09 липня 2018 року Справа № 808/2117/18 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (71202, Запорізька область, Чернігівський район, смт. Чернігівка, вул. Шевченка, 5) до Токмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71202, Запорізька область, м. Токмак, вул. Центральна, 42/10) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
06 червня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Токмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком матері особи з інвалідністю з дитинства та зобов'язати розглянути повторно заяву про призначення позивачу пенсію за віком матері особи з інвалідністю з дитинства з моменту звернення з заявою про призначення пенсії, а саме з 22 листопада 2017 року.
Ухвалою суду від 08.06.2018 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є матір'ю та виховує ОСОБА_2, 14.09.1999, який є інвалідом ІІІ групи з дитинства, що підтверджується актом огляду МСЕК. Зазначає, що чинним законодавством України передбачено, що жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, при цьому, до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років. Зазначає, що вона у встановленому законодавством порядку звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, проте, відповідачем було протиправно та не обґрунтовано відмовлено призначенні пенсії. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач у поданому до матеріалів адміністративної справи відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що відповідно до абзацу 3 п.3 Прикінцевих положень (Розділу XV) Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому, до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
Згідно пункту 2.17 розділу «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій» відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №221 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року №13-1) при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини-інваліда, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Відповідно до п.2.18 Порядку визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності). Згідно медичного висновку дитина позивача був визнаний інвалідом у віці 8 років, тобто після досягнення шестирічного віку. Згідно із положеннями п.2.18 Порядку для підтвердження факту про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною інвалідом до досягнення шестирічного віку, подається висновок лікарсько-консультативної комісії, у якому має бути зазначено те, що інвалідність могла наступити до шестирічного віку (були медичні показання для її настання). Таким чином, відповідач вважає, що рішення про відмову в призначенні пенсії є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ЖС №018238 від 08.10.1999.
Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії від 05.03.2018 №25 ОСОБА_2 визнаний інвалідом з дитинства від 12.03.2008.
22 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Токмацького ОУПФУ з заявою про призначення їй дострокової пенсії як матері інваліда з дитинства.
01 березня 2018 року рішенням Токмацького ОУПФУ позивачу відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком як матері дитини інваліда з дитинства, у зв'язку з тим, що дитині інвалідність встановлена після досягнення 6-річного віку, а саме з 12.03.2008, тобто коли ОСОБА_2 виповнилось 8 повни років.
Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до п.3 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» тимчасово, до прийняття відповідного закону: жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому, до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Згідно п.2.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Пунктом 2.18 цього Порядку також визначено, що визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення 18-річного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те,що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18 років (висновок про час настання інвалідності).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до виписки з акта медико-соціальної експертної комісії серії АВ №1013158, МСЕК дійшла висновку про наявність у сина позивача третьої групи інвалідності, при цьому в графі «причина інвалідності» зазначено - ЦНС, ОДА інвалід з дитинства (а.с.9).
Також, в матеріалах адміністративної справи міститься висновок лікарсько-консультативної комісії від 05.03.2018, в якому зазначено, що ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства від 12.03.2008 (а.с.10).
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_2 отримує у встановленому порядку державну соціальну допомогу, як інвалід з дитинства ІІІ групи (а.с.12).
При цьому, матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось відповідачем, що інвалідність з дитинства ОСОБА_2 була встановлена у віці 8 років.
Суд не приймає посилання відповідача на те, що позивач зобов'язана була додати до заяви про призначення пенсії висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18 років (висновок про час настання інвалідності), оскільки ОСОБА_2 було визнано інвалідом з дитинства до досягнення ним 18 річного віку.
З системного аналізу пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку, що висновок лікарсько-консультаційної комісії про час настання інвалідності повинен додатково подаватися до органу Пенсійного фонду при призначенні дострокової пенсії, у разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, інвалідом з дитинства - після досягнення 18-річного віку.
В даному випадку син ОСОБА_1 був визнаний інвалідом з дитинства, а не дитиною-інвалідом, у зв'язку з чим висновок про час настання інвалідності не повинен подаватись при призначенні дострокової пенсії його матері, оскільки ОСОБА_2 визнано інвалідом з дитинства до досягнення 18-річного віку, а саме у віці 8 років.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу (йдеться про Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.
Тобто, бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
Таким чином, застосуванню підлягає норма Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме абзац 3 пункту 3 Прикінцевих положень (Розділу XV), відповідно до якого, жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому для числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 3 статті 9 КАС України визначено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач під час прийняття рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії діяв необґрунтовано та без урахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи судом встановлено, що під час звернення позивача до суду з вищевказаною позовною заявою було сплачено судовий збір в розмірі 704,80 грн., який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Токмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 7050,00 грн., які складаються з наступних складових: усна консультація - 200 грн., скарга до ПФУ - 400 грн., адміністративний позов - 1200 грн., судовий збір - 1450 грн., клопотання про розгляд справи у спрощеному провадженні - 200 грн., заперечення на відзив - 600 грн., клопотання про призначення експертизи - 600 грн., участь у судових засіданнях - 2400 грн.
Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд зазначає, що адміністративна справа розглядалась, відповідно до приписів статті 263 КАС України, за правилами спрощеного (письмового) провадження без участі та виклику сторін. При цьому, ч.3 ст.263 КАС України визначено, що у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що витрати на правову допомогу, які підлягають компенсації позивачу складають 1200 грн. (складання адміністративного позову), інші витрати суд визнає не пов'язаними з розглядом справи та такими, що не відповідають принципу співмірності.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (71202, Запорізька область, Чернігівський район, смт. Чернігівка, вул. Шевченка, 5, ІПН НОМЕР_1) до Токмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71202, Запорізька область, м. Токмак, вул. Центральна, 42/10, код ЄДРПОУ 37830810) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Токмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства.
Зобов'язати Токмацьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву про призначення ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, з моменту звернення з заявою про призначення пенсії, а саме з 22 листопада 2017 року, з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) та витрати на правову допомогу в розмірі 1200,00 грн. (одна тисяча двісті гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Токмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
У задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5850,00 грн. - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 09.07.2018.
Суддя М.С. Лазаренко