вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"22" червня 2018 р. м. Київ Справа № 911/921/18
Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я., за участю секретаря судового засідання Майбороди В.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “УМ Факторинг” м. Київ
до 1) Вишгородський районний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Київській області, Київська обл., м. Вишгород
2) Державна казначейська служба України, м. Київ
третя особа Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, м. Київ
про стягнення 22 424 грн. 55 коп.
Представники:
позивача - ОСОБА_1;
вiдповiдача 1 - ОСОБА_2;
вiдповiдача 2 - не з'явився;
третя особа - не з'явився.
Обставини справи:
До господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “УМ Факторинг” з позовом до 1) Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Київській області, 2) Державної казначейської служби України, третя особа Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві про відшкодування шкоди завданою бездіяльністю відділу державної виконавчої служби у розмірі 22 424 грн. 55 коп.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача 1 у виконавчому провадженні № 37753144 стягувач не отримав кошти, чим завдав останньому збитки в сумі 22 424 грн. 55 коп.
Одночасно, разом з позовною заявою Позивачем подано клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною першою статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини першої статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою господарського суду Київської області від 08.05.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/921/18, задоволено клопотання Позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
30.05.2018 року через загальний відділ суду відповідач 1 подав письмовий відзив, а також 08.06.2018 року та 19.06.2018 року доповнення до відзиву, в яких проти позову заперечив, оскільки в діях останнього відстуній склад цивільно-правового правопорушення.
У доповненнях до відзиву від 19.06.2018 року відповідач зазначає, що 14.06.2018 року начальником Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби здійснено перевірку виконавчого провадження ВП 43631637 з виконання виконавчого листа Вишгородського районного суду № 2-678/2012 від 28.05.2012 року. За результатами цієї перевірки начальником відділу винесено постанову відповідно до якої скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження № 43631637 від 14.08.2014 року. Станом на 15.06.2018 року виконавче провадження з виконання виконавчого листа Вишгородського районного суду № 2-678/2012 від 28.05.2012 року перебуває на виконанні у Вишгородському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області. Державним виконавцем вжиті заходи примусового виконання рішення зокрема винесено постанови про накладення арешту на майно боржника, які зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також здійснені заходи щодо розшуку майна боржника, а саме направлено запит до територіального сервісного центру 3245 МВС щодо наявності зареєстрованих за боржником транспортних засобів, а також направлено запити до банківських установ щодо наявності зареєстрованих за боржником рахунків. Отже позивачем не надано жодних доказів того, що рішення суду не може бути фактично виконано боржником в майбутньому, оскільки на даний час виконавче провадження відкрите, тому позивач поновив своє право щодо отримання належної суми, та не втратив права на отримання коштів. Стягнення суми у даній справі незаконно призведе до отримання коштів позивачем у подвійному розмірі.
Заперечення відповідача не приймаються судом до уваги, оскільки поновлені матеріали справи виконавчого провадження № 43631637, а ухвалою Вишгородського районного суду Київської області визнана бездіяльність у іншому виконавчому провадженні № 37753144 на підставі якого і звернувся позивач до суду з позовом. Що стосується заперечень, в яких відповідач посилається на роздруківку з сайту МВС, то цим підтверджено, що у боржника є майно, яке не було виявлено державним виконавцем у 2013 році.
Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві подало до суду письмові пояснення на позовну заяву, в яких зазначено, що спірні правовідносини виникли виключно між позивачем та відповідачем, тому не може надати суду будь-яких пояснень з приводу предмета спору, просить суд розглянути справу без участі представника.
Представник відповідача 2 в засідання суду не з'явився, хоча про місце і час розгляду справи був належним чином повідомлений судом, вимоги суду не виконав.
Дослідивши матеріали справи, у тому числі письмові пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
21.12.2016 року між ПАТ «СК «Українська страхова група» та ТОВ «Ум Факторинг» було укладено договір про відступлення права вимоги та заміну кредитора, відповідно до умов якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає у повному обсязі право вимоги, що належить первісному кредитору до боржників первісного кредитора, визначених актом прийому-передачі.
Відповідно до акту прийому-передачі до договору від 26.04.2018 року первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги за виконавчим листом № 2-678/2012 від 28.05.2012 року виданий Вишгородським районним судом Київської області.
28.05.2012 року Вишгородським районним судом Київської області видано виконавчий лист №2-678/2012 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» суму страхового відшкодування у розмірі 22 182,55 грн. та судові витрати у розмірі 221,83 грн., а всього 22 424,55 грн.
29.04.2013 року державним виконавцем Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №37753144.
25.10.2013 року державним виконавцем Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснення виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження". Про дану постанову стягувачу стало відомо лише після направлення письмової заяви про надання інформації про стан виконавчого провадження, яка була направлена на адресу Вишгородського РВ ДВС, засобами поштового зв'язку 16.08.2017 року, який отримано 23.08.2017 року.
07.11.2017 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області у справі № 363/3426/17 визнано бездіяльність державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області по виконавчому провадженню №37753144, а також визнано неправомірними дії державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області по виконавчому провадженню №37753144 щодо повернення виконавчого листа №2-678/2012, в зв'язку з тим, що відповідно до відповіді МВС України за боржником було зареєстровано автомобілі: «BMW X5 3.0D» дата реєстрації 07.07.2012 року, «ЗАЗ LANOS» дата реєстрації 04.05.2013 року, «ЗАЗ-DAEWOO T13110» дата реєстрації 11.07.2013 року, «MERCEDES-BENZ VITO 111 CDI» дата реєстрації 27.05.2014 року, «BMW 318I» дата реєстрації 30.09.2015 року, «HONDA CIVIK» дата реєстрації 16.06.2017 року, на які могло бути звернуто стягнення для задоволення вимог стягувача, проте державним виконавцем не було вжито заходів спрямованих на виявлення вказаного майна.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_4 Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
За статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_4 Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною ОСОБА_4 Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_4 Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною ОСОБА_4 Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, ОСОБА_4 Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною ОСОБА_4 Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.
Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР від 24 березня 1998 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України у справі № 6-99цс17 від 08.11.2017 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Факт неправомірності дій державного виконавця, що призвели до заподіяння збитків позивачу, встановлено ухвалою Вишгородського районного суду Київської області № 363/3426/17 від 07.11.2017 року, яка чинна на день розгляду справи.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у статті 1166 ЦК України, у відповідності до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, з огляду на положення статей 22, 1166 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Суд зазначає, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення. При цьому, витрати потерпілої особи з виправлення пошкодженого майна її засобами і коштами визначаються, виходячи з реальних витрат позивача.
Оскільки розмір збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між діями позивача та відповідача 1, а також наявність вини останнього підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про зобов'язання Державної казначейської служби України вчинити дії відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 ЗУ “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження» у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами.
Таким чином, повноваження щодо вжиття дій спрямованих на примусове виконання рішень належить до компетенції органів доходів і зборів, а суд не наділений повноваженнями втручатись в їх діяльність та зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки відповідною посадовою особою органу доходів і зборів.
Більш того, відповідно до абз. 2 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» №13 від 26.13.2003 р. суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.
З огляду на викладене, підстави для зобов'язання Державної казначейської служби України вчинити дії відсутні, а вказана вимога не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене суд задовольняє позовні вимоги частково, у зв'язку тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача 1, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого частиною 9 ст.129 ГПК України, покладає на відповідача 1 відшкодування позивачу судового збору.
На підставі викладеного та керуючись статтями 75, 129, 130, 233, 238, 241-242, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (07300, м. Вишгород, вул. Шолуденко, буд. 6, код 34961544) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4А, код 40274286) шкоду в сумі 22 424 (двадцять дві тисячі чотириста двадцять чотири) грн. 55 коп., судовий збір в сумі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.
3. В решті позовні вимоги залишити без задоволення.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України .
Повний текст рішення підписано 06.07.2018 року.
Суддя Л.Я. Мальована