Справа № 554/9404/17 Номер провадження 22-ц/786/1598/18Головуючий у 1-й інстанції Блажко І. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1
10 липня 2018 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
судді-доповідача ОСОБА_1,
суддів: Бутенко С.Б., Чумак О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 травня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
В листопаді 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вказаним позовом. Вказувало, що 13 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановлено кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідач належним чином умови договору не виконала, у зв'язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 62 573, 28 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачки.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 травня 2018 року позов ПАТ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 13 листопада 2007 року у розмірі 62 573, 28 грн. Вирішено питання судових витрат.
Рішення оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує, що судом не було враховано факт одностороннього збільшення банком кредитного ліміту до 5 000 грн., а також тієї обставини, що при укладенні договору було недотримано вимоги закону щодо письмової форми правочину. Також зазначає, що позивачем не було надано належним доказів на підтвердження існування заборгованості. Просить суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності. Крім того, скаржник звертає увагу суду, що стягнення пені і штрафів є подвійною відповідальністю за одне й те саме порушення.
Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з підстав, передбачених ст. 376 ч. 1 п. 4 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 13 листопада 2007 року між сторонами було укладено договір № б/н, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 1 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік.
10 липня 2007 року банком було збільшено кредитний ліміт до 5 000 грн., що підтверджується випискою по рахунку позичальника /а.с. 118/.
Згідно довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 30 березня 2018 року, ОСОБА_2, згідно кредитного договору б/н від 13 листопада 2007 року отримала картки № 414605366720332 і № 5168755300173933, остання з яких має термін діх до квітня 2017 року /а.с. 71/.
Згідно розрахунку наданого ПАТ КБ «Приватбанк» у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за кредитним договором утворилась заборгованість у загальному розмірі 62 573, 28 грн. і складається із: 4 9 66, 60 грн. заборгованість за кредитом; 51 288, 90 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 100 грн. заборгованість по комісії та пені; 250 грн. штраф (фіксована частина); 2 967, 78 грн. штраф (процентна складова).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив прострочення виконання зобов'язання, а тому заборгованість підлягає стягненню з позичальника у повному об'ємі, визначеному позивачем.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками місцевого суду.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та в установлені договором строки. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна умов договору не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Як вбачається із наданих банком розрахунків позичальник порушив умови договору, допустивши прострочення виконання зобов'язання, у зв'язку з чим у позивача виникло право на стягнення існуючої заборгованості за кредитним договором у судовому порядку.
Доводи скаржника, що нею було отримано кредит у розмірі 1 000 грн., а не 5 000 грн. не відповідають обставинам справи.
Статтею 627 ЦК України передбачено свободу договору, а саме: відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.
Укладаючи кредитний договір відповідач у Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг своїм підписом підтвердила, що вона ознайомлена і погодилась із Умовами і Правилами надання банківських послуг, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді.
Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 Умов клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
Підписання договору є безумовним погодженням клієнта прийняття будь-якого розміру кредитного ліміта, встановленого банком.
Отже, збільшення банком кредитного ліміту в односторонньому порядку узгоджується з вимогами закону і умовами договору.
Посилання скаржника на неналежне оформлення між сторонами договірних зобов'язань є безпідставними.
Так, стаття 633 ЦК України передбачає, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними.
Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
ОСОБА_2 висловила свою волю на укладання кредитного договору шляхом приєднання до запропонованого договору, підписавши заяву позичальника, чим підтвердила досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору, передбачених Умовами та Правилами надання банківських послуг.
Крім того, сам факт укладення кредитного договору відповідачем не оспорюється, а з розрахунку кредитної заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами, тобто погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами.
Перевіривши зазначені докази в сукупності та взаємозв'язку колегія суддів вважає, що посилання скаржника на недотримання вимог закону щодо письмової форми правочину є необґрунтованими.
Також колегія суддів критично відноситься до доводів апеляційної скарги щодо недоведення позивачем існування боргу належними доказами.
Так, відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, з огляду на вказані положення закону, долучена до матеріалів справи виписка по рахунку позичальника є належним доказом існування заборгованості відповідача.
Посилання апеляційної скарги на недоведення позивачем факту перевипуску картки, а відтак продовження строку дії договору до квітня 2017 року - спростовуються матеріалами справи, зокрема, довідкою про видачу позичальнику карток, роздруківкою фото-фіксації клієнта із картою, а також розрахунками заборгованості з яких вбачається, що протягом березня 2014 року - квітня 2015 року відповідач користувалась кредитної карткою шляхом поповнення карти у терміналі самообслуговування, а також зняття готівки у банкоматах і безготівковим розрахунком карткою.
За таких обставин, колегія суддів вважає встановленим факт продовження строку дії договору до квітня 2017 року.
Надаючи оцінку заяві відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності /а.с. 59-62/, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу, і відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого зобов'язання. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Тобто, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі, зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року в справі № 6-14цс14.
