03.07.2018 Справа № 920/234/18
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі
суддя Заєць С.В.
секретар судового засідання Гордієнко Ж.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 920/234/18
за позовом: В.о. керівника Шосткинської місцевої прокуратури в інтересах
держави в особі Кролевецької міської ради Сумської області,
м. Кролевець
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Кролевецький
комбікормовий завод”, м. Кролевець
про стягнення 605 880 грн. 40 коп.
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1,
від відповідача - ОСОБА_2,
Прокурор Дубова О.В.
Прокурор, відповідно до вимог позовної заяви, просить суд стягнути з відповідача упущену вигоду, спричинену не укладанням договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Кролевець за будівництво об'єкта “Реконструкція елеваторного комплексу ТОВ “Кролевецький комбікормовий завод” з будівництвом пункту відвантажування зерна залізничним транспортом за адресою: вул. Транспортна, 34 в м. Кролевець Сумської області” 1-й пусковий комплекс з кодом об'єкта згідно з державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000-1271.9, категорія складності-3, у сумі 605 880 грн. 40 коп. А також просить суд стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 9088 грн. 21 коп. на користь прокуратури Сумської області.
18.04.2018 відповідачем подано до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що стягнення збитків (упущеної вигоди) є мірою відповідальності за протиправну поведінку. В даному випадку, вимоги про відшкодування збитків (упущеної вигоди) штучно підміняють собою зобов'язання зі сплати пайових внесків. Формально позивач отримуючи суму збитків має можливість в подальшому звернутись з вимогою про укладення договору про пайову участь та отримати можливість звертатись з вимогами щодо стягнення суми пайових внесків. Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що прокурором було неправильно обрано спосіб захисту прав та інтересів позивача, що відкриває можливість для зловживання правами.
26.04.2018 Прокурором подано відповідь від 23.04.2018 № 104-2502вих на відзив, в який зазначає, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими , вмотивованими та такими, що підлягають задоволенню.
14.06.2018 позивачем - Кролевецькою міською радою надано суду Заперечення від 14.06.2018 № 01-14/1709 на відзив на позовну заяву, в якому позивач підтримує подану прокурором позовну заяву та просить задовольнити її в повному обсязі.
25.06.2018 відповідачем подано до суду клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що 25.06.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю «Кролевецький комбікормовий завод» та Кролевецькою міською радою був укладений ОСОБА_3 № 37 пайової участі замовників будівництва (реконструкції) у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кролевець, в зв'язку з чим відсутній предмет спору у даній справі.
В підтвердження зазначеного надав копію договору № 37 від 25.06.2018.
Розглянувши подане відповідачем клопотання суд відмовляє в його задоволенні враховуючи наступне:
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предметом спору у даній справі, відповідно вимог позовної заяви, є стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 605 880 грн. 40 коп., спричинену не укладанням договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Кролевець.
Відповідачем як підставу закриття провадження у справі надано суду підписаний з боку позивача та відповідача ОСОБА_3 № 37 пайової участі замовників будівництва (реконструкції) у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кролевець від 25.06.2018.
Проте, укладення договору у даній справі не є вичерпання предмету спору, в зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання про закриття провадження з підстав укладення між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 пайової участі замовників будівництва (реконструкції) у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кролевець.
В судовому засіданні 03.07.2018 прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні 03.07.2018 підтвердив факт укладення між сторонами 25.06.2018 ОСОБА_3 № 37 пайової участі замовників будівництва (реконструкції) у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кролевець.
Представник відповідача в судовому засіданні 03.07.2018 проти задоволен6ня позову заперечував, посилаючись на відсутність підстав для нарахування упущеної вигоди.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи та оцінивши надані докази суд прийшов до таких висновків:
Згідно з ч. 2, 3 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За змістом положень частини 1 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок залучення, розрахунок розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
На виконання ч. 1 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» рішенням 11 сесії 6 скликання Кролевецькою міською радою Сумської області від 05.10.2011 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Кролевець» затверджено Порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Кролевець та який був чинний на момент прийняття відповідачем зазначеного вище об'єкта в експлуатацію.
Відповідно до Преамбули Порядку, він регулює організаційні та економічні відносини, пов'язані із залученням і використанням коштів забудовників об'єктів містобудування у створення та розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста у зв'язку із будівництвом об'єктів містобудування на території міста Кролевець.
Також, п.п. 2.1. - 2.2., 3.1, 3.5 Порядку передбачено, що залучення до пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кролевець є обов'язковим для всіх замовників, які мають намір здійснити будівництво об'єкта містобудування (спорудження нового об'єкта, реконструкцію, добудову) на території міста Кролевець, незалежно від форми власності замовника, розташування та функціонального призначення об'єкта будівництва. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки в місті Кролевець, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кролевець, крім передбачених Порядком випадків. Замовник звертається до Кролевецької міської ради із заявою (клопотанням) про укладення договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кролевець. ОСОБА_3 про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кролевець укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення.
Частиною 9 статті 40 Закону визначено строки, упродовж яких мають укладатися договори про пайову участь - не пізніше 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника будівництва щодо його укладення, але до прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію.
У зв'язку з чим, позивач зазначає, що відповідач відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку був зобов'язаний сплатити в місцевий бюджет в якості пайової участі у створенні інфраструктури грошові кошти у сумі 605880,4 грн.
20.07.2016 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № СМ 143162020814, згідно якої кошторисна вартість об'єкта становить 18933763,00 грн.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і поза майданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд.
Відповідно до п. 4.5. Порядку, встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд.
З огляду на вказане, прокурором в позовній заяві визначена загальна сума пайового внеску в розмірі 605880,4 грн.
Прокурор зазначає, що не укладення відповідачем договору про пайову участь та невиконання зобов'язання, що прямо передбачені ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» спричинило Кролевецькій міській раді збитки (упущену вигоду) в сумі 605880,40 грн.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України відповідний обов'язок відповідача звернутися до органу місцевого самоврядування для укладення договору пайової участі виник зі ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і невиконання такого обов'язку завдало позивачу збитки, які підлягають відшкодуванню згідно зі ст. ст. 22, 623 Цивільного кодексу України.
У зв'язку з чим, прокурор звернувся в інтересах позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь Кролевецької міської ради збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 605880,40 грн.
В ході розгляду спору судом встановлено, що відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, який є підставою для сплати пайового внеску у визначеному в ньому розмірі та строки.
Таким чином, єдиною підставою для сплати величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є договір, що також визначено і Порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Кролевець.
Однак, між позивачем та відповідачем договір про пайову участь на день подачи позову не укладався, хоча об'єкт будівництва введений в експлуатацію.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи 20.07.2016 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у сумській області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № СМ 143162020814.
Статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено:
1. Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
2. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
3. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
4. До пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів.
5. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
6. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
7. Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.
8. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
9. ОСОБА_3 про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
10. Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Таким чином, ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено зобов'язання Замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті), що має відбуватись згідно з Порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, затвердженим органом місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Інших прямо визначених зобов'язань Замовника відповідна стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не містить.
З положень ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вбачається, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури, величина якої визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури, який визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь).
ОСОБА_3 про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: розмір пайової участі; строк (графік) сплати пайової участі; відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Таким чином, величина та необхідність сплати коштів пайової участі встановлюється в договорі, який і породжує безпосередні зобов'язання зі сплати коштів пайової участі з визначенням розміру та строків сплати.
Також, п. 3.6. Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Кролевець визначено істотні умови договору про пайову участь, а саме розмір пайової участі, строк (графік) сплати пайової участі, відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок пайової участі замовника у розвитку інфраструктури м. Кролевець.
Відповідні положення ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» про порядок використання вихідних даних для визначення величини пайової участі (з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта чи на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності), стосується визначення величини пайової участі для укладення відповідного договору.
Також, з огляду на зміст ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» необхідно розрізняти поняття величина та розмір пайової участі. Зокрема, розмір встановлюється органом місцевого самоврядування у відповідному відсотковому відношенні в межах встановлених граничних розмірів (за рішенням ради може бути меншим від граничного розміру). Величина ж пайового внеску являє собою, обраховану з врахуванням встановленого розміру, тобто відсоткового відношення вартості будівництва, певну суму, яка встановлюється в договорі і підлягає сплаті.
