ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.06.2018Справа № 910/7370/17
За скаргоюПриватного акціонерного товариства "Фанери та плити";
На дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
За позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Антимонопольного комітету України
До Приватного акціонерного товариства "Фанери та плити";
Простягнення 31 776 000,00 грн.
Суддя Мандриченко О.В.
Представники:
Від стягувача: Данилов К.О., довіреність від 30.05.2018 № 300-02/86;
Від боржника: Буняк В.С., довіреність від 15.01.2018;
Від ДВС: Рубель І.В., представник за довіреністю від 29.12.2017 № 3906/20.3-03;
Від прокуратури: Іващенко А.А., довіреність від 08.12.2015 № 036561;
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2017 у справі № 910/7370/17, залишеним без змін постановами суду апеляційної та касаційної інстанцій, було задоволено позовні вимоги Антимонопольного комітету України про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Фанери та плити" 15 873 000,00 грн. штрафу та 15 903 000,00 грн. пені за рішенням позивача від 13.06.2012 № 355-р.
22.09.2017 видано накази про примусове виконання рішення у справі.
14.03.2018 від відповідача у справі звернувся до суду зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Ухвалою від 11.06.2018 вказану скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.06.2018.
20.06.2018 орган виконання судових рішень подав до суду клопотання про залучення до матеріалів справи копії матеріалів виконавчого провадження, 22.06.2018 - письмові пояснення по суті скарги, згідно з якими вимоги скаржника не визнаються повністю.
23.06.2018 Генеральна прокуратура України подала до суду пояснення на скаргу, відповідно до яких дії та постанова Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вважаються правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству.
26.06.2018 від Антимонопольного комітету України до суду надійшли письмові пояснення по справі щодо безпідставності та необґрунтованості скарги Приватного акціонерного товариства "Фанери та плити".
У судове засідання, призначене на 26.06.2018, з'явилися представники сторін, державний виконавець як представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та прокурор у справі.
Під час розгляду скарги по суті представник відповідача у справі - боржника за наказом підтримав заявлені вимоги та просив визнати незаконними дій (рішення) державного виконавця Рубель І. В. щодо арешту всіх грошових коштів боржника на рахунку в філії "Київсіті" ПАТ КБ "Приватбанк" на гривневих рахунках № 26008056121398, № 26050056108206, № 2600405616222 (постанова державного виконавця Рубель І.В. про арешт коштів боржника від 23.02.2018) та всіх грошових коштів, що перебувають і надходять до каси боржника (постанова державного виконавця Рубель І.В. про арешт коштів боржника від 12.03.2018, а також зобов'язати державного виконавця Рубель І.В. забезпечити можливість сплати Приватним акціонерним товариством "Фанери та плити" заробітної плати, податків, зборів і інших загальнообов'язкових платежів, шляхом зняття арешту та заборони використання відповідних коштів боржника в готівковій і безготівковій формі.
Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду, боржник вказує на незаконність і непропорційність арешту, накладеного в межах виконавчого провадження на його готівкові та безготівкові кошти за постановами Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23.02.2018 та 12.03.2018, про існування яких підприємство дізналося з інформаційної системи виконавчих проваджень у мережі Інтернет.
Посилаючись на ч. 2 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження", ч. 3 ст. 15, ст. 22, ст. 24 Закону України "Про оплату праці", ст.ст. 97, 115 Кодексу законів про працю України та ст. 175 Кримінального кодексу України, боржник зазначає, що накладення арешту на грошові кошти, які підприємство використовує для виплати заробітної плати заборонено законом. У зв'язку з цим, дії державного виконавця в частині фактичного унеможливлення виплати боржником заробітної плати трудовому колективу є незаконними.
До поданої скарги приєднано примірники постанов Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23.02.2018 та 12.03.2018 ВП № 54836140 про арешт коштів боржника.
Представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, прокурор у справі та представник позивача заперечували проти задоволення скарги, вказуючи на пропуск строку на звернення до суду, недоведеність обставин того, що постанови про накладення арешту на кошти боржника та відповідні дії державного виконавця унеможливлюють виплату заробітної плати працівникам Приватного акціонерного товариства "Фанери та плити" та сплату податків і зборів підприємством.
Дослідивши матеріали справи, скаргу, заслухавши обґрунтування і заперечення представників, оцінивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга та докази, суд дійшов висновку про те, що скарга Публічного акціонерного товариства "Фанери та плити" не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, оскаржуваним боржником є дії, а також і постанови органу виконання судових рішень щодо арешту грошових коштів підприємства у зв'язку з тим, що такий вид обтяження унеможливлює виконання обов'язків платника податків та роботодавця із виплати заробітної плати.
У ході розгляду скарги судом було встановлено, що виконавче провадження з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/7370/17 за наказом від 22.09.2017 було відкрито Відділом примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 05.10.2017 ВП № 54836140.
Арешт на майно і грошові кошти боржника в межах виконавчого провадження ВП № 54836140 накладалися неодноразово.
23.02.2018 винесено оскаржувану постанову про арешт коштів боржника, що містяться на рахунках у філії "Київсіті" ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 380775 №№ 26008056121398, 26050056108206, 26009056109748, 26004056116222, 260020561066 та на всіх інших рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору 34 953 600,00 грн.
12.03.2018 винесено оскаржувану постанову про арешт коштів боржника у межах суми 32 802 000,06 грн., що перебувають у касі Приватного акціонерного товариства "Фанера та плити" та надходять до неї. Згідно з п. 3 вказаної постанови постановлено у разі надходження коштів в касу боржника зупиняти видаткові операції з каси на суму обтяження та зараховувати такі кошти на депозитний рахунок відділу, про що повідомляти державного виконавця.