До суду із вказаним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося у листопаді 2017 року, тобто у межах строку позовної давності щодо повернення кредиту, а тому заборгованість за тілом кредиту, що підтверджена розрахунком заборгованості, у розмірі 4 852, 52 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Разом з тим, зважаючи на ту обставину, що умовами договору передбачено погашення заборгованості шляхом внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця наступного за звітним, то, колегія суддів вбачає підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності до заборгованості по щомісячних платежів поза межами строку загальної позовної давності, а саме - до листопада 2014 року, відмовивши у задоволенні позову у вказаній частині з підстав, визначених ч. 4 ст. 267 ЦК України.
Отже з листопада 2014 року до квітня 2017 року (закінчення строку дії договору) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за процентами у межах трьохрічного строку позовної давності, яка у загальному обсязі складає 33 276, 85 грн.
Колегія суддів вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами, що нарахована після закінчення строку дії картки.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Таким чином, у разі якщо договором не встановлений розмір процентів після спливу строку дії договору, можна зробити висновок, що їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Зазначений правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 01 серпня 2017 року при розгляді цивільної справи № 6-2322цс16.
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
В матеріалах справи відсутні докази, що б підтверджували узгодженість між сторонами, у встановленій законом формі, права банку нараховувати проценти за користування кредитними коштами після закінчення строку дії договору у розмірі передбаченому договором.
Так, визначаючи, що з квітня 2017 року по жовтень 2017 року (останній день наданого банком розрахунку заборгованості) розмір процентів був встановлений на рівні облікової ставки Національного банку України (з 01.05.2017 по 25.05.2017 - 13 %, з 26.05.2017 по 26.10.2017 - 12, 5 %, з 27.10.2017 по 31.10.2017 - 13, 5 %), колегія суддів вважає, що за даний період часу розмір процентів, що підлягає стягненню з відповідачки на користь банку складає 308, 10 грн.
Крім того, оцінюючи наданий позивачем розрахунок заборгованості колегія суддів вважає, що позивачем не було належним чином доведено розмір заборгованості за комісією і пенею.
Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як вбачається із кредитного договору та довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна 30 днів пільгового періоду», що за порушення позичальником строків виконання зобов'язання передбачено одночасно штраф і пеню, тобто за одне й те саме порушення існує подвійна відповідальність одного виду.
В силу ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Однак, оскаржуваним рішенням помилкового стягнуто з відповідача і штрафи і 3100 грн., які розраховані банком за двома заборгованостями: за комісією і пенею, що фактично спричинило подвійне стягнення за порушення одного зобов'язання.
При цьому, в розрахунку заборгованості за кредитом відсутнє розмежування пені та комісії, в зв'язку з чим не можливо визначити розмір пені, яку просить стягнути позивач та спосіб її нарахування, а також неможливо визначити розмір комісії, яку просить стягнути позивач.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи, що позивач не надав деталізований розрахунок заборгованості за кредитним договором в частині пені та комісії, а також зважаючи на норми ст. 61 Конституції України, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позову в частині стягнення із позивача заборгованості за пенею та комісією слід відмовити.
За таких обставин, колегія суддів приходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 40 621, 84 грн., що складається із заборгованості за кредитом у доведеному розрахунком розмірі - 4 852, 52 грн.;
заборгованості за процентами у розмірі 33 584, 95 грн. (33 276, 85 грн. за процентами встановленими умовами договору у межах строку загальної позовної давності за період з листопада 2014 по квітень 2017 року; 308, 10 за процентами, встановленими обліковою ставкою НБУ за період з травня 2017 року по жовтень 2017 року);
фіксованої частини штрафу у розмірі 250 грн. і процентної складової у розмірі 1 934, 37 грн. (5 % від суми позову, згідно до довідки про умови кредитування картки «Універсальна 30 днів пільгового періоду»).
Беручи до уваги положення ч. 13 ст. 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції при ухваленні нового рішення вирішує питання розподілу судових витрат, які складаються із судового збору сплаченого позивачем при подачі в позову у розмірі 1 600 грн. /а.с. 21/ і судового збору, сплаченого відповідачем при подачі апеляційної скарги у розмірі 2 400 грн. /а.с. 154/.
Виходячи з процентного співвідношення обсягу задоволених позовних вимог, з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню 1 038, 72 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору при подачі позовної заяви, а з позивача на користь ОСОБА_2 841, 92 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1 п. 4, 381, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 травня 2018 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 листопада 2007 року у загальному розмірі 40 621, 84 грн. (сорок тисяч шістсот двадцять одна гривня 84 копійок), що складається із заборгованості за тілом кредиту розмірі 4 852, 52 грн., заборгованості за процентами у розмірі 33 584, 95 грн., штрафів: 250 грн. фіксованої частини і 1 934, 37 грн. процентної складової.
У задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 1 038, 72 грн. (одну тисячу тридцять вісім гривень, 72 копійки) в рахунок відшкодування судового збору, сплаченого при подачі позовної заяви.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 841, 92 грн. (вісімсот сорок одну гривню 92 копійки) в рахунок відшкодування судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач /підпис/ ОСОБА_1
Судді: /підпис/ ОСОБА_3
/підпис/ ОСОБА_4
Згідно з оригіналом:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області ОСОБА_1