Таким чином, орган місцевого самоврядування визначає лише розмір пайового внеску, при цьому, визначення величини пайової участі визначається не інакше як через укладення договору пайової участі.
Пункт 3.5. Порядку передбачає, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Кролевець укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення.
Як передбачено ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.
Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме:
- протиправна поведінка, тобто дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки),
- наявність та розмір понесених збитків;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;
- вина особи, яка заподіяла шкоду.
У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Терміном «збитки» позначаються наслідки правопорушення, які виражаються у зменшенні майнової сфери потерпілого у результаті порушення належного йому права або блага. Протиправною поведінкою (дією або бездіяльністю) є будь-яка поведінка, яка суперечить правовим нормам. Причинний зв'язок - це відповідний об'єктивно існуючий зв'язок між явищами, при якому одне явище, яке передує, при відповідних умовах породжує, викликає інше явище - наступне. Відповідальність за заподіяні протиправною поведінкою збитки виникає при наявності вини особи, що заподіяла збитки.
Таким чином, наведені норми законодавства пов'язують відшкодування збитків з порушенням учасником господарських (цивільних) відносин відповідного зобов'язання, що потягло негативні наслідки для іншого учасника таких правовідносин.
В позові зазначається, що відповідач порушив визначені ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зобов'язання, що полягає в неукладенні договору пайової участі, що потягло за собою несплату відповідачем коштів пайової участі, від так і недоотримання позивачем відповідних надходжень до бюджету.
Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
ОСОБА_3 є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642,643 Цивільного кодексу України.
Частина перша статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до змісту статей 6, 627 Цивільного кодексу України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті6та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Зазначені положення узгоджуються з приписами частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містить вказівку на необхідність укладення між сторонами договору пайової участі до прийняття об'єкту в експлуатацію.
Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договору пайової участі до введення об'єкту в експлуатацію, чи своєчасного вирішення відповідного переддоговірного спору. Однак вбачається, що Декларація про готовність об'єкта до експлуатації була прийнята Інспекцією без жодних зауважень (зокрема, щодо відсутності договору пайової участі або необхідності його укладання).
Відсутність будь-яких зауважень з боку Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю при наданні вказаних документів має суттєве значення, оскільки відповідно до положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», саме на цей орган покладається обов'язок здійснювати державний архітектурно-будівельний контроль.
Так, згідно п. 1, 2 ст. 41 вказаного Закону, державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частина 2 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. N 553 (далі - Порядок) встановлює, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням, зокрема, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції, виконавчої документації, інших вимог, установлених законодавством.
Відповідно до ч. 17 Порядку, у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, посадовою особою інспекції складається відповідний акт та протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил або приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази виявлення будь-яких порушень, при планових або позапланових перевірках Інспекції, що також вбачається зі змісту Декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Вищенаведене свідчить про відсутність контролю уповноваженої особи позивача за виконанням відповідачем ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Крім того, ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює обов'язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту виключно замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті.
Разом з цим, ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
З вищенаведеного вбачається відсутність обов'язку відповідача укладати ОСОБА_3 пайової участі у встановленому Законом порядку, оскільки будівництво об'єкту є завершеним та об'єкт прийнятий в експлуатацію відповідно до вимог законодавства.
Аналогічна позиція викладена в Постановах Вищого господарського суду України під час перегляду в касаційному порядку рішень з аналогічних спорів у справах, зокрема, від 02.12.2014 року №925/1305/14, від 19.11.2012 року № 5010/240/2012-22/9, від 17.07.2013 року № 5010/1650/2012-6/31, від 03.12.2014 року № 909/790/14.
З огляду на Постанову Верховного Суду України від 09.12.2014 року № 5023/4983/12/3-188гс14, якою підтримано постанову Вищого господарського суду від 11.06.2014 року № 5023/4983/12, згідно з ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Редакція газети «Правое дело» та «Штекель проти України» від 05.05.2011 (п.56) зазначено, що в рішенні національного суду можливим є посилання на рішення українських судів, у яких останні схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, котрими врегульовано подібні відносини або в яких був загальний підхід у таких справах та, що відповідне тлумачення або загальний підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття рішення в подібних відносинах.
Забезпечення єдності судової практики є нічим іншим як реалізацією принципу правової визначеності. Так, Європейський суд з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.11.1999 дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним.