За твердженнями скаржника про винесення постанов від 23.02.2018 та 12.03.2018 йому стало відомо 13.03.2018 з мережі Інтернет.
Інші учасники провадження у справі заперечують такі твердження скаржника.
Дослідивши відомості Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, суд встановив, що у ньому відсутні відомості про винесення описаної вище постанови від 23.02.2018, проте в матеріалах виконавчого провадження, наданих Відділом примусового виконання судових рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції така постанова наявна.
Як стверджує орган виконання судових рішень, оскаржувані постанови боржникові направлялися.
На наслідками дослідження наявних доказів судом було з'ясована відсутність допустимих доказів, з яких достеменно можна встановити дату як направлення боржникові примірників постанов від 23.02.2018 і 12.03.2018, так і отримання їх. У зв'язку з цим, посилання прокурора, представника Відділу примусового виконання судових рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції та стягувача відносно пропуску боржником строку на подання скарги судом відхиляються і подана скарга розглядається по суті.
Щодо доводів скаржника по суті скарги суд зазначає наступне.
Виходячи з положень ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" від 05.07.2012).
Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) державного виконавця зобов'язано вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець має право накладати арешт на кошти боржника, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом).
Згідно зі ст. 48 Закону (у редакції, чинній на час винесення вчинення оскаржуваних дій) забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до ст.ст. 19-1 та 26-1 Закону України "Про теплопостачання", ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
При цьому, Закон безпосередньо не встановлює прямої заборони щодо звернення стягнення на грошові кошти, які знаходяться на рахунках, призначених для виплати заробітної плати.
З огляду на викладене державний виконавець, отримавши інформацію про відкриті боржником рахунки, у тому числі наведені у скарзі, зобов'язаний був відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону не пізніше наступного робочого дня накласти на них арешт.
Посилання скаржника на ч. З ст. 15, ст.ст. 22, 24 Закону України "Про оплату праці", ст.ст. 97, 115 Кодексу законів про працю України в обґрунтування неможливості арешту рахунків з яких здійснюється виплата заробітної плати базуються на довільному тлумаченні цих норм, оскільки зазначені статті не містять заборони на арешт таких рахунків. До того ж, скаржник не зазначив конкретні статті Податкового кодексу України, законів України "Про пенсійне забезпечення в Україні" та "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", де було встановлено відповідні обмеження. При цьому, посилання на Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" судом відхиляється, оскільки він втратив чинність 01.01.2015.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Чинне господарське процесуальне законодавство ґрунтується на принципі змагальності сторін, а у ч. 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Допустимих доказів на підтвердження того, що вищезазначені рахунки призначені для виплат страхових коштів відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" суду подано не було.
Також, всупереч ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України скаржником не надано суду достовірних даних, з яких можна встановити, що рахунки №№ 26008056121398, 26050056108206, 26004056116222 у філії "Київсіті" ПАТ КБ "Приватбанк" використовуються виключно для виплати заробітної плати, перерахування податків та зборів. Отже, судом також було встановлено, що в межах оскаржуваних постанов арешт на кошти, які знаходяться на рахунках для електронного адміністрування податку не накладався.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи грошові кошти на рахунку № 26004056116222 спрямовувалися боржником не лише на виплату заробітної плати і пов'язаних з нею платежів, але й на інші цілі.
Також скаржник не довів суду того, що після винесення постанови від 23.02.2018, Товариство не виплачувало заробітну плату своїм працівникам, а також не перераховувало податки і збори.
З огляду на положення Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою правління Національного банку України від 11.09.2017 № 89, постанови правління Національного банку України "Про затвердження Правил бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток у банках України" від 08.04.2005 № 123, рахунки 2600, 2605 призначені для зберігання коштів і здійснення будь-яких розрахунково-касових операцій, в тому числі виплати заробітної плати.
Дані рахунки, навіть в разі виплати з цих рахунків заробітної плати, не мають особливого/спеціального статусу. Заробітна плата може виплачуватися з будь-якого, відкритого в банку поточного рахунку, з балансовими номерами 2600, 2605.
Таку позицію висловлено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 30.03.2018 у справі № 905/3473/15.
Отже, твердження скаржника про те, що арешт на грошові кошти, що знаходяться на вищевказаних рахунках, накладено неправомірно є безпідставними.
Також безпідставними є доводи скаржника щодо неправомірності накладення державним виконавцем 12.03.2018 арешту на кошти, які перебувають та надходять до каси підприємства, оскільки вони не підтверджують належними і допустимими доказами (суду не подано доказів здійснення через касу розрахунків по виплаті заробітної плати, податків, зборів, інших загальнообов'язкових платежів, а також доказів того, що у разі зняття арешту готівку з каси буде використано саме на сплату цих платежів).
Вимога Товариства про зобов'язання державного виконавця зняти арешт та заборону використання відповідних коштів в готівковій та безготівковій формі задоволенню не підлягає, оскільки не відповідає вимогам Закону та не відповідає переліку підстав для зняття арешту за ч. 4 ст. 59 Закону.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані дії щодо накладення арешту на грошові кошти боржника та постанови від 23.02.2018 та 12.03.2018 були вчинені і прийняті відповідно до закону без порушень прав заявника, у зв'язку з чим у задоволенні скарги слід відмовити.
Питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом скарги перед судом не ставилося, про подення судових витрат учасники провадження суду не повідомляли.
Керуючись Законом України "Про виконавче провадження", ст.ст. 73-80, 234, 235, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні скарги Приватного акціонерного товариства "Фанера та плити" від 14.03.2018 на дії та постанову Відділу примусового виконання судових рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції у справі № 910/7370/17 відмовити повністю.
Суддя О.В. Мандриченко