Справа № 806/316/18 Суддя (судді) першої інстанції:
05 липня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Коротких А.Ю.,
суддів: Епель О.В.,
Літвіної Н.М.,
при секретарі Козуб А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, -
16 квітня 2018 року колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду ухвалила відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі №806/316/18.
07 травня 2018 року колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у тому ж складі ухвалила підготовку справи до апеляційного розгляду закінчити та призначити справу до апеляційного розгляду.
Розпорядженням Голови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2018 року адміністративну справу №806/316/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії для апеляційного розгляду апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року передано за підсудністю до Київського апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу від 03 липня 2018 року визначено склад колегії суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Коротких А.Ю. та суддів Епель О.В., Літвіної Н.М.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
В судове засідання суду апеляційної інстанції з'явився представник апелянта, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з листопада 2010 року ОСОБА_2 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 86% від грошового забезпечення, як особа, що мала на момент звільнення вислугу років військової служби 32 роки.
Розмір пенсії позивача за розрахунком Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області склав 18192,90 грн. та виплачується позивачу і до цього часу.
У грудні 2018 року позивач та його адвокат звернулись до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із проханням дати роз'яснення з приводу виплати ОСОБА_2 підвищення пенсії на 25% як інваліду війни 2 групи (а.с.13-16).
З відповідей відповідача від 18.12.2017 року №3749/Ж-11, від 05.01.2018 року №389/04-01, від 12.01.2018 року №4449/Ж-11 (а.с.25-29) вбачається, що ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» у редакції Законів України від 23.12.2010 року №2856-17, від 08.07.2011 року №3668-17, від 24.12.2015 року №911-VІІ, від 06.12.2016 року №1774-VІІ максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, з 01.01.2017 року до 31.12.2017 року не може перевищувати 10740 грн., а починаючи з 01.01.2018 року - 13730 грн. При цьому відповідач зазначає, що пенсії, призначені до обмеження максимальним розміром виплачуються у раніше встановленому розмірі, тому позивачу виплачується 18192,90 грн., хоча й нараховується пенсія позивачу з 01.01.2012 року у розмірі 22813,23 грн., а з 01.12.2017 року - 23884,81 грн.
Однак вказане, на думку позивача, суперечить викладеному відповідачем у його відповідях, оскільки з листопада 2010 року (часу призначення пенсії позивачу) обмежень до призначених пенсій не існувало, а пенсія мала розмір з 01.01.2012 року 22813,23 грн. та не виплачувалася позивачу у повному обсязі.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.43 Закону України від 09.04.1992 року №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції на час призначення пенсії позивачу) (далі - Закон України №2262-ХІІ) пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, та у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З урахуванням положень статті 22 Конституції України, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Внесені зміни до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнений з військової служби, та деяких інших осіб" щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70 процентів грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної позивачу пенсії у розмірі 86 процентів.
Щодо обмеження виплати позивачу пенсії у період до 01.01.2016 року, то дія ст.2 Закону України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» згідно розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень про обмеження пенсії максимальними розміром не розповсюджувалася на пенсіонерів, яким пенсію призначено до 1 жовтня 2011 року.
Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Положення частини сьомої статті 43, першого і речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто посилання відповідача на ч.7 ст.43 Закону України №2262-ХІІ у редакції Законів України від 23.12.2010 року №2856-17, від 08.07.2011 року №3668-17, від 24.12.2015 року №911-VІІ, від 06.12.2016 року №1774-VІІ, як на підставу для обмеження виплати пенсії позивача, є незаконним та неконституційним.
Крім того, у відповідях на звернення позивача управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що позивачу виплачується пенсія з підвищенням у розмірі 25% та інших підвищень, нараховувалася та виплачується з урахуванням усіх видів надбавок і заборгованість відсутня.
На спростування вказаного, з наявних у матеріалах справи розрахунків пенсії позивача за вислугу років від 01.12.2010 року, від 01.01.2011 року, від 01.01.2012 року, від 01.01.2013 року, від 01.01.2014 року, від 01.01.2016 року, від 01.12.2017 року вбачається, що хоча позивачу і було нараховано доплату, у вигляді збільшення основного розміру пенсії 25% та інші види надбавок, а саме: підвищення як інваліду війни 2 групи; цільову грошову допомогу інваліду війни 2 групи; додаткову пенсію учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії інваліду 2 групи, однак розмір його пенсії залишився незмінним - 18192,90 грн та у такому розмірі виплачується позивачу і до цього часу (а.с.17-24).
Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 24.12.2015 року №911, яким внесено зміни до ст.43 Закону України №2262-ХІІ, визначено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 1 січня 2016 року.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 09.07.1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Згідно з положеннями ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що дії відповідача щодо обмеження максимальним розміром пенсії позивача з 01.01.2012 року, з посиланням на ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", є неправомірними.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити виплату позивачу нарахованої кожного місяця і невиплаченої пенсії у період з 01.01.2012 року до дня постановлення судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України №2011-XII).
Частиною 1 статті 9 Закону України №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Оскільки нараховані суми пенсії позивачу не виплачуються з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, то відповідно до ч.2 ст.55 Закону України №2262-ХІІ нараховані суми пенсії мають бути виплачені за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Частиною 5 статті 43 Закону України №2262-ХІІ (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) було визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з законодавством, чинним у 2016 році, обмеження, зазначені у ст.43 Закону України №2262-ХІІ не могли бути застосовані до пенсій, що призначені до 01.01.2016.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції приходить до висновку, що при виплаті пенсії позивачу з 01.01.2012 року до 13.02.2018 року, відповідач неправомірно обмежив її максимальним розміром у сумі 18192,90 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду в суді апеляційної інстанції) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядок і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Епель О.В.
Літвіна Н.М.
Повний текст виготовлