Справа № 826/20274/16 Головуючий у І інстанції - Кузьменко В.А.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
05 липня 2018 року м.Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Земляної Г.В, Лічевецького І.О.,
при секретарі: Волощук Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку у розмірі 25 000,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 09 червня 2015 року №2190-17.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, апелянт зазначає, що податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, який визначений Податковим кодексом України.
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки учасники справи у судове засідання не з'явились.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 є власником автомобіля типу легковий універсал-В марки INFINITI, модель QX70, 2013 року випуску з об'ємом двигуна 3 696 куб см., дата реєстрації 19 вересня 2013 року.
Наведене свідчить, що Позивач має власний зареєстрований легковий автомобіль, який використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., тобто автомобіль, який має ознаки об'єкта оподаткування.
У зв'язку з цим, контролюючим органом 09 червня 2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення №2190-17, яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.
Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що вимоги Позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 червня 2015 року №2190-1 є правомірними та обґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи», норми якого набрали чинності 01 січня 2015 року, викладено у новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, якою запроваджено транспортний податок для фізичних осіб.
За приписами підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Кодексу визначено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Згідно з підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Кодексу базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Кодексу ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Підпунктом 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Кодексу встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
За правилами обчислення та сплати транспортного податку, визначеними у підпунктах 267.6.1, 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Кодексу, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Таким чином, починаючи з 01 січня 2015 року, у фізичних осіб, що мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., виникає обов'язок зі сплати транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль.
Однак, не дивлячись на наявність у транспортного засобу Позивача ознак об'єкта оподаткування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у межах спірних правовідносин Позивач не має обов'язку сплати транспортного податку, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як вбачається з рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Норми Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи», якими запроваджено транспортний податок для фізичних осіб, набрали чинності 01 січня 2015 року.
Тому, в контексті спірних правовідносин вбачається, що обов'язок зі сплати транспортного податку виникає у фізичних осіб, право власності яких на легковий автомобіль який використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., зареєстроване після 01 січня 2015 року.
Разом з тим, на момент придбання Позивачем транспортного засобу норми Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» ще не діяли, а Позивач мав сплатити до бюджету збір за першу реєстрацію транспортного засобу у відповідності до положень статті 231 Кодексу у чинній та той час редакції.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що норми статті 267 Кодексу в частині оподаткування транспортним податком з фізичних осіб не можуть бути застосовані до ОСОБА_3 за принципом незворотності дії норми закону в часі.
Крім того, визначення Позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб суперечить принципу стабільності.
Так, підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Кодексу передбачено, що одним із принципів оподаткування є стабільність, який полягає у тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Кодексу до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
За приписами підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Кодексу до місцевих податків належить податок на майно, одним із елементів якого є транспортний податок.
Підпункт 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Кодексу передбачає, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Кодексу при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Кодексу встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Кодексу офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Виходячи з наведених норм Податкового кодексу України слідує, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У той же час, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, а транспортний податок установлено в місті Києві та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629».
Таким чином, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону та рішення з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 819/248/16 (К/9901/26686/18) та від 19 червня 2018 року у справі № 803/1917/16 (К/9901/39435/18).
Відповідно до приписів статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Так, в контексті спірних правовідносин, належить застосувати рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України»(заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), якими встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
З огляду на викладене колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що визначення Позивачу суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн не відповідає положенням Податкового кодексу України та є протиправним, а тому податкове повідомлення-рішення від 09 червня 2015 року № 2190-17 підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального при дотриманні норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315, ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Г.В. Земляна
І.О. Лічевецький
Повний текст складено 10.07.2018 року.