вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"10" липня 2018 р. Справа№ 911/4236/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Суліма В.В.
при секретарі судового засідання: Пугачовій А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 10.07.2018 року по справі №911/4236/16 (в матеріалах справи).
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Обухівське"
на рішення Господарського суду Київської області від 11.12.2017 (повний текст якого складено та підписано - 15.12.2017) (суддя Шевчук Н.Г.)
у справі №911/4236/16
за позовом Публічного акціонерного товариства "Обухівське"
до Головного управління Держгеокадастру у Київській області
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_2,
2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Роза-Л"
про визнання недійсним наказу, скасування державної реєстрації права приватної власності та скасування запису в Поземельній книзі.
Публічне акціонерне товариство "Обухівське" (далі - позивач, ПАТ "Обухівське") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру), в якому просив визнати недійсним наказ №10-3645/15-16-сг від 12.03.2016 Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання земельної ділянки у власність, скасувати державну реєстрацію права власності в Єдиному реєстрі речових прав та скасувати в Поземельній книзі запис про надання земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 у власність.
Справа розглядалась за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 (далі - третя особа-1, ОСОБА_3.) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Роза-Л" (далі - третя особа-2, ТОВ "Роза-Л").
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що ГУ Держгеокадастру в порушення приписів статті 116 Земельного кодексу України, не припинивши право ПАТ "Обухівське" на постійне користування земельною ділянкою, та при наявності судової заборони на вчинення будь-яких дій та прийняття будь-яких рішень щодо земель ПАТ "Обухівське" видало спірний наказ про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, чим порушив право ПАТ "Обухівське" володіти та користуватись частиною землі, що належить йому на праві постійного користування, як правонаступнику радгоспу-комбінату ПАТ "Обухівський" відповідно до Акту на право постійного користування серії НОМЕР_1 від 19.02.1996. ПАТ "Обухівське" вважає, що саме Головне управління Держгеокадастру у Київській області порушило його права, як землекористувача, а тому саме Головне управління Держгеокадастру у Київській області є належним відповідачем за цим позовом.
Відповідач проти позову заперечував, вважав, що оспорюваний наказ виданий у відповідності до приписів Земельного кодексу України, що земельна ділянка передана у власність фізичній особі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель пайового фонду ПАТ "Обухівське" відповідно до проекту приватизації земель ПАТ "Обухівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Першотравенської сільських рад, затвердженого розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області №365 від 08.12.2015; що діючим законодавством не передбачено вилучення земельних ділянок для такої передачі з користування товариства (т. 1 а/с 66-70, т.3 а/с 5-8). Головне управління Держгеокадастру у Київській області зазначає про те, що в Управлінні Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, як місцевому фонді документації із землеустрою, відсутня будь-яка землевпорядна документація щодо передачі земель радгоспу-комбінату "Обухівський" саме Відкритому акціонерному товариству "Обухівське" чи Публічному акціонерному товариству "Обухівське" у користування; що земельні ділянки не сформовані, не мають державної реєстрації у Державному земельному кадастрі відповідно до статті 791 Земельного кодексу України, зокрема, відсутні координати поворотних точок меж земельних ділянок; земельним ділянкам не присвоєно кадастрові номери; відомості щодо перебування в користуванні Публічного акціонерного товариства "Обухівське" земельних ділянок на території Обухівської міської ради в Державному земельному кадастрі відсутні, а інвентаризація земель, які неодноразово вилучались із користування товариства жодного разу не проводилась.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.12.2017р. повний текст якого складено та підписано - 15.12.2017 по справі №911/4236/16 у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими, з посиланням на те, що докази порушення прав позивача ПАТ «Обухівське» відсутні. Між тим, судом також відзначено, що фізична особа ОСОБА_3 не позбавлений права самостійно звернутись до суду за захистом свого порушеного права чи законного інтересу, а позивач не має права звертатись з позовом в інтересах ОСОБА_3 та представляти його інтереси у відносинах з відповідачем. При цьому, місцевий господарський суд керувався приписами статей 25, 79-1, 92, 118, 122, 125, пунктом 8 Перехідних положень Земельного кодексу України, пунктами 51, 61, 113 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Обухівське" 10.01.2018 звернулося до Київського апеляційного господарського суду із скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.12.2017р. та прийняти нове судове рішення по справі, яким позов задовольнити повністю, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, у доводах апеляційного оскарження позивачем наголошено, що під час прийняття Головним управлінням Держгеокадстру у Київській області оспорюваного наказу, останнім не було дотримано положень статей 25, 79, 79-1, 116, 118, 141, 149, 151, 152 Земельного кодексу України, положень Законів України «Про землеустрій» та Про державний земельний кадастр», а тому оспорюваний наказ підлягає визнанню недійсним, судом першої інстанції на вказане безпідставно не звернуто увагу. Також, скаржник посилається на ухвалу Господарського суду Київської області від 05.06.2014 у справі №911/2149/14, якою було вжито заходів забезпечення позову, відповідно до яких Управлінню Держземагенства в Обухівському районі Київської області, Головному управлінню Держземагенства у Київській області та/або Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 було заборонено здійснювати будь-які дії та приймати будь-які рішення з питань надання дозволу на розробку проектів землеустрою, розробки проектів землеустрою, затвердження або погодження будь-якої технічної документації та/або проектів землеустрою щодо земель, які знаходяться в постійному користуванні Публічного акціонерного товариства «Обухівське» на підставі: державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №003262, виданого 13.02.1996 Першотравенською сільською радою Обухівського району Київської області; державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №003263, виданого 13.02.1996 Нещерівською сільською радою Обухівського району Київської області; державного акта на право постійного користування землею серії ІІ КВ №003264, виданого 19.02.1996 Обухівською міською радою Обухівського району Київської області, вказуючи на те, що наказ Головного управління Держгеокадстру у Київській області було видано всупереч дії судової заборони, що також є порушенням.
15.12.2017 набрав чинності Закон України №2147-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Відповідно до пункту 9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідач та треті особи -1, -2 не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 ГПК України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 58 ГПК України).
До судового засідання від 10.07.2018 учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом та не направили належним чином уповноважених представників до судового засідання. Про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема зворотніми поштовими повідомленнями.
Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що явка учасників справи обов'язковою не визнавалась, з огляду на те, що учасники справи про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, з огляду на тривалий перегляд даної справи, колегія суддів перейшла до апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Обухівське" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 11.12.2017р. у справі №911/4236/16 скасувати, провадження у справі Господарського суду Київської області №911/4236/16 закрити, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 19.02.1996, виданого Обухівською міською радою Київської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №26, радгоспу-комбінату "Обухівське" було передано в постійне користування 1687,9га землі в межах згідно з планом користування для сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до п.1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства "Обухівське", затвердженого зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства "Обухівське" протокол №9 від 18.10.2013, Публічне акціонерне товариство "Обухівське" є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Обухівське", що засноване рішенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 05.05.2006 №14-25-7/1 шляхом перетворення Державного підприємства радгоспу-комбінату "Обухівський" у Відкрите акціонерне товариство "Обухівське" відповідно до законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про господарські товариства".
Розпорядженням Обухівської районної держадміністрації Київської області від 28.03.2012 №385 "Про надання дозволу на розроблення проекту приватизації земель Публічного акціонерного товариства "Обухівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Першотравеньської та Нещерівської сільських рад" надано дозвіл на розроблення проекту приватизації земель Публічного акціонерного товариства "Обухівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні цього товариства, яке є правонаступником радгоспу-комбінату "Обухівський" на підставі статуту Публічного акціонерного товариства "Обухівське", згідно з Державними актами на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №№003264, 003262, 003263, зареєстрованими в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 13.02.1996 №1, від 19.02.1996 №26 та від 16.02.1996 №284 відповідно, розташованих в адміністративних межах Обухівської міської, Першотравенської та Нещерівської сільських рад Обухівського району Київської області.
Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 08.12.2015 №365 "Про затвердження проекту приватизації земель Публічного акціонерного товариства "Обухівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Першотравеньскої сільських рад" затверджено проект приватизації земель Публічного акціонерного товариства "Обухівське", розташованих в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Першотравенської сільських рад Обухівського району Київської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Вказане розпорядження №365 від 08.12.2015 оскаржувалось позивачем ПАТ "Обухівське" та було предметом розгляду у справі господарського суду Київської області №911/68/16. Рішенням Господарського суду Київської області від 04.03.2016 у справі №911/68/16 у задоволенні позовних вимог ПАТ "Обухівське" відмовлено, постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2016 вказане рішення залишене без змін.
Наказом Головного управління Держгеокадстру у Київській області №10-3621/15-16-сг від 12.03.2016 "Про надання земельної ділянки у власність" (т.1 а/с 74) відповідно до пункту 8 Перехідних положень Земельного кодексу України, статей 151, 25, 791, 118, 122 Земельного кодексу України, Положення "Про Головне управління Держгеокадстру у Київській області", затвердженого наказом Держгеокадастру від 03.03.2015 №24, було вирішено надати громадянину ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 3,4745га (кадастровий номер НОМЕР_2) із земель сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Обухівської міської ради Обухівського району Київської області.
В позовній заяві ПАТ "Обухівське" просило визнати недійсним наказ №10-3645/15-16-сг від 12.03.2016, що прийнято судом як описка у зазначенні номеру наказу, та не заперечено сторонами.
На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-3621/15-16-сг від 12.03.2016 було проведено реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 3,4745га (кадастровий номер НОМЕР_2) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №13922427 від 25.03.2016, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1 а/с 39-40). Право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що фактично існує спір між позивачем та фізичною особою.
Так, частиною 1 ст. 1 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 2 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України (редакції до 15.12.2017) визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
Як вже було відзначено, 15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
Відповідно до п.п. 6, 10, 15 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 ), положення якої кореспондуються із ч. 1 ст. 19 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічну норму закріплено в ч. 1 ст. 19 цього Кодексу (в редакції до 15.12.2017).
Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
При цьому, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Водночас, правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 Земельного кодексу України. При цьому, порядок паювання земель та виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) установлено відповідно Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" і Законом України від 05 червня 2003 року № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати, як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, проте предмет в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Таким чином, оскільки позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київський області №10-3621/15-16-сг від 12.03.2016 про надання земельної ділянки у власність фізичній особі ОСОБА_3, скасування державної реєстрації права власності в Єдиному реєстрі речових прав та скасування в Поземельній книзі запису про надання земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 у приватну власність, то такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цієї фізичної особи.
Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.
При вирішенні даного спору судом апеляційної інстанції відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховані правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постановах у справах №911/4111/16 та №911/4144/16, згідно яких: справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ст. 175 та п.п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Положеннями ст. 278 ГПК України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для його скасування та закриття провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Доводи апеляційної скарги позивача, за встановлених обставин справи, колегією суддів до уваги не приймаються та не розглядаються по суті з огляду на те, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Апеляційна скарга ПАТ «Обухівське» задоволенню не підлягає.
Стосовно розподілу судових витрат колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Керуючись статтями 129, 231, 269, 270, 273, пунктом 4 частини 1 статті 275, статтями 278, 281, 282, 284 та розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Обухівське" на рішення Господарського суду Київської області від 11.12.2017р. у справі №911/4236/16 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.12.2017р. у справі №911/4236/16 скасувати.
3. Провадження у справі Господарського суду Київської області №911/4236/16 закрити.
4. Повернути матеріали справи №911/4236/16 до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Є.Ю. Шаптала
В.В. Сулім