Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" грудня 2009 р. Справа № 59/324-09 (н.р. 57/122-08
вх. № 9534/4-59
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
прокурора - Сотнік О.О. посв. від 29.08.2006р. №174;
позивача - 1 ОСОБА_1 за довіреністю №01-38/1095 від 22.04.2009р.;
позивача-2 не з"явився
відповідача - не з"явився;
3-ої особи - ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 13.07.2009р.;
розглянувши справу за позовом Прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова в особі
позивача-1: Харківська обласна державна адміністрація, м. Харків;
позивача-2: Харківська обласна рада, м. Харків;
до
відповідача: Харківського обласного санітарно - профілактичного ДКП "Профдезінфекція" м. Харків;
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: фізична особа ОСОБА_5, м. Харків;
про визнання недійсним договору
18.07.2008р. Прокурор Орджонікідзевського району м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області із позовом в інтересах держави в особі позивача-1 Харківської обласної державної адміністрації, позивача-2 Харківської обласної ради до відповідача Харківського обласного комунального санітарно-профілактичного підприємства «Профдезінфекція». В позові прокурор просить визнати недійсним договір оренди від 02.10.2006р. №7, укладений між ХОКСПП "Профдезінфекція" та Приватним підприємством "Унісервіс-2006 плюс". В обґрунтування позовних вимог посилається на ст. 215 ЦК України. Стверджує, що спірний договір не відповідає вимогам закону, оскільки власник приміщення не надав своєї згоди на укладення цього договору.
Рішенням господарського суду Харківської області від 10.08.2008р. у справі №57/122-08 позов задоволено в повному обсязі. Постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2009р. у справі №57/122-08 зазначене рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Під час нового розгляду даної справи прокурор підтримує позовні вимоги викладені в позовній заяві, наполягає на їх задоволенні. Надав правове обґрунтування позовних вимог (вх.. №16476 від 21.12.2009р.) в яких просить визнати спірний договір оренди від 02.10.2006р. №7 недійсним. В судовому засіданні прокурор вказує, що підстав для застосування інших способів захисту права у даній справі на його погляд не вбачається.
Позивач-1 Харківська обласна державна адміністрація правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення (т. ІІІ а.с.3).
Позивач-2 Харківська обласна рада підтримує позовні вимоги, наполягає на їх задоволенні - визнанні недійсним спірного договору оренди від 02.10.2006р. №7. Додатково до підстав позову, викладених у позовній заяві вказує на те, що в спірному договорі невірно вказана адреса переданого в оренду приміщення: замість дійсної адреси «м. Харків, вул. Сімнадцятого Партз'їзду, 38» вказана адреса «м. Харків, вул. Сімнадцятого Партз'їзду, 38-Б», якої не існує і не існувало на момент укладення спірного договору.
Відповідач Харківське обласне комунальне санітарно-профілактичне підприємство «Профдезінфекція» правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізична особа ОСОБА_5 (залучений до участі у справі ухвалою від 08.11.2008р. у справі №57/122-08) проти задоволення позову заперечує. Надав заперечення, в яких вказує, що орендар за спірним договором АПП «Унісервіс-2006 плюс» є ліквідованим, що свідчить про наявність підстав для припинення провадження у справі, оскільки це підприємство має бути відповідачем у справі. Крім того, вказує третя особа, позивач-1 не довів наявності у нього права власності на передані в оренду приміщення, а отже не довів порушення його прав. На цій підставі третя особа просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Відповідно до статуту, Харківське обласне державне комунальне санітарно-профілактичне підприємство „Профдезінфекція" утворено на базі обласного відділу профілактичної дезінфекції, розташованого по вул. 17 Партз'їзду, 38, є державним підприємством, відноситься до комунальної власності обласної Ради народних депутатів і є правонаступником обласного відділу профілактичної дезінфекції.
