Справа № 308/1414/16-к
03.07.2018 м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при секретарі ОСОБА_4 , за участю прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника - адвоката ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді кримінальне провадження №11-кп/777/389/18 за апеляційною скаргою прокурора Ужгородської місцевої прокуратури ОСОБА_8 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.02.2018.
Цим вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка смт. Середнє Ужгородського району, мешканка АДРЕСА_1 , ромської народності, громадянка України, з освітою 9 класів, не працююча, одружена, що має на утриманні сім неповнолітніх дітей, не судима, визнана невинуватою та виправдана у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 358 (в редакції 2001 року), ч. 4 ст. 358 КК України.
Цивільний позов Управління соціального захисту населення Ужгородської РДА до ОСОБА_6 про стягнення 87 092,94 грн. залишено без задоволення.
ОСОБА_6 виправдана за обвинуваченням в тому, що вона, фактично постійно проживаючи з громадянином ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким вела спільне господарство за адресою смт. Середнє Ужгородського району Закарпатської області, народивши 15.02.2006 - доньку ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - сина ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - сина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - сина ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - доньку ОСОБА_16 біологічним батьком яких є ОСОБА_10 , при реєстрації їх народження в органах РАЦС повідомила про відсутність батька, а тому дітей було зареєстровано за заявою матері, а батька записано в порядку ч.1 ст. 135 Сімейного кодексу України: «При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою», таким чином обвинувачена ОСОБА_6 , перебуваючи в статусі одинокої матері, та маючи право отримання державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям у березні 2006 року, травні 2009 року, грудні 2010 року, серпні 2012 року та у квітні 2014 року відповідно, зверталася із заявою в Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської РДА про
-2-
призначення усіх видів соціальної допомоги, на які вона мала право, а саме: одноразової допомоги при народженні дитини, допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та допомоги на дітей одиноким матерям соціального захисту населення та надала до Управління з метою отримання грошових коштів неправдиві довідки про склад сімї № 750 від 2006 року, № 2949 від 2009 року, № 944 від 2010 року, № 1215 від 2012 року, № 2141 від 2012 року, № 984 від 2014 року, при цьому, звертаючись з вказаними заявами, ОСОБА_6 була попереджена та взяла на себе під розписку зобов'язання в тому, що у разі змін у складі сім'ї (укладення шлюбу, усиновлення дитини тощо), у період призначення та виплати допомоги, у тому числі відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам», вона зобов'язується повідомити органи праці та соціального захисту населення, та по результатами розгляду заяв та наданих підтверджуючих статус громадянки ОСОБА_6 документів, встановлено наявність всіх підстав для виплат соціальної допомоги ОСОБА_6 згідно поданими нею заявами та прийнято рішення про призначення всіх видів допомоги, згідно поданої ОСОБА_6 заяви, в тому числі допомогу на дітей одиноким матерям, яку призначено з березня 2006 року по вересень 2015 року, протягом якого обвинувачена ОСОБА_6 отримала грошову допомогу як одинока мати на утримання доньки ОСОБА_17 в сумі 31 040,50 грн., за час з травня 2009 року по вересень 2015 року, ОСОБА_6 отримала грошову допомогу як одинока мати на утримання сина ОСОБА_18 в сумі 16 671,04 грн., за час з грудня 2010 року по вересень 2015 року, ОСОБА_6 отримала грошову допомогу як одинока мати на утримання сина ОСОБА_19 в сумі 12 106,20 грн., за час з серпня 2012 року по вересень 2015 року, ОСОБА_6 отримала грошову допомогу як одинока мати на утримання сина ОСОБА_20 в сумі 10 851,20 грн., за час з серпня 2012 року по вересень 2015 року, ОСОБА_6 отримала грошову допомогу як одинока мати на утримання сина ОСОБА_21 в сумі 10 851,20 грн., за час з квітня 2014 року по вересень 2015 року, ОСОБА_6 отримала грошову допомогу як одинока мати на утримання доньки ОСОБА_22 в сумі 5 572.80 грн., та протягом всього періоду отримання соціальної допомоги як одинокої матері, ОСОБА_6 постійно проживала з вищевказаними дітьми та біологічним батьком громадянином ОСОБА_10 , з яким вела спільне господарство та разом з яким виховувала дітей, не перебуваючи офіційно у шлюбі, усвідомлюючи, що факт встановлення батьківства є підставою для припинення виплат соціальної допомоги як одинокій матері, умисно, в супереч взятих на себе зобов'язань при зверненні з заявою в Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської РДА, з метою отримання матеріального прибутку, приховувала від Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської РДА факт спільного проживання з батьком дітей - ОСОБА_10 , в результаті чого фактично не маючи статусу одинокої матері, в період з березня 2006 року по вересень 2015 року їй незаконно було перераховано 87 092,94 грн., якими вона заволоділа, шляхом щомісячного зняття готівки, в результаті чого Управлінню соціального захисту населення Ужгородської РДА заподіяні матеріальні збитки на суму 87 092,94 грн..
