03 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/3701/18
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.
при секретарі судового засідання Смидюк Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року (суддя - Луцович М.М., м. Ужгород, повний текст судового рішення складено 19 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправними дій, наказів та зобов'язання вчинити дії, -
В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, у якому просив: визнати протиправними (незаконними) дії відповідача щодо звільнення позивача з посади інспектора з дорожнього нагляду сектору превенції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області; визнати протиправними (незаконними) та скасувати накази відповідача від 19.09.2017 №1568 «Про звільнення зі служби в Національній поліції України інспектора сектору превенції Ужгородського ВП ГУНП ОСОБА_1» (далі - Наказ №1568) та від 27.09.2017 №195 о/с «По особовому складу» (далі - Наказ №195о/с); зобов'язати відповідача поновити його на посаді інспектора з дорожнього нагляду сектору превенції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 28.09.2017 до набрання рішенням суду законної сили; зобов'язати відповідача внести виправлення до трудової книжки позивача щодо його звільнення; допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення на посаді інспектора з дорожнього нагляду сектору превенції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року у справі №807/1407/17 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на недоведеність та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що прийняття Наказу №195о/с базується лише на відомостях, викладених у висновку службового розслідування за фактом відкриття щодо нього кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за відсутності факту доведеної вини у вчиненні такого діяння. Наголошує, що Конституцією України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. З огляду на вказане, його звільнення зі служби в поліції відповідно до висновків службового розслідування, які базуються на матеріалах незавершеного кримінального провадження, є незаконним, чого безпідставно не врахував суд першої інстанції.
Відповідач у письмовому запереченні на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують зібрану під час службового розслідування інформацію щодо вчинення позивачем кримінального правопорушення, а відтак висновок відповідача щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з поліції є обґрунтованим. Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що відсутність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності не можна ототожнювати з відсутністю підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є правильними з таких міркувань.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач з 2001 року проходив службу в органах внутрішніх справ. З 09.12.2016 працює на посаді інспектора з дорожнього нагляду сектору превенції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.
Наказом ГУНП в Закарпатській області від 10.08.2017 №1393 «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування, яке проводилось у відповідності до «Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013 №230 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 №541/23073; далі - Інструкція).
Підставою для прийняття вказаного наказу стало затримання 09.08.2017 прокуратурою Закарпатської області спільно з працівниками Управління СБУ в Закарпатській області та працівниками Закарпатського управління ДВБ НП України за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК України ОСОБА_1, який вимагав 11000 грн. від громадянина за вирішення питання про не притягнення його працівниками поліції до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
За результатами службового розслідування складено висновок, який затверджений начальником ГУ НП в Закарпатській області 16.09.2017 (далі - Висновок), яким визначено, що за порушення вимог статей 1 та 7 Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (далі - Закон №3460-IV), статей 18 та 64 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII), що призвело до скоєння ОСОБА_1 вчинку, який компрометує його, як поліцейського та дискредитує поліцію в цілому, що проявилося в одержанні неправомірної вигоди у розмірі 11000 грн. від громадянина ОСОБА_2 за не притягнення останнього до адміністративної відповідальності, інспектора з дорожнього нагляду сектору превенції Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області майора поліції ОСОБА_1 відповідно до пункту 8 статті 12 Закону №3460-IV звільнити зі служби в Національній поліції України.
З урахуванням вищенаведеного, 19.09.2017 ГУНП в Закарпатській області прийнято Наказ №1568, яким позивача наказано звільнити зі служби в Національній поліції України.
27.09.2017 відповідачем прийнято наказ №195 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції відповідно до частини 1 статті 77 Закону №580-VIII за пунктом 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) з 27.09.2017.
Вважаючи вказані накази неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон №580-VIII) у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Обов'язки поліцейського, визначені ст.18 Закону №580-VIII, відповідно до вимог якої поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
За приписами частини 1 статті 19 Закону №580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Таким чином, законодавець розрізняє окремі види юридичної відповідальності поліцейського за вчинення протиправних діянь, зокрема, у розрізі кримінально-правого та дисциплінарно-правового аспектів.