На виконання спільного наказу управління охорони здоров'я та управління майном комунальної власності Харківської обласної державної адміністрації від 01.04.2002 року №172/25 „Про укладання договорів на закріплення майна на праві оперативного управління та на закріплення майна на праві повного господарського відання” управлінням майном комунальної власності Харківської облдержадміністрації за погодженням з управлінням охорони здоров'я облдержадміністрації 26.11.2002 року укладено договір №31 „Про закріплення майна на праві повного господарського відання, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області за Харківським обласним державним комунальним санітарно-профілактичним підприємством „Профдезінфекція", відповідно умов якого за Харківським обласним державним комунальним санітарно-профілактичним підприємством „Профдезінфекція" закріплено майно на праві повного господарського відання згідно акту приймання -передачі та переліку майна, до якого увійшли будівелі та споруди, розташовані за адресою: м.Харків, вул.17 Партз”їзду, 38.
Відповідно до п.2.4 цього договору, Харківське обласне державне комунальне санітарно-профілактичне підприємство „Профдезінфекція", має право за погодженням з галузевим управлінням та з письмового дозволу управління майном комунальної власності Харківської обласної державної адміністрації обмінювати, здавати в оренду, надавати в тимчасове використання основні фонди, що належать до складу переданого Харківському обласному державному комунальному санітарно-профілактичному підприємству „Профдезінфекція майна. Відповідно до статуту Харківського обласного комунального санітарно-профілактичного підприємства „Профдезінфекція” перереєстрованого виконавчим комітетом Орджонікідзевської ради народних депутатів м.Харкова 19.05.2003 року: Харківське обласне комунальне санітарно- профілактичне підприємство „Профдезінфекція" є закладом охорони здоров'я, яке засноване на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та підпорядковане Управлінню охорони здоров'я Харківської облдержадміністрації; Харківське обласне комунальне санітарно-профілактичне підприємство „Профдезінфекція" є правонаступником Харківського обласного державного комунального санітарно-профілактичного підприємства „Профдезінфекція".
02.10.2006р. Відповідач Харківське обласне комунальне санітарно-профілактичне підприємство „Профдезінфекція" без погодженя з позивачами уклав з ПП „Унісервіс-2006 плюс” договір оренди №7, предметом якого є нежитлові приміщення (будівлі) - нежитлові відокремлені будівлі літ.”А-4” загальною площею 1641 кв.м., літ.”Б-1” загальною площею 52,8 кв.м., літ.”В-1” загальною площею 99,1 кв.м., розташовані за адресою: м.Харків, вул. ХVІІ Партз”їзду, буд.36-б, вартість якого визначено відповідно до балансу орендодавця і становить 70875,00 грн., які орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування з метою здійснення підприємницької діяльності строком до 02 липня 2007 року включно.
Згодом рішенням господарського суду Харківської області від 10.04.2007р. у справі №29/222-07 право власності на вказані нежитлові приміщення визнано за ПП „Унісервіс-2006 плюс” (т. ІІ а.с. 142-145).
01.10.2007р. між ПП „Унісервіс-2006 плюс” та фізичною особою ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішним Є.В. р/№2837 (т.а.ІІ а.с. 139-140). Згідно умов цього договору право власності на вказані у ньому нежитлові будівлі по вул.. Сімнадцятого Партз”їзду, буд.36-б в. м. Харкові перейшло до покупця ОСОБА_5 На підставі зазначеного договору право власності на ці нежитлові будівлі зареєстровано реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_5 (т.а.ІІ а.с. 141).
ПП „Унісервіс-2006 плюс” ліквідоване за рішенням засновників, що не пов'язано з реорганізацією, що підтверджується Витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 07.10.2008р. та від 13.05.2009р.
Станом на час вирішення спору під час нового розгляду справи власником нежитлових приміщень по вул.. Сімнадцятого Партз”їзду, буд.36-б в. м. Харкові залишається ОСОБА_5, що підтверджується відповідним повідомленням КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (вх.. №5446 від 15.12.2009р.).
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У відповідності до 203 ЦК України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину) 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Зазначені положення ЦК України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Пленум Верховного Суду України в п.2 та в п. 17 Постанови “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. №3 роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставах і із наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків. При задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє про визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків. Визнаючи угоду недійсною, суд, якщо інше не передбачено законом, своїм рішенням зобов'язує кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі (у разі втрати, псування, значного зносу майна, істотної його зміни та ін.) - повернути його вартість у грошах. Отже в даній справі необхідними умовами для визнання спірного договору недійсним є умова щодо встановлення обставин, передбачених ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України, а також застосування наслідків недійсності правочину.
При цьому застосування наслідків має відбуватися незалежно наведені вони в позовній заяві чи ні, зазначає Верховний Суд України в узагальненні практики розгляду судами справ про визнання правочинів недійсними та Вищий господарський суд України в своїй Постанові від 03.11.2009р. винесеній у даній справі №57/122-08 (т.ІІ а.с 207-212).
Наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 ЦК України. Відповідно її положень недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Втім, у даному випадку застосування наслідків недійсності правочину унеможливлено ліквідацією однієї з сторін правочину - орендаря, котрий отримав в результаті правочину в своє користування майно (ПП «Унісервіс-2006 плюс»). Суд не може зобов'язати повернути майно особу, яка не існує. Факт припинення вказаної особи достовірно встановлений судом на підставі зібраних у справі доказів (див. Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 13.05.2009р. (т.ІІІ а.с. 14-15)) і пояснень сторін.
Тобто задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди (при відсутності орендаря) за таких обставин не призводить до поновлення порушених прав позивача. Неврахування цього стало підставою для скасування Вищим господарським судом України рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2008р. у даній справі №57/122-08. При цьому Вищий господарський суд України в своїй постанові від 03.11.2009р. (т.ІІ а.с 207-212) зазначив наступне: «Визнаючи договір оренди недійсним з посиланням на ст. 215 ЦК України суд зобов'язаний був застосувати правові наслідки недійсності правочину, передбачені в ст. 216 ЦК України…. Суд у даному випадку не може зобов'язати неіснуючого орендаря повернути майно. Тобто позивачем неправильно обраний спосіб захисту порушеного права. Власник спірного майна повинен звертатися з вендикаційним позовом (про витребування майна)…»
Неможливість застосування в даному разі способу захисту права, який не приводить до захисту права виходить також з наступного. У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способи захисту права по своїй суті - це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб'єктивного права. Натомість спосіб обраний прокурором до такого результату (відновлення права) привести не спроможний. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки не відповідає завданням суду визначеним ст.2 Закону України «Про судоустрій» (Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави).
Неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права підтверджується також позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що в даному разі неможливість застосування наслідків недійсності правочину в свою чергу означає неможливість застосування і такого способу захисту права, як визнання правочину недійсним, внаслідок юридичної неспроможності останнього захистити право позивача.
При цьому суд зауважує, що прокурор всупереч вимог ухвали суду від 20.11.2009р. не надав правове обґрунтування позовних вимог з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 03.11.2009р.у справі №57/122-09. Натомість прокурор надав письмові пояснення в яких він, ігноруючи правову позицію Вищого господарського суду України, наполягає на задоволенні позову в первісній редакції і визнанні договору недійсним. Заяв про зміну чи про доповнення предмету позову прокурор не заявив. З клопотанням про вихід за межі позовних вимог в порядку п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України ні прокурор, ні позивачі до суду не звернулися.
У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що у відповідності до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, суд надає правову оцінку саме первісним позовним вимогам прокурора і вирішуючи спір оцінює лише надані прокурором і сторонами докази і не виходить за межі позовних вимог.
За таких обставин на підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги прокурора є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, а отже задоволенню не підлягають.
Посилання позивача-2 на те, що у спірному договорі невірно вказана адреса переданого в оренду приміщення: замість дійсної адреси «м. Харків, вул. Сімнадцятого Партз'їзду, 38» вказана адреса «м. Харків, вул. Сімнадцятого Партз'їзду, 38-Б» не спростовують викладених вище висновків суду. Більш того, суд зауважує, що факт передачі за спірним договором в оренду майна за адресою, яка відрізняється від адреси, за якою в дійсності розташоване майно позивача, заперечує факт порушення цим договором оренди права власності позивача на його майно. Тим більше, що доказів права власності на відповідне майно, передбачених чинним законодавством (ст.ст. 331, 334 ЦК України), ні прокурор ні позивачі не надали.
На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 207 Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя
Повний текст рішення
підписано 22.12.2009р.
/справа №59/324-09/