасувати реєстрацію права власності на квартиру № 41 по вул. 4-та Продольна, буд. 76 в м. Суми за ОСОБА_2, проведену на підставі договору дарування.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду щодо визнання недійсним договору дарування від 15 липня 2004 року.
Визнано недійсним договір дарування квартири № 41 по вул. 4-та Продольна, буд. 76 в м. Суми, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який посвідчений 15 липня 2004 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним номером 6459485.
У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності на квартиру № 41 по вул. 4-та Продольна, буд. 76 в м. Суми за ОСОБА_2, проведену на підставі договору дарування від 15 липня 2004 року, відмовлено за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1
Апеляційна скарга мотивована тим, що договір дарування квартири укладався між позивачем та представником відповідача, який був близькою особою позивача, і він жодним чином не міг впливати на її вибір та змусити позивача всупереч її волі підписати вказаний правочин.
Зазначав, що висновок суду про пропуск позивачем строку звернення до суду з поважних причин є невмотивованим з посиланням на відповідні докази, та його слід обраховувати з часу, коли після укладення оспорюваного договору, позивач розпочала отримувати квитанції за комунальні послуги, оформлені на її ім'я, і оплачувати їх.
Вказував, що стан здоров'я позивача на день посвідчення договору та через десять років поспіль був та залишається задовільним, вона не потребувала і не потребує стороннього догляду та допомоги, а її перебування до посвідчення договору на лікуванні не може бути доказом неусвідомлення значення своїх дій та їх наслідків, разом із посиланнями на її вік. Також зазначав, що помилка при укладенні вищевказаного правочину внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення сторонами не є підставою для визнання правочину недійсним, а тому суд першої інстанції неправильно застосував норми ст.ст. 203, 229, 334, 717, 722 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1, яка заперечувала проти її задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира № 41 за адресою: м. Суми, вул. 4-та Продольна, буд. 76 (а.с. 142).
Як убачається з виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 1780, ОСОБА_1 перебувала на лікуванні у КЗ СОР «Сумський обласний клінічний госпіталь ветеранів війни» у період часу з 02 червня 2004 року по 29 червня 2004 року з діагнозом церебральний атеросклероз 2 ст., змішаного генезу (атеросклеротичного, гіпертонічного, дисметаболічного, стадія субкомпенсації), транзиторна ішемічна атака 18 червня 2004 року в вертебро-базилярному басейні з минущим мозочково-вестибулярним синдромом (а.с. 65).
02 липня 2004 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 була посвідчена довіреність, відповідно до якої ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_5 підписати від його імені договір дарування чи договір довічного утримання (а.с. 140).
15 липня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, від імені якого за довіреністю діяла ОСОБА_5, був укладений договір дарування квартири, який посвідчений приватним нотаріусом приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним номером 6459485 (а.с. 7).
Відповідно до умов вказаного договору, ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 безоплатно квартиру, за адресою: м. Суми, вул. 4-та ПродольнаАДРЕСА_1, житловою площею 30,9 кв.м, загальною площею 52,6 кв.м.
На момент укладення оспорюваного договору дарування ОСОБА_1 мала повних 75 років.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є непрацездатною особою, людиною похилого віку, яка за станом здоров'я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, є учасником Другої світової війни, зареєстрована та проживає за адресою: м. Суми, вул. 4-та ПродольнаАДРЕСА_1 (а.с. 5-6). Крім того, позивач з реєстрації за вказаною адресою не знімалась, самостійно, як на момент укладення договору, так і на цей час оплачувала та оплачує житлово-комунальні послуги, про що свідчать квитанції про оплату.
Після укладення договору дарування зі спірної квартири не переїжджала, ключів від квартири відповідачу не передавала, здійснювала ремонт квартири, а відповідач після отримання спірної квартири у дар у ній не проживав, квартиру не утримував, комунальні послуги не сплачував, ремонт у ній не проводив.
Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1, мотивоване тим, що договір дарування укладено з порушенням вимог статей 203, 717 ЦК України, оскільки позивач не мала вільного і свідомого волевиявлення під час укладення договору безоплатної передачі у власність ОСОБА_2 квартири, яка є її єдиним житлом. Крім того, строк звернення до суду пропущений з поважних причин, оскільки до 03 квітня 2017 року ОСОБА_1 не знала, що уклала договір дарування квартири, так як проживала і продовжує проживати у спірній квартирі та користуватися нею, квартира з її володіння не вибувала.
Відмовляючи у задоволенні позову про скасування реєстрації права власності на квартиру за відповідачем, суд першої інстанції виходив з того, що визнання договору дарування квартири недійсним в судовому порядку є підставою для скасування державної реєстрації права власності на цю нерухомість за ОСОБА_2
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Отже, виходячи зі змісту положень ст. ст. 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, укладаючи з ОСОБА_2 договір дарування, мала на меті відчуження належної їй на праві власності квартири лише за умови довічного утримання, оскільки на день укладення оскаржуваного правочину була людиною похилого віку, за станом здоров'я потребувала стороннього догляду та матеріальної допомоги.
Колегія суддів апеляційного вважає, що правильним є висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір дарування порушує права ОСОБА_1, оскільки під час укладення договору дарування остання помилялася щодо правової природи правочину, прав і обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачем.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач самостійно, за власною волею і без стороннього впливу підписала оспорюваний правочин, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1, укладаючи оспорюваний договір, за станом свого здоров'я та в силу похилого віку, помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачем. Спірна квартира є її єдиним житлом, ключі обдаровуваному вона не передавала, продовжує утримувати квартиру після укладення договору, квартира з її володіння не вибувала.
Отже факт неправильного сприйняття позивачем обставин як щодо її права власності на квартиру після вчинення правочину, так і щодо права на гарантування довічного надання їй допомоги відповідачем, що відповідно вплинуло на дійсне волевиявлення позивача, інакше, на інших умовах, договір дарування не був би вчинений, так як він за своєю правовою природою не породжував би ніяких обов'язків для відповідача, як того фактично бажала ОСОБА_1, є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору дарування.
Та обставина, що договір дарування квартири укладався між позивачем та відповідачем представником відповідача ОСОБА_5 не свідчить про те, що ОСОБА_2 не міг впливати на вибір ОСОБА_1 та змусити всупереч її волі підписати вказаний правочин, оскільки, як встановлено судом першої інстанції і не спростовано відповідачем у справі, саме він умовив її на укладення договору і безпосередньо обговорював з ОСОБА_1 всі істотні умови правочину.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції безпідставно поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду є необґрунтованими, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1, отримавши відповідь від КП «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» Сумської міської ради та копію договору дарування квартири від 15 липня 2004 року, лише 03 квітня 2017 року дізналася, що 29 грудня 2012 року право власності на квартиру № 41 у будинку № 76 по вул. 4-та Продольна у м. Суми зареєстровано за ОСОБА_2, тому, на думку суду першої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду, позивачем строк звернення до суду пропущено з поважних причин.
При вирішенні справи судом першої інстанції правильно всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо досліджено всі докази, які підтверджували позицію позивача та входили до предмета доказування, надано їм належну оцінку та застосовано положення законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді: О.Ю.Кононенко
ОСОБА_6
ОСОБА_7