Справа № 301/2634/17
10.07.2018 м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при секретарі ОСОБА_4 , за участю прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді матеріали кримінального провадження №11-кп/777/283/18 за апеляційною скаргою заступника прокурора Закарпатської області ОСОБА_8 на вирок Іршавського районного суду Закарпатської області від 17.01.2018.
Цим вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українець, громадянин України, уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , працючий слюсарем ПП ОСОБА_10 , одружений, що має на утриманні малолітню дитину, не судимий; засуджений;
- за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку три роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст.76 КК України на ОСОБА_6 покладено обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти орган з питань пробації про зміну місця свого проживання.
Питання про речові докази вирішено відповідно до ст..100 КПК України.
Згідно вироку суду ОСОБА_6 визнаний винним у вчинені кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_6 09.10.2017, близько 18 год., керуючи технічно справним автомобілем марки ГАЗ 3302, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , виїжджаючи заднім ходом з заїзду на другорядну дорогу, яка розташована біля будинку,1 «а» по вул.. Центральній, села Сільце Іршавського району, проявив неуважність, не забезпечив безпеку дорожнього руху та грубо порушуючи вимоги п.10.9 Правил дорожнього руху України, не переконався в безпечності маневру, та те, що своїми діями він не створить небезпеки чи перешкод іншим учасникам дорожнього руху, допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_11 , яка внаслідок отриманих тілесних ушкоджень померла.
-2-
В апеляційній скарзі заступник прокурор Закарпатської області, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, юридичної кваліфікації дій обвинуваченого та розмір призначеного покарання, просить вирок суду від 17.01.2018 стосовно ОСОБА_6 в частині призначення покарання - скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Ухвалити вирок, яким ОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на один рік та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку три роки не вчинить нового злочину. Вказує на те, що відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення кримінального покарання» звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання при застосуванні ст..75 КК України не допускається. Судом не враховано, що при звільненні ОСОБА_6 на підставі положень ст.75 КК України від відбування покарання, засуджений звільняється лише від призначеного судом основного покарання, однак в порушення ст.77 КК України, не вказав від якого саме виду покарання - основного чи додаткового останнього слід звільнити.
У запереченні на апеляційну скаргу прокурора, захисник - адвокат ОСОБА_7 просить задовольнити апеляційну скаргу прокурора з мотивів викладених в описовій частині апеляційної скарги.
Іншими учасниками судового розгляду вирок не оскаржено.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, прокурора, який просив скасувати вирок суду першої інстанції з мотивів неправильного застосування кримінального закону, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що доводи прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність заслуговують на увагу, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а вирок суду скасуванню в частині звільнення ОСОБА_6 від відбування додаткового покарання з таких підстав.
У відповідності до ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Частина 1 статті 421 КПК України визначає, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке покарання тільки у випадку, якщо за цими підставами апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий або його представник.
Як встановлено матеріалами кримінального провадження, досудове розслідування і судовий розгляд по ньому проведені з дотриманням вимог розділів ІІІ, ІV КПК України. Викладені у вироку висновки про винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України за обставин вказаних у вироку суду ґрунтуються на зібраних доказах, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
-3-
Під час розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_6 повністю визнавав вину в скоєні злочину, розкаявся у вчиненому. Враховуючи наведене, те, що учасниками судового розгляду фактичні обставини справи не оспорювалися, судом прийнято рішення про дослідження доказів у порядку ст.349 КПК України. Оскільки фактичні обставини учасниками кримінального провадження не оспорювались, тому відповідно до вимог ст. 404 КПК України апеляційним судом не перевіряються.
Діяння обвинуваченого ОСОБА_6 правильно кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом , що спричинили смерть потерпілої.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно ст.75 КК України, засуджений звільняється лише від відбування призначеного основного покарання.
Відповідно до п.9. Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75 КК(2341-14) передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.
Додаткове покарання у такому випадку застосовується на підставі ст.77 КК України, згідно якої, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_6 у виді позбавлення волі, як і його звільнення від відбування покарання на підставі ст.75 КК України ґрунтується на матеріалах кримінального провадження і відповідає вимогам закону, а тому є правильним, що також не заперечується в апеляційній скарзі прокурора.
Проте, як вбачається з резолютивної частини вироку, суд першої інстанції визнав винним ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України та призначив покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік На підставі ст.75 КК України, звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на три роки та поклав на нього обов'язки, передбачені п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України.
З урахуванням вищенаведеного апеляційний суд уважає, що обвинуваченому ОСОБА_6 слід призначити покарання в такому ж виді та розмірі, яке призначив суд першої інстанції, але тільки щодо основного покарання, без звільнення його від додаткового покарання, оскільки саме таке покарання відповідатиме положенням ст.50, ч.2 ст.65, ст.ст. 75,76 КК України і буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
-4-
Апеляційний суд вважає, що при звільненні судом першої інстанції обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, зокрема, не застосовано закон, який підлягав застосуванню, що призвело до необґрунтованого звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами з порушенням кримінального процесуального закону, які відповідно до п. ч.1 ст.420 КПК України є підставою для скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення нового вироку.
За таких обстави, у відповідності до вимог ч.3 ст.407 КПК України зазначений вирок, в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання підлягає скасуванню, з постановленням апеляційним судом нового вироку, а апеляційна скарга прокурора - задоволенню.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 404, 405, 407 , 409, 413, 420 КПК України, апеляційний суд, -
апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області - задовольнити.
Вирок Іршавського районного суду Закарпатської області від 17.01.2018 стосовно ОСОБА_6 в частині призначення покарання - скасувати.
Призначити ОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням, якщо він протягом трьох років іспитового строку не вчинить нового злочину.
На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти орган з питань пробації про зміну місця свого проживання.
В решті вирок суду від 17.01.2018 - залишити без змін.
Вирок суду набирає законної сили з моменту його проголошення й може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення судом апеляційної інстанції.
Судді: