Єд.унік. № 243/5227/18
Провадження № 2/243/1978/2018
(заочне)
09 липня 2018 року м. Слов'янськ
Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Старовецького В.І.
за участю секретаря судового засідання Каліух К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Слов'янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -
11 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що йому на підставі договору купівлі - продажу житлового будинку від 12 червня 1981 року, посвідченого старшим державним нотаріусом Першої Слов'янської державної нотаріальної контори, належить будинок АДРЕСА_2
За вказаною адресою, крім нього, зареєстрована його дружина - ОСОБА_3 та рідний син - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Всі вони реєструвалися як члени родини.
Проте його рідний син - ОСОБА_2 з середини 2004 року за вказаною адресою не мешкає без поважних причин та реєстрацію свого місця мешкання він не відмінив, а мешкає зі своєю родиною за адресою: АДРЕСА_1. Син не приймає участі в утриманні будинку, не сплачує жодних комунальних послуг та не виконує інших обов'язків користувача комунальних послуг, через що він не може звернутись до УСЗН за призначенням субсидії.
На даний момент у нього виникла необхідність розпорядитися належним йому майном, але реєстрація місця проживання відповідача заважає йому це зробити.
На підставі викладеного просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, будинком АДРЕСА_2
Позивач ОСОБА_1, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але до судового засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій наполягав на задоволенні позовних вимог, просив розглянути справу без його участі, проти винесення заочного рішення не заперечував (а.с. 21).
Відповідач ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, до судового засідання не з'явився, про причини неявки суду не
повідомив, клопотання про розгляд справи у свою відсутність не надав (а.с.21).
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2018 року по справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження.
Як вбачається з ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України, малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Положеннями ч. 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у випадку першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Як вбачається з ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, але в судове засідання не з'явився без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив на позов та позивач не заперечує проти заочного вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за
допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
В Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності ( статті 13, 41 Конституції України).
Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані в статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.
Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.
Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
За змістом ст.ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.
Суд виходить з вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості і кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд в межах заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України) встановив наступне.
Як встановлено у судовому засіданні, позивач є власником будинку АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого старшим державним нотаріусом Першої Слов'янської державної нотаріальної контори Семейко С.І. від 12.06.1981 року (а.с.7-8).
Відповідно до довідки про склад сім'ї виданої виконавчим комітетом Слов'янської міської ради ОСОБА_3 від 22 травня 2018 року, за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (а.с10).
Згідно акту обстеження № 54 від 24.05.2018 року виданого та посвідченого керівником комітету «Хімік» м. Слов'янська, ОСОБА_2, зі слів сусідів, за адресою: Донецька обл., АДРЕСА_2 не мешкає з 2006 року по теперішній час (а.с.9).
Як вбачається із копії домової книги для прописки громадян, що мешкають за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 зареєстрований у вказаному будинку з 21.12.2005 року (а.с.11-18).
При вирішені даного спору суд керується положеннями глави 2 ЖК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до
договору найму жилого приміщення.
Згідно вимог ст. 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Відповідно до положення ст. 65 ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселились в жиле приміщення відповідно до цієї статті як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування приміщенням, якщо при їх вселенні між цими особами, наймодавцем, наймачем та членами його сім'ї, які проживають разом з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Згідно із ст. 72 ЖК, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Судом встановлено, що відповідач відсутній за місцем своєї реєстрації понад строки, встановлені ст. 71 ЖК України, його відсутність не пов'язана з поважними причинами, передбаченими вказаною статтею.
Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Аналізуючи встановлені обставини по справі і надані докази, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_2 та за вказаною адресою зареєстрований ОСОБА_2, який з середини 2004 року по теперішній час у вказаному будинку не мешкає.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що слід визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_2
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Оскільки позов судом задоволений, судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду у сумі 704 гривні 80 копійок підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 391, 396, 405 ЦК України, ст. 4, 12, 19, 81, 82, 89, 259, 263-265, 280-281 ЦПК України, ст. 61, 64, 65, 71,72 ЖК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 судовий збір на користь позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН НОМЕР_2, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 в сумі 704 гривні 80 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги через Слов'янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя
Слов'янського міськрайонного суду В.І.Старовецький