Дії обвинуваченої ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 358 (в редакції 2001 року), ч. 4 ст. 358 КК України, зокрема за ч. 1 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном, шляхом обману, за ч. 2 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном, шляхом обману вчинене повторно, за ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції 2001 року), як використання завідомо підробленого документа, за ч. 4 ст. 358 КК України, як використання завідомо підробленого документа.
-3-
Виправдовуючи ОСОБА_6 за вказаними обвинуваченнями, суд першої інстанції у вироку зазначив, що таке обвинувачення ґрунтується на показаннях представника Управління соціального захисту населення Ужгородської РДА ОСОБА_23 , свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_10 та письмових матеріалах справи, зокрема матеріалах заведеної Управлінням соціального захисту населення Ужгородської РДА особової справи на одержувача допомоги на дітей ОСОБА_6 , проте, із показань допитаних в судовому засіданні представника Управління соціального захисту населення Ужгородської РДА ОСОБА_23 , секретаря Великодобронської сільської ради - ОСОБА_24 та вихователя дитячого садочку - ОСОБА_25 , а також матеріалів особової справи ОСОБА_6 , жодних доказів вини обвинуваченої ОСОБА_6 у пред'явленому обвинуваченні не вбачається. Також, суд першої інстанції зазначив, що обвинуваченням ставиться у вину ОСОБА_6 , що нею умисно, з метою отримання грошових коштів подано до Управління соціального захисту населення Ужгородської РДА неправдиві довідки про склад сімї № 750 від 2006 року, № 2949 від 2009 року, № 944 від 2010 року, № 1215 від 2012 року, № 2141 від 2012 року, № 984 від 2014 року, при цьому із досліджених в судовому засіданні доказів встановлено, що такі довідки видаються відповідною сільською радою за місцем проживання заявника, тобто довідки видано належною посадовою особою і відомості, які в них викладені, стороною обвинувачення, щодо даної посадової особи не оспорюються. У довідці виданій Великодобронською сільською радою Ужгородського району № 1377 від 30.07.2015, викладені фактичні відомості про склад сім'ї, в тому числі зазначено і чоловіка обвинуваченої - ОСОБА_10 .. Таким чином, подані обвинуваченою ОСОБА_6 довідки є правдивими. Також суд прийшов до висновку, що факт спільного проживання, ведення спільного господарства з ОСОБА_10 до укладення шлюбу 08.05.2015 та біологічне походження дітей народжених обвинуваченою ОСОБА_6 до шлюбу, стороною обвинувачення жодним належним доказом не підтверджено, а викладені стороною обвинувачення припущення, внаслідок встановлення факту реєстрації шлюбу обвинуваченої ОСОБА_6 та ОСОБА_10 08.05.2015, судом не можуть братися до уваги і ставитися в основу обвинувального вироку. У зв'язку з наведеним та з посиланням на ст. 62 Конституції України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що стороною обвинувачення при розгляді в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 358 (в редакції 2001 року), ч. 4 ст. 358 КК України не доведено складу цих кримінальних правопорушень.
В апеляційній скарзі прокурор Ужгородської місцевої прокуратури ОСОБА_8 просить вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.02.2018 щодо ОСОБА_6 - скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Вказує на те, що суд першої інстанції провівши судовий розгляд в порядку ч.3 ст.349 КПК України у зв'язку із повним визнанням вини обвинуваченою у пред'явленому обвинуваченні, вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, проте 12.04.2016, безпідставно, керуючись ст. 357 КПК України відновив з'ясування уже встановлених обставин кримінального провадження, після чого обвинувачена ОСОБА_6 перестала з'являтися в судові засідання та визнавати свою вину. На його думку, у справі наявні достовірні докази вини ОСОБА_6 в пред'явленому їй обвинуваченні, тому твердження суду про відсутність таких доказів, а також висновок про те, що обвинувачення ОСОБА_6 , грунтується на припущеннях, є необґрунтованим і
-4-
повністю спростовано зібраними у справі доказами. Вважає, що судом дано однобічну оцінку зібраним у справі доказам, в тому числі не взято до уваги показання допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_10 та проігноровано клопотання прокурора про допит свідків ОСОБА_28 та ОСОБА_27 , показання яких могли вплинути на висновки суду. Вказує також, що суд першої інстанції в порушення ч.1 ст.324 КПК України провів судове засідання від 13.02.2018 на стадії останнього слова обвинуваченої без участі прокурора, чим позбавив прокурора можливості заявити клопотання в порядку ч.4 ст.365 КПК України. Крім того вказує на те, що в порушення п.п. 3, 6 ч.2 ст.374 КПК України вступна частина вироку не містить найменування (номер) кримінального провадження, а зазначені в цій частині вироку дані про присутність прокурора - не відповідають дійсності.
Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, доводи прокурора яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення обвинуваченої та її захисника - адвоката ОСОБА_7 про безпідставність апеляційної скарги та законність виправдувального вироку, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судове рішення - це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права та згідно з конституційними засадами і принципами судочинства. Судове рішення має бути законним, обґрунтованим, зрозумілим та чітким, і не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази, як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудного, проаналізувати їх та дати остаточну оцінку кожному доказу з точки зору його належності, допустимості, достовірності, і достатності.
Відповідно до ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.; а також при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 284 цього Кодексу, тобто, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення або якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
За змістом цієї статті виправдувальний вирок у зв'язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення ухвалюється в тих випадках, коли факт кримінального правопорушення встановлено, але беззаперечно доведено, що обвинувачений його не вчинив і сторона обвинувачення вичерпала можливості надати інші докази для усунення сумнівів, які виникли. Виправдувальний вирок ухвалюється
-5-
також у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, тобто факт вчинення обвинуваченим певного діяння встановлено, але сторона обвинувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено доказати, що цьому діянню притаманні всі елементи складу кримінального правопорушення, інкримінованого цій особі.
За змістом п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Згідно з п.1 ч.3 ст.374 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазначаються: у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Виходячи з цих вимог кримінального процесуального закону у мотивувальній частині виправдувального вироку викладаються: формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним; аналіз і оцінка доказів, як тих, що були зібрані на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду; вмотивований висновок суду про те, чому суд відкинув докази обвинувачення; підстави для виправдання обвинуваченого (недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа; недоведеність вчинення правопорушення обвинуваченим; недоведеність складу кримінального правопорушення в діянні обвинуваченого; відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення (ч.1 ст.373 КПК); мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд тощо.
Колегія суддів уважає, що вказані вимоги кримінального процесуального закону при постановленні виправдувального вироку щодо ОСОБА_6 дотримані не були, внаслідок чого судом першої інстанції допущено невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження внаслідок чого постановлено судове рішення, яке не відповідає вимогам ст.370 КПК України, у зв'язку із чим його не можна визнати законним та обґрунтованим.
Обгрунтовуючи свій висновок про недоведеність участі ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1,2 ст.190, ч.3 ст.358 (в редакції 2001 року), ч.4 ст.358 КК України, суд першої інстанції послався у вироку на те, що жодним з поданих суду стороною обвинувачення доказів, не доведено поза розумним сумнівом, що ОСОБА_6 заволоділа чужим майном, шляхом обману вчинене повторно, використання завідомо підробленого документа та використання завідомо підробленого документа, за обставин пред'явлених обвинувачень.
Згідно ч.1 ст.373 КПК України суд постановляє виправдувальний вирок, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. У мотивувальній частині вироку у таких випадках зазначається: формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням
-6-
мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, а також мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд .
Як убачається з вироку, суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1,2 ст.190, ч.3 ст.358 (в редакції 2001 року), ч.4 ст.358 КК України вказав, що обвинувачення стосовно ОСОБА_6 ґрунтується на показаннях представника Управління соціального захисту населення Ужгородської РДА ОСОБА_23 , свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_10 та письмових доказах, зокрема особової справи одержувача допомоги ОСОБА_6 ..
Однак, у вироку суд першої інстанції не вказав чому він не взяв до уваги вищенаведені докази, і відкинув інші, зокрема, довідку Великодобронської сільської ради Ужгородського району №1377 від 30.07.2015 та показання свідків, які підтвердили факт спільного проживання обвинуваченої ОСОБА_6 з біологічним батьком дітей ОСОБА_10 ..
Зі змісту вироку також вбачається, що у ньому належним чином не сформульовано підстави для виправдання ОСОБА_6 за кожним обвинуваченням із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази за цими обвинуваченнями, не наведено при цьому достатніх мотивів такого виправдання, в тому числі належно не викладено висновки з цього приводу.
У порушення вимог п. п. 2, 3 ч.1 ст.411 КПК України суд першої інстанції у вироку не вмотивував свої висновки про прийняття одних і відхилення інших доказів, не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. Зокрема, суд не взяв до уваги та не дав оцінку показанням представника Управління соціального захисту населення Ужгородської РДА ОСОБА_23 , свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_10 та письмовим доказах, зокрема особової справи одержувача допомоги ОСОБА_6 ..
Отже, мотивуючи свій висновок про відсутність в діях обвинуваченої ОСОБА_6 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.2 ст.190, ч.3 ст.358 КК України ( в редакції 2001 року) та ч.4 ст.358 КК України, суд обрав вибірковий підхід до оцінки доказів та в порушення вимог кримінального процесуального закону, не дав їм оцінки з точки зору належності, допустимості, достовірності і достатності дослідженим в ході судового слідства та представленим у справі, як доказів обвинувачення, іншим матеріалам кримінального провадження.
Крім того, відповідно до положень п. п. 13, 15 ч. 1 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відносяться забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 22 КПК України розкрито суть змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, зокрема, обов'язок суду, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 365 КПК України якщо обвинувачений в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, суд за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового провадження відновлює з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами, після завершення яких відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово обвинуваченому.
-7-
З матеріалів кримінального провадження, зокрема, журналу судового засідання та звукозапису повної фіксації процесу технічними засобами від 12.04.2016, вбачається, що обвинувачена ОСОБА_6 скористалася своїм правом на останнє слово, проте будь-яких нових обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження в останньому слові не повідомила.
Статтею ст.366 КПК України передбачено, що після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.
Між тим, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що видалившись в нарадчу кімнату для постановлення рішення, суд першої інстанції повернувшись із нарадчої кімнати, керуючись ст.357 КПК України без належного вмотивування свого рішення, постановив ухвалу від 12.04.2016 про відновлення з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , у зв'язку з чим оголосив перерву .
З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що за відсутністю нових обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, про які повідомила в останньому слові обвинувачена ОСОБА_6 , що вбачається із аудіозапису судового засідання від 12.04.2016, суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для відновлення з'ясування обставин кримінального провадження, а якщо у нього такі підстави виникли в нарадчій кімнаті, суд повинен був належним чином вмотивувати таке рішення.
За таких обставин, колегія суддів визнає, що судом першої інстанції були істотно порушені вимоги кримінального процесуального закону щодо забезпечення змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, створення необхідних умов для реалізації сторонами їх процесуальних прав.
Крім того, судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, коли встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, зокрема: судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою.
Згідно з ч. 1 ст. 324 КПК України якщо в судове засідання не прибув за повідомленням прокурор у кримінальному провадженні, суд відкладає судовий розгляд, визначає дату, час та місце проведення нового засідання і вживає заходів до прибуття його до суду.
З матеріалів кримінального провадження, зокрема, журналу судового засідання від 30.10.2017 вбачається, що суд першої інстанції після оголошення судових дебатів закінченими, і перед наданням обвинуваченій ОСОБА_6 останнього слова, оголосив перерву до 13.02.2018.
Проте, у зазначену дату, суд першої інстанції не повідомивши прокурора про час та дату судового засідання (що підтверджується відсутністю в матеріалах судової справи відповідної повістки прокурору або іншого належним чином повідомлення про час та місце судового засідання), провів його без участі прокурора, лише за участю обвинуваченої ОСОБА_6 та представника цивільного позивача, що підтверджується журналом та технічним носієм судового засідання від 13.02.2018.
-8-
Таким чином, суд провівши судове засідання 13.02.2018 без участі прокурора, порушив вимоги ч. 2 ст. 318, ч.1 ст. 324 КПК України та можливість реалізації прав учасників судового провадження, передбачених ч. 4 ст. 365 КПК України, а саме якщо обвинувачений в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, суд за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового провадження відновлює з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами, після завершення яких відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово обвинуваченому, про що обґрунтовано зазначено в апеляційній скарзі прокурора.
На думку колегії суддів апеляційного суду, допущенні судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, позаяк судом допущено вибірковий підхід до оцінки доказів і його межі, що суперечить як основним завданням кримінального провадження так і його основним загальним засадам, таким як верховенство права, законність та забезпечення змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів у доведенні перед судом їх переконливості, що обґрунтовано ставить під сумнів законність і справедливість вироку.
Крім того, згідно ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Відповідно до вимог п.5 ч.2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Всупереч зазначеним вимогам процесуального закону, обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_6 не містить формулювання обвинувачення, а містить лише виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень у вчиненні яких оголошено підозру ОСОБА_6 проте, формулювання обвинувачення, яке згідно вимог ст.291 КПК України викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, в обвинувальному акті не зазначено.
Не зважаючи на це, суд у підготовчому судовому засіданні не перевірив відповідність обвинувального акту вимогам п.5 ч.2 ст.291 КПК України, як це передбачено ст.314 КПК України та не вирішив питання про усунення слідчим та прокурором наведених недоліків, внаслідок чого ухвалив виправдувальний вирок, що не відповідає вимогам ст.370 КПК України.
Такі дії суду першої інстанції не відповідають вимогам ст.2 КПК України, яка регламентує обов'язок застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури, а також не забезпечує дотримання принципу верховенства права закріпленому в ст.8 КПК України та суперечить практиці Європейського суду з прав людини, яка у відповідності до вимог ч.2 зазначеної статті закону підлягає обов'язковому застосуванню під час судового провадження.
Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань . Згідно ч.3 ст.42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують. З цими гарантіями обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 узгоджується не в повній мірі.
-9-
Неконкретність обвинувачення безпосередньо стосується і права обвинуваченої на справедливий судовий розгляд та порушує її право на захист.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно ст. 412 КПК України порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення вважаються істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Таким чином, колегія суддів уважає, що неухильне дотримання передбаченої законом процесуальної форми є неодмінною умовою повного, всебічного й об'єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини в справі та прийняття правильного рішення. При цьому конкретне порушення кримінального процесуального закону може бути визнано апеляційною інстанцією істотним чи неістотним залежно від обставин кримінального провадження.
Підставами для скасування чи зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є такі порушення норм кримінального процесуального закону, які шляхом позбавлення чи обмеження гарантованих КПК України прав учасників кримінального провадження, недотримання процедури судочинства чи іншим шляхом вплинули чи могли вплинути на винесення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення.
Колегія суддів, уважає, що встановлені та наведені в ухвалі апеляційного суду порушення процесуального закону є істотними, оскільки торкаються прав та законних інтересів як обвинуваченого та і потерпілого, які перешкодили суду повно і всебічно розглянути провадження і вплинуло на постановлення законного й обґрунтованого вироку, а тому вирок підлягає до скасування.
Оскільки оскаржуваний вирок є незаконним, і перешкоджає розгляду кримінального провадження вповноваженим судом у повному обсязі, він підлягає до скасування, а кримінальне провадження направленню до суду першої інстанції для розгляду, і прийняття рішення з дотриманням вимог ст.ст.318-380 КПК України. Із цих підстав доводи апеляційної скарги прокурора підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.2 ст.415 КПК України призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
З огляду на це правило вирішувати всі інші питання, зазначені в апеляційній скарзі, як такі що стосуються доведеності чи недоведеності обвинувачення, оцінки доказів, переваги одних доказів над іншими, у цій ухвалі апеляційний суд не вправі.
При новому розгляді кримінального провадження суду першої інстанції необхідно усунути встановлені недоліки, всебічно, повно й об'єктивно дослідити всі обставини кримінального провадження, ретельно перевірити доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, дати відповідну оцінку доказам у їх сукупності та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Крім того, апеляційний суд позбавлений можливості усунути вищенаведені недоліки, які суд допустив при розгляді справи щодо обвинуваченої ОСОБА_6 за ч. ч. 1, 2 ст. 190, ч. 3 ст. 358 (в редакції 2001 року), ч. 4 ст. 358 КК України, та постановити своє рішення, оскільки в апеляційній скарзі дане питання прокурором не порушувалося, тому кримінальне провадження підлягає поверненню в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.
-10-
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 412, 415, 419 КПК України, апеляційний суд,-
апеляційну скаргу прокурора Ужгородської місцевої прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.02.2018 щодо обвинуваченої ОСОБА_6 - скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: