463/3167/18
2-н/463/316/18
про відмову у видачі судового наказу
09 липня 2018 року суддя Личаківського районного суду м. Львова Леньо С.І., розглянувши заяву Львівського комунального підприємства «Господар» про видачу судового наказу з вимогою про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за фактично надані послуги за утримання будинку та прибудинкової території, -
встановив:
Заявник ЛКП «Господар» звернулось до Личаківського районного суду м. Львова із заявою про видачу судового наказу з вимогою стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за фактично надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.01.2015р. по 01.06.2018р. в розмірі 1156,48 грн.
Розглянувши надані матеріали, приходжу до висновку, що в частині вимог слід відмовити у видачі судового наказу виходячи з наступного.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність ? це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність, відповідно до ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю три роки.
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так, за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 ? 255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 32 цього Закону, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічне положення закону закріплено в ст. 68 ЖК УРСР, згідно якої квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР.
Таким чином, оскільки плата за житлово-комунальні послуги здійснюється щомісячно, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
Як вбачається з представленого стягувачем розрахунку, заборгованість за надані послуги з централізованого опалення розрахована за період з 01.01.2015р., тоді як заява про видачу судового наказу пред'явлена до суду 07.06.2018р. і при цьому, згідно цього ж розрахунку, в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 264 ЦПК України позовна давність жодного разу не переривалась.
Таким чином, вимога про стягнення заборгованості за фактично надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.01.2015р. по 01.05.2015р. включно в розмірі 178,76 грн. (з врахуванням сплачених боржниками коштів) пред'явлена стягувачем поза межами строків позовної давності.
Відповідно до ч. 3 ст. 165 ЦПК України, у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Таким чином, в частині вимог про стягнення заборгованості за період з 01.01.2015р. по 01.05.2015р. включно в розмірі 178,76 грн. належить відмовити у видачі судового наказу. В іншій частині, що стосується стягнення заборгованості за період, починаючи з 01.06.2015р. судовий наказ належить видати, виключивши суму в розмірі 43,51 грн., на яку у серпні 2015р. проведено корекцію боргу.
Керуючись ст. ст. 161, 165 ЦПК України, -
ухвалив:
Відмовити Львівському комунальному підприємству «Господар» у видачі судового наказу з вимогою про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за фактично надані послуги за утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.01.2015р. по 01.05.2015р. включно в розмірі 178,76 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст.ст. 354, 355, пп. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Суддя Леньо С. І.