10 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/1651/18
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Качмара В.Я., Кушнерика М.П.,
за участі секретаря Смидюк Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року (суддя - Шешеня О.М., м. Ужгород, повний текст постанови складено 07 листопада 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Головного управління Національної поліції України у Закарпатській області, Головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області, Ужгородського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 11 серпня 2018 року звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області в особі Управління Держаної виконавчої служби, Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області, Ужгородського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати неправомірними дії суб'єктів владних повноважень - Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та Головного управління Національної поліції України у Закарпатській області, Ужгородського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, зняти з арешту і повернути тимчасово затриманий легковий автомобіль ВАЗ-2107 д.р.н. НОМЕР_1 позивачу; стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області вартість судових витрат у розмірі 2580,00 грн. та нанесену позивачу матеріальну шкоду в розмірі 5500,00 гривень та моральну шкоду в розмірі 25000,00 грн. В обґрунтування позову вказує, що дії працівників Національної поліції та Державної виконавчої служби щодо позбавлення його володіння та користування приватним майном легковим автомобілем ВАЗ-2107 д.р.н. НОМЕР_1 є протиправними, суперечать вимогам чинного законодавства та порушують його конституційні права та свободи.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року у справі №807/947/17 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В доводах апеляційної скарги покликається на обставини, викладені у позовній заяві, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки.
Ужгородський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином у порядку визначеному статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а тому, апеляційний суд, відповідно до частини 4 статті 229 КАС, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що факт протиправності дій працівників поліції, органів державної виконавчої служби та органів державного казначейства, позивачем не доведено, жодного доказу про заподіяння позивачу діями відповідачів матеріальної та моральної шкоди не надано, з огляду на що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є правильними з таких міркувань.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, нотаріально посвідченою довіреністю на керування та розпорядження автомобілем від 18.12.2007 ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 бути його представником в органах ДАІ та всіх інших установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з питань, пов'язаних зі вчиненням правочинів щодо користування, експлуатації та продажу належного ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3 виданого Ужгородським МРЕВ 03.06.2004, автомобіля марки ВАЗ 21074, 2003 року випуску, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_4, тип ТЗ-легковий седан В, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1. Цього ж числа між позивачем та ОСОБА_3було складено розписку про отримання останнім суми коштів в розмірі 4600 доларів США, натомість позивач одержав автомобіль марки ВАЗ - 21074, 2003 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1. Окрім цього, відповідно до Акту прийому-передачі легкового автомобіля ВАЗ 21074, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 від 18.12.2007, позивачем було отримано технічний паспорт, ключі та сам автомобіль ВАЗ 21074, д. н. з. НОМЕР_1.
Також з матеріалів справи видно, що на виконанні в Ужгородському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області перебувало виконавче провадження №48206913 про примусове виконання виконавчого листа від 11.02.2014, виданого 26.06.2014 Ужгородським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 3982 доларів США 39 центів заборгованості за кредитним договором та 318 гривень 31 копійку судового збору.
Постановою державного виконавця районного відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Савки І.В. від 27.08.2015 ВП №48206913 накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3 в межах суми звернення стягнення 35394 грн. 36 коп. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_3.
З постанови державного виконавця районного відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Савки І.В. від 03.02.2016 випливає, що оголошено розшук майна боржника ОСОБА_3, а саме транспортного засобу ВАЗ 21074, реєстраційний номер НОМЕР_1, VIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5.
Надалі, 07.07.2017 працівниками поліції на стаціонарному посту в селищі Велика Копанябуло затримано автомобіль ВАЗ 21074, д.н.з НОМЕР_1, що підтверджується Актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 07.07.2017. За кермом вказаного автомобіля перебував позивач.
19.07.2017 надано доручення Виноградівському РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області для проведення опису та арешту транспортного засобу ВАЗ 21074, реєстраційний номер НОМЕР_1, VIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5, який затримано та знаходиться на посту Велика Копаня.
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом частини 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 №606-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №606-XIV) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Як видно з матеріалів справи, 24.07.2015 постановою державного виконавця районного відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Савки І.В. відкрито виконавче провадження №48206913 про примусове виконання виконавчого листа, виданого 26.06.2014 Ужгородським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ«ПриватБанк» суми боргу в сумі 32149,42 грн. Боржнику запропоновано добровільно виконати рішення суду в строк до 31.07.2015.