При цьому суд вказує, що кримінальна відповідальність поліцейського настає у випадках вчинення ним кримінального правопорушення, а порядок застосування такого виду юридичної відповідальності визначено Кримінальним процесуальним кодексом України.
Натомість, як визначено частиною 2 статті 19 Закону №580-VIII підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Отже, дисциплінарна та кримінальна відповідальність поліцейського є окремими видами юридичної відповідальності, порядок та підстави притягнення поліцейських до конкретного виду юридичної відповідальності здійснюється за окремими процедурами, урегульованими різними нормативно-правовими актами.
На момент виникнення спірних правовідносин Дисциплінарний статут Національної поліції не був прийнятий, тому на поліцейських відповідно до пункту 9 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» від 23.12.2015 поширюється дія Дисциплінарного статуту.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу (далі - особа РНС) Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
У статті 2 Дисциплінарного статуту вказано, що дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою РНС службової дисципліни.
За змістом частини 1 статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи РНС несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Згідно з статтею 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу РНС: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.
Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб РНС органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень:1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.
Звідси, звільнення з органів поліції є найсуворішим заходом дисциплінарного стягнення і повинно застосовуватись у виняткових випадках та за вчинення особливих дисциплінарних проступків.
Статтею 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою РНС, начальник призначає службове розслідування.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
Порядок проведення службового розслідування встановлюється Міністром внутрішніх справ України.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
При цьому, у відповідності до вимог абзацу 10 статті 14 Дисциплінарного статуту при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.08.2017 прокуратурою Закарпатської області спільно з працівниками Управління СБУ в Закарпатській області та працівниками Закарпатського управління ДВБ НП України, у рамках кримінального провадження №42017070000000289 від 09.08.2017, за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, в порядку ст.208 КПК України, затримано інспектора з дорожнього нагляду сектору превенції Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області майора поліції ОСОБА_1
Встановлено, що 09.08.2017 до прокуратури Закарпатської області надійшла письмова заява гр. ОСОБА_2, за фактом вимагання у нього ОСОБА_1 неправомірної винагороди у розмірі 11000 гривень за сприяння у не складанні його колегами - працівниками поліції протоколу про скоєння ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Цього ж дня прокуратурою Закарпатської області за даним фактом розпочато кримінальне провадження №42017070000000289 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3ст.368 КК України.
У ході досудового розслідування встановлено, що 09.08.2017 приблизно о 05.00 годині командир взводу №1 роти №4 батальйону УПП в містах Ужгороді та Мукачеві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України капітан поліції ОСОБА_3. виконуючи обов'язки по охороні публічного порядку, знаходячись по вул.Анкудінова в м. Ужгороді, погрожуючи гр. ОСОБА_2 складанням протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП, заволодів його посвідченням водія та свідоцтвом про реєстрацію автомобіля марки "Мерседес", д.н.з. НОМЕР_1. Після цього, ОСОБА_3. поставив ОСОБА_2 вимогу, сплатити йому неправомірну вигоду в розмірі 11000 гривень за не складання на нього протоколу за вказане адміністративне правопорушення та пообіцяв, що після сплати грошових коштів, вказані документи будуть йому повернуті, на що ОСОБА_2 погодився. При цьому, ОСОБА_3. зобов'язав ОСОБА_2 передати йому обумовлену суму неправомірної вигоди через ОСОБА_1, на що ОСОБА_2 також погодився.
09.08.2017 в період з 21.08 години по 21.10 годину в с.Холмок, Ужгородського району, під час отримання від ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 11 000 гривень, ОСОБА_1 був затриманий працівниками прокуратури Закарпатської області, спільно з працівниками Закарпатського управління ДВБ Національної поліції України та працівниками УСБУ в Закарпатській області. У ході проведення огляду на місці події у ОСОБА_1 вилучені грошові кошти в сумі 11000 гривень, які були помічені за допомогою люмінесцентних приладів. Цього ж дня, ОСОБА_1 затримано в порядку ст.208 КПК України та поміщено до ІТТ № 1 ГУНП області.
