05 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/1831/18
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,
за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача 1 Жукової О.М.,
представника відповідача 2 Дору Н.І.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги Державної служби України з надзвичайних ситуацій, ОСОБА_4, Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 січня 2018 року у справі № 807/230/16 (рішення ухвалено в м. Ужгород, у складі колегії: головуючого судді Гаврилка С.Є., суддів Луцовича М.М., Рейті С.І., повний текст складно 05.02.2018) за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,
ОСОБА_4 22.03.2016 звернувся в суд із адміністративним позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Управління Державної служби України надзвичайних ситуацій у Закарпатській області, в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив визнати бездіяльність Державної служби з надзвичайних ситуацій України щодо невиконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року по справі № 807/2188/15 в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника управління ДСНС України в Закарпатській області протиправною; зобов'язати Управління ДСНС України в Закарпатській області нарахувати та виплатити майору служби цивільного захисту ОСОБА_4 грошове забезпечення за посадою начальника управління ДСНС в Закарпатській області, за період з жовтня 2015 року по дату винесення рішення в цій справі, з врахуванням посадового окладу, окладу за спеціальним званням та підвищення посадового окладу, всіх надбавок, доплат і винагород, відповідно до Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України 23 квітня 2015 року № 475, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 травня 2015 року за № 544/26989 та вимог чинного законодавства та стягнути з Державної служби з надзвичайних ситуацій України на користь ОСОБА_4 суму 200 000 (двісті тисяч грн.) моральної шкоди».
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 січня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано бездіяльність Державної служби з надзвичайних ситуацій України щодо невиконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року, що ухвалена в адміністративній справі № 807/2188/15 в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника управління ДСНС України в Закарпатській області протиправною. Стягнуто з Управління ДСНС України в Закарпатській області на користь ОСОБА_4 грошове забезпечення за період з 22 жовтня 2015 року по 19 січня 2018 року в сумі 67680 грн. У задоволенні позову у частині решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Державна служба України з надзвичайних ситуацій, ОСОБА_4 та Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області оскаржили його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі Державна служба України з надзвичайних ситуацій просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову в цій частині відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що встановлення контролю за виконанням судового рішення або вимоги про визнання протиправної бездіяльності, що стосується невиконання судового рішення можливе в межах провадження по тій справі, рішення по якій, не виконано або виконується в неналежному порядку, в даному випадку по справі №807/2188/15, по якій приймалася постанова № 807/2188/15, а відтак з такою вимогою позивач мав право звернутися до суду, який розглядав цю справу та приймав постанову №807/2188/15, а не в окремому провадженні. З такою позицією погодився і представник позивача у судовому засіданні 16.11.2017, однак суд першої інстанції не взяв цього до уваги. Також, вказує, що ДСНС не може виконати вищезазначену постанову № 807/2188/15 також з тих підстав, що згідно зі штатом, посада на яку потрібно поновити позивача, підлягає заміщенню цивільною особою, а не особою начальницького складу служби цивільного захисту. Крім цього, організаційно-штатні заходи, на підставі яких звільнено позивача із вищезазначеної посади, ним не оскаржено, судом не скасовано, про що неодноразово було повідомлено суд першої інстанції у запереченні ДСНС, відзиві, які містяться у матеріалах цієї справи, а також надано усні пояснення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Управління ДСНС України в Закарпатській області на користь позивача грошового забезпечення за період з 22 жовтня 2015 року по 19 січня 2018 року в сумі 67 680 грн. та в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди скасувати і ухвалити в цих частинах нову постанову, якою зобов'язати Управління ДСНС України у Закарпатській області нарахувати та виплатити майору служби цивільного захисту ОСОБА_4 грошове забезпечення за посадою начальника управління ДСНС в Закарпатській області, за період з жовтня 2015 року по теперішній час, з врахуванням посадового окладу, окладу за спеціальним званням та підвищення посадового окладу, всіх надбавок, доплат і винагород, відповідно до Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України 23 квітня 2015 року N 475, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 травня 2015 р. за N 544/26989 та вимог чинного законодавства та стягнути з Державної служби з надзвичайних ситуацій України на користь ОСОБА_4 суму 200 000 грн. (двісті тисяч грн.) моральної шкоди.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на даний час вищевказані постанови суду не виконуються відповідачами, що в свою чергу спричинило порушення його права на працю та на отримання грошового забезпечення, внаслідок чого він залишився без засобів для існування. Вважає, що для належного способу захисту його порушеного права, відповідач повинен нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення за посадою начальника управління ДСНС в Закарпатській області, за період з жовтня 2015 року по теперішній час, з врахуванням посадового окладу, окладу за спеціальним званням та підвищення посадового окладу, всіх надбавок, доплат і винагород, відповідно до Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України 23 квітня 2015 року N 475. Також, вказує, що у зв'язку з протиправними діями відповідачів, позивачу заподіяно моральну шкоду, оскільки останній залишився без засобів для існування на тривалий період (шість місяців), що призвело до значних моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків.