Як вже було зазначено вище, постановою державного виконавця районного відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Савки І.В. від 27.08.2015 ВП №48206913 накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3 в межах суми звернення стягнення 35394 грн. 36 коп. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_3.
Згідно з частиною 1 статті 40 Закону №606-XIV у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами Національної поліції.
З постанови державного виконавця районного відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Савки І.В. від 03.02.2016 випливає, що оголошено розшук майна боржника ОСОБА_3, а саме транспортного засобу ВАЗ 21074, реєстраційний номер НОМЕР_1, VIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Матеріалами справи підтверджено, що постановою державного виконавця районного відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Савки І.В. від 24.03.2017 ВП №48206913 при примусовому виконанні виконавчого листа №308/21554/13-ц, виданого 26.06.2014 Ужгородським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПриватБанк» суми боргу в сумі 32149,42 грн. встановлено, що рухоме майно боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не виявлено протягом року з дня оголошення розшуку. Враховуючи викладене, керуючись пунктом 7 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII постановлено виконавчий лист №308/21554/13-ц повернути стягувачу. Вказано, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 24.03.2020.
Скаржник у поданій апеляційній скарзі, з покликанням на факт повернення 24.03.2017 виконавчого листа №308/21554/13-ц стягувачу, вказує, що в даному виконавчому провадженні постанови про розшук та арешт автомобіля ВАЗ 21074, реєстраційний номер НОМЕР_1, VIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5 станом на момент затримання 07.07.2017 даного транспортного засобу не було, повторно такий виконавчий лист був пред'явлений до виконання представником стягувача лише 18.07.2017, цього ж дня було повторно відкрите виконавче провадження, тобто після затримання транспортного засобу. Враховуючи такі обставини справи, позивач вважає безпідставним та протиправним затримання та арешт автомобіля ВАЗ 21074, д.н.з НОМЕР_1.
Апеляційний суд вважає такі доводи апелянта необґрунтованими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства зважаючи на таке.
Статтею 37 Закону №1404-VIII визначено підстави повернення виконавчого документа стягувачу. Частиною 3 цієї статті передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті, арешт з майна знімається. Тобто, у випадках, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, якщо запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру, арешт з майна боржника знімається. Підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини також перелічені у частині 4 статті 59 Закону №1404-VIII, такими є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина 5 статті 59 Закону №1404-VIII).
На підставі системного аналізу вищевказаних норм законодавства, беручи до уваги, що у розглядуваній справі виконавчий лист №308/21554/13-ц повернутий стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 7 статті 37 Закону №1404-VIII (транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку), при настанні якої арешт з майна не знімається автоматично, а також враховуючи те, що вищевказана підстава не передбачена у переліку, визначеному частиною 4 статті 59 Закону №1404-VIII, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у розглядуваній справі арешт з автомобіля ВАЗ 21074, реєстраційний номер НОМЕР_1, VIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5 міг бути знятий лише за рішенням суду. Відтак, апеляційний суд зазначає, що факт повернення 24.03.2017 виконавчого листа №308/21554/13-ц стягувачу не свідчить про припинення розшуку та зняття арешту з майна боржника. Тому, станом на 07.07.2017 у працівників поліції були наявні передбачені чинним законодавством підстави для зупинки та затримання транспортного засобу ВАЗ 21074, реєстраційний номер НОМЕР_1, VIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5, що свідчить про необґрунтованість тверджень позивача.
Тимчасове затримання та зберігання поліцією на спеціальних майданчиках чи стоянці виявленого за результатами розшуку транспортного засобу боржника здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Процедура тимчасового затримання, зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках та їх повернення визначена «Порядком тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 №1102 (далі - Порядок №1102).
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 Порядку №1102 тимчасове затримання транспортного засобу здійснюється також у разі виявлення транспортного засобу боржника, оголошеного в розшук відповідно до статті 36 Закону №1404-VIII.
Крім цього, відповідно до частини 5 статті 37 Закону №1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2018 повторно надійшла заява стягувача про відкриття виконавчого провадження згідно виконавчого листа №308/21554/13-ц, виданого 26.06.2014 Ужгородським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 31831 гривні 11 копійок та 318 гривень 31 копійку судового збору.
18.07.2017 державним виконавцем Ужгородського районного відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Савкою І.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа, виданого 26.06.2014 Ужгородським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПриватБанк» суми боргу в сумі 32149,42 грн.
19.07.2017 надано доручення Виноградівському РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області для проведення опису та арешту транспортного засобу ВАЗ 21074, реєстраційний номер НОМЕР_1, VIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5, який затримано та знаходиться на посту Велика Копаня.
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону №1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Водночас, з матеріалів справи, зокрема з долучених Ужгородським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області до відзиву на апеляційну скаргу документів, видно, що ОСОБА_1 звертався до суду в порядку цивільного судочинства про визнання права власності на транспортний засіб ВАЗ 21074, реєстраційний номер НОМЕР_1, VIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5, зняття з нього арешту і скасування його розшуку. Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 13 лютого 2018 року у справі №308/7019/17, залишено без змін рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01 грудня 2017 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову. Зокрема, судами зазначено, що доручення на керування та розпорядження автомобілем, акт прийому-передачі транспортного засобу, розписка про продаж автомобіля та отримання не коштів не потягли настання правового наслідку у вигляді переходу права власності на транспортний засіб від ОСОБА_3 до ОСОБА_1. Суди зазначили, що законним володільцем даного транспортного засобу є ОСОБА_3, відтак підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на даний автомобіль та звільнення його з під арешту відсутні.
Згідно з частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З врахуванням вказаних обставин справи та приписів чинного законодавства, апеляційний суд вважає, що оскільки законним власником транспортного засобу ВАЗ 21074, реєстраційний номер НОМЕР_1, VIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5 є ОСОБА_3, на вказаний автомобіль у встановленому законом порядку накладено арешт, то у працівників органів поліції та органів державної виконавчої служби були законні підстави для затримання транспортного засобу та поміщення такого на штрафний майданчик, позаяк твердження ОСОБА_1 про неправомірність таких дій є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції, який зазначив, що безпідставними є вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн. та матеріальної шкоди у розмірі 5500,00 грн. з Головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області, так як спірні правовідносини виникли виключно між позивачем та відповідачем Ужгородським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та Головним управлінням Національної поліції України в Закарпатській області. Цей факт підтверджується й тим, що в позовній заяві відсутні жодні посилання на незаконність дій, рішень чи бездіяльність посадових осіб Головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області, що безумовно виключає їх відповідальність за порушення прав позивача. Право на відшкодування шкоди, завданої органом державної влади настає лише у випадку встановлення незаконності дій чи бездіяльності такого державного органу чи його посадових осіб, а тому факт неправомірності дій Головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області, для стягнення з нього шкоди повинен бути установлений відповідними засобами доказування. Проте, факт незаконності дій працівників поліції, працівників органів державної виконавчої служби, а також працівників казначейства, позивачем не доведено та взагалі не надано жодного доказу, в чому полягає матеріальна та моральна шкода, якими неправомірними діями її заподіяно позивачу, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди.
У поданій апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції умисно не застосовано порядок розгляду адміністративного позову в порядку, передбаченому статтею 183-2 КАС України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції), а саме порядку скороченого провадження, попри той факт, що представником позивача неодноразово заявлялись відповідні клопотання. Колегія суддів звертає увагу, що згідно з частиною 1 статті 183-2 КАС України України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) скорочене провадження застосовується в адміністративних справах щодо: 1) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 3) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, передбачених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 4) стягнення грошових сум, які ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; 5) застосування у випадках, передбачених законом, заходів реагування щодо державного нагляду (контролю), дозвільної системи у сфері господарської діяльності, якщо вони можуть бути застосовані виключно за судовим рішенням; 6) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію. У розглядуваній справі, позивачем заявлялись позовні вимоги про визнання неправомірними дій суб'єктів владних повноважень, зняття з арешту і повернення тимчасово затриманого автомобіля а також стягнення судових витрат, матеріальної та моральної шкоди, що не підпадають під випадки застосування скороченого провадження в адміністративних справах, передбачених статтею 183-2 КАС України.
Що стосується тверджень апелянта про порушення суддею суду першої інстанції строків розгляду адміністративного позову, апеляційний суд не бере такі до уваги та зазначає, що до його компетенції не належить надання правової оцінки таким обставинам справи.
Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Згідно із ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді В. Я. Качмар
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 10 липня 2018 року.