За вказаних обставин пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі, якщо б відповідачем не було порушено його прав.
У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання.
Таким чином позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
З огляду на встановлені судом обставини, неукладення відповідачем договору пайової участі після введення об'єкта в експлуатацію, як встановлено судом, не є порушенням відповідної норми ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тому не може призвести до негативних наслідків. Крім того, органом місцевого самоврядування своєчасно не вжито всіх можливих і залежних від нього заходів залучення забудовника до пайової участі.
Також, з огляду на норму ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль покладається на Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю, зокрема, і щодо пайової участі (в сукупності визначених ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дій), крім того, ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не визначає безумовного обов'язку, порядку та строків сплати пайового внеску, тому вищенаведене не засвідчує факту порушення зобов'язання відповідачем.
Таким чином, за наслідками розгляду спору позивачем не обґрунтовано та не доведено факту порушення відповідачем вимог законодавства, що сталось саме внаслідок винних дій відповідача, які призвели до заявлених збитків у вигляді неодержаного доходу. Також, між не укладенням договору (до введення об'єкту в експлуатацію) та неотриманням коштів пайового внеску відсутній безпосередній причинний зв'язок, оскільки саме по собі укладення договору не гарантує сплату пайового внеску, в разі ж укладення відповідного договору, несплата пайового внеску є заборгованістю, а не збитками.
Більше того, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у даній справі, 25.06.2018 між Кролевецькою міською радою (позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кролевецький комбікормовий завод» (відповідач, замовник) укладено договір № 37 про пайову участь замовників будівництва (реконструкції) у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кролевець.
Крім цього, суд вважає за доцільне дослідити наявності правових підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором у даній справі.
Так, згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічні за змістом вимоги містяться в пункті 3 частини 4 статті 19 Закону України «Про прокуратуру».
Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.
Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Згідно частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
Відповідно до частини 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України прокурор є самостійним учасником судового процесу.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва - частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Зі змісту частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.
Згідно частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за ново виявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Таким чином, прокурор здійснює представництво інтересів держави у суді у разі їх порушення або загрози порушення виключно у випадках, якщо доведе наявність таких обставин: орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інших суб'єкт владних повноважень не здійснює захист цих інтересів; здійснює такий захист неналежним чином; такий орган взагалі відсутній.
Судом встановлено, що в обґрунтування прокурором свого права на пред'явлення позову останній зазначив, що даний позов є заходом прокурорського реагування в інтересах Кролевецької міської ради Сумської області. Зазначеною міською радою не вжито заходів щодо усунення порушень чинного законодавства, зокрема не укладено договір пайової участі та несплата замовником до місцевого бюджету м. Кролевець коштів пайової участі, що виражається в ненадходженні належних коштів до місцевого бюджету з метою їх подальшого використання для забезпечення завдань і функцій держави та місцевого самоврядування.
Зазначені прокурором обставини не підтверджують наявності підстав для представництва, зазначеному в статті 23 Закону України «Про прокуратуру». В даному випадку, прокурором доказів з цього приводу не надано.
Порушенням законодавства, як зазначає прокурор в обґрунтування підстав звернення, є ненадходження належних коштів до місцевого бюджету міста Кролевець
Бюджети місцевого самоврядування - це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.
Місцеві бюджети - це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади управління на відповідній території.
Через місцеві бюджети складаються певні фінансові взаємовідносини органів самоврядування практично з усіма підприємствами, установами, що розташовані на їхній території, і населенням даної території у зв'язку з мобілізацією й витрачанням коштів цих бюджетів. Між місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державним бюджетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.
Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 43 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.
Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів.
При цьому, прокурор звертається до суду в інтересах держави щодо використання державного бюджету, що в даному випадку свідчить про відсутність порушення або загрози порушення інтересів держави, та підстав для здійснення такого представництва.
За наведених в сукупності обставин позов прокурора не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частина 1 ст. 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, суд вважає вимоги прокурора необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає судові витрати на прокурора.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову в.о. керівника Шосткинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Кролевецької міської ради Сумської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кролевецький комбікормовий завод» про стягнення збитків (упущеної вигоди) у сумі 605880,40 грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено 11.07.2018.
Суддя С.В. Заєць