10.08.2017 у рамках вказаного кримінального провадження ОСОБА_1 оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.
У ході службового розслідування опитати ОСОБА_1 не видалося можливим, оскільки він відмовився від надання пояснення скориставшись правом, наданим ст.63 Конституції України.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ «Правил етичної поведінки поліцейських», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ від 09.11.2016 №1179, під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; у кожному окремому випадку обирати той захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків; неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов'язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України; виявляти повагу до гідності кожної людини, справедливо та неупереджено ставитися до кожного, незважаючи на расову чи національну приналежність, мову, стать, вік, віросповідання, політичні чи інші переконання, майновий стан, соціальне походження чи статус, освіту, місце проживання, сексуальну орієнтацію або іншу ознаку; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; мати охайний зовнішній вигляд, бути у встановленій формі одягу; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Отже, законодавець висуває підвищені вимоги до поліцейського, що пов'язано з особливим статусом Національної поліції, а також спрямованістю діяльності поліції на служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, підтримання публічної безпеки і порядку. У свою чергу, недотримання поліцейським вищезазначених вимог є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення.
Враховуючи встановлені службовим розслідуванням обставини, суд вважає, що вони в достатній мірі підтверджують факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку.
У відповідності до статті 12 Дисциплінарного статуту одним з видів дисциплінарного стягнення є звільнення з органів внутрішніх справ.
Частиною першою статті 77 Закону №580-VIII визначено підстави звільнення поліцейських зі служби в поліції. Зокрема, пунктом 6 частини 1 вказаної статті визначено як підставу звільнення, реалізацію дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Та у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення (пункт 10 частини 1 статті 77).
Таким чином, законодавством чітко розмежовано випадки притягнення поліцейського до дисциплінарної та кримінальної відповідальності в якості двох самостійних підстав для звільнення зі служби. Так, у першому випадку рішення про звільнення поліцейського зі служби в Національній поліції ухвалюється на підставі висновку службового розслідування, а у другому - на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили. Отже, наявність судового рішення про визнання особи винною у вчиненні кримінального правопорушення не є визначальною для притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності, адже питання про дисциплінарну відповідальність вирішується за результатами проведення службового розслідування.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає безпідставними твердження скаржника про незаконність рішень щодо його звільнення у зв'язку із недоведеністю його вини у скоєнні кримінального правопорушення, оскільки позивача звільнено саме за вчинення дисциплінарного проступку, а відсутність вироку у кримінальній справі не виключає наявність в діях цієї особи підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить висновку про правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції у зв'язку з вчиненням ним дисциплінарного проступку, який компрометує його як поліцейського та дискредитує поліцію в цілому.
Вказані висновки підтверджується правовими позиціями Верховного Суду викладених в постанові від 03.05.2018 у справі №810/2073/16 (провадження №К/9901/12839/18) та постанові від 12.04.2018 у справі №815/3636/15 (провадження №К/9901/7668/18).
Щодо посилань позивача як на підставу для скасування оскаржуваних наказів час перебування на амбулаторному лікуванні, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, який вірно зазначив, що як встановлено в ході судового розгляду та не заперечувалось позивачем, останній не повідомляв відповідача відповідним письмовим рапортом про свою непрацездатність, а отже в даному випадку притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності під час перебування на лікарняному не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних наказів та не свідчить про їх протиправність чи протиправність дій відповідача станом на час їх прийняття.
Крім того, під час розгляду апеляційної скарги не знайшли підтвердження і доводи позивача щодо порушення судом першої інстанції ч.1 ст.62 Конституції України (особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду), оскільки будь-які висновки про вчинення позивачем злочину у рішенні Закарпатського окружного адміністративного суду відсутні.
Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Згідно із ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції зазначає, що при звільненні позивача зі служби в поліції відповідачем було враховано тяжкість вчиненого проступку, обставини, за яких його вчинено, шкоду, заподіяну авторитету поліції, а також встановлено несумісність подальшого проходження позивачем служби в поліції, а оскаржувані накази прийняті відповідачем у межах власних повноважень.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 09 липня 2018 року.