11 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/4918/18
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луцького міського центру зайнятості на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року у справі за позовом Луцького міського центру зайнятості до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції Плахтій Н.Б.,
час ухвалення рішення - 29.05.2018 року,
місце ухвалення рішення - м.Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - 29.05.2018 року,
Луцький міський центр зайнятості звернувся в суд з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року у відкритті провадження у справі відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права та невстановлення всіх обставин справи, просить оскаржувану ухвалу скасувати.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що предметом позовних вимог є скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, що відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
Учасники справив в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу згідно з п.2 ч.1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Постановляючи ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому у відкриті провадження у даній справі слід відмовити.
Колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Постановою від 26 квітня 2018 року головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Турчинського В.Є. за невиконання рішення суду в справі № 903/644/16 на боржника Луцький міський центр зайнятості накладено штраф в розмірі 5100 гривень.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з &?р;…&?с; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?і;…&gn;». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Ст.287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Закон, що визначає сукупність дій органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, іншими законами та нормативно-правовими актами, які підлягають примусовому виконанню, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.
Відповідно до ч.1. ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
В той же час, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до частини 2 ст.74 Закону №1404, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, положеннями ч.2 ст.74 Закону, чітко визначена юрисдикція судів при розгляді справ у випадку оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, а саме така категорія спорів віднесена до юрисдикції адміністративних судів.
Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що за змістом ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" постанови державного виконавця про накладення штрафу є самостійним виконавчим документом, який може бути підставою для примусового виконання.
В пункті 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року N 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» із змінами і доповненнями, також зазначено, що слід ураховувати, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
З аналізу законодавчих положень та обставин справи, беручи до уваги той факт, що позивачем оскаржуються дії державного виконавця щодо накладення штрафу, колегія суддів приходить до висновку, що в силу приписів ст. 287 КАС України та частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» цей спір підсудний Волинському окружному адміністративному суду.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Відтак, оскаржувана ухвала про відмову у відкритті провадження підлягає скасуванню, а справа направленню до цього ж суду для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 308,311,312,315,320,321,325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Луцького міського центру зайнятості задовольнити.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року у справі № 803/921/18 - скасувати, а матеріали справи передати суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді М. П. Кушнерик
О. І. Мікула
Повний текст ухвали виготовлений 11 липня 2018 року.