В апеляційній скарзі Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову в цій частині відмовити. Апелянт, вказує, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зокрема, вказує, що положеннями Закону України «Про державну службу» визначено порядок та умови прийняття на державну службу, правовий статус, матеріальне та соціально - побутове забезпечення державних службовці тощо. Трудові відносини та служба цивільного захисту мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту. На спірні правовідносини, які виникли між позивачем та ДСНС України не поширюються норми трудового законодавства, зокрема стаття 236 КзпП України, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового законодавства.
У судовому засіданні представники відповідача 1,2 та представник позивача підтримали вимоги наведені у своїх апеляційних скаргах та просили їх задовольнити.
Заслухавши суддю - доповідача, учасників судового розгляду, здійснивши перевірку підстав для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року, що ухвалена в адміністративній справі 807/2188/15, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Голови Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 01 липня 2015 року № 348 «Про зарахування у розпорядження ОСОБА_4.» та поновлено ОСОБА_4 на займаній посаді начальника Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області з 02 липня 2015 року (Т.1 а.с.а.с. 11-14).
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року, постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року, що ухвалена в адміністративній справі № 807/2188/15 залишена без змін (Т.1 а.с.а.с. 15-17).
Постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року набрала законної сили.
У зв'язку із невиконанням відповідачами зазначеного вище судового рішення, ОСОБА_4 звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що Державною службою України з надзвичайних ситуацій допущено невиконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року у частині поновлення позивача на посаді начальника Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області, а тому, у даному випадку, права позивача порушені і належним способом їх захисту згідно з приписами статей 235 та 236 КЗпП України є стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 22 жовтня 2015 року по 19 січня 2018 року.
Колегія суддів апеляційного суду частково погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю
Згідно зі статтею 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Відповідно до статті 160 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.
Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
З матеріалів справи видно, що позивач обрав свій захист шляхом подання позову про визнання протиправними дій та бездіяльності, вчинених на виконання рішення суду, зобов'язання вчинити дії, та в його обґрунтування посилається на неналежне виконання відповідачем постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року по справі № 807/2188/15, яка набрала законної сили.
Тобто, в даному випадку спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається та покладається на державну виконавчу службу у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно із вимогами ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, постанови суду, у разі невиконання їх у добровільному порядку підлягають примусовому виконанню у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до положень ч. 9 ст. 267 КАС України (в редакції КАС України, яка діяла на час звернення позивача до суду), особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Норма ст. 267 КАС України (яка діяла на час звернення позивача до суду), закріплена в ст. 383 КАС України (редакція, яка діє на даний час), особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Тобто, якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звернутись до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Суд вважає за необхідне наголосити, що обов'язковість судових рішень гарантується практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного належного виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року у справі № 807/2188/15, то відповідно, позивачем невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.
Суд першої інстанції не врахував вказаного та дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності Державної служби з надзвичайних ситуацій України щодо невиконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року, що ухвалена в адміністративній справі №807/2188/15 в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника управління ДСНС України в Закарпатській області.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки відповідач допустив протиправну затримку виконання судового рішення та в такий спосіб порушив правопорядок і охоронювані КЗпП України права позивача, а тому права позивача повинні бути відновлені у передбачений саме статтею 236 КЗпП України спосіб - шляхом стягнення на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення, яке є заробітком позивача) за період з 22.10.2015 по 19.01.2018 в сумі 67680 грн. за час затримки виконання судового рішення - постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року, що ухвалена в адміністративній справі за № 807/2188/15.
При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач вправі звернутись із окремим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні такої з огляду на наступне.
Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику» в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.95 р., під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Аналіз вищевказаних норм чинного законодавства свідчить, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Проте, як видно з матеріалів справи, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та спричиненням йому моральної шкоди, що виразилася у наявності психологічного дискомфорту, фізичних страждань, перебування у роздратованому стані, що негативно позначилося на його здоров'ї.
Таким чином, суд першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди дійшов вірного висновку про відсутність підстав для такого відшкодування.
Отже висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повного задоволення вимог позивача є помилковими, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльності Державної служби з надзвичайних ситуацій України щодо невиконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року, що ухвалена в адміністративній справі №807/2188/15 в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника управління ДСНС України в Закарпатській області та прийняття нової постанови, про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційні скарги Державної служби України з надзвичайних ситуацій, ОСОБА_4, Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 січня 2018 року у справі № 807/230/16 в частині визнання протиправною бездіяльності Державної служби з надзвичайних ситуацій України щодо невиконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року, що ухвалена в адміністративній справі №807/2188/15 в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника управління ДСНС України в Закарпатській області скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_4 в цій частині відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Д. М. Старунський
судді В. М. Багрій
А. І. Рибачук
Повне судове рішення складено 09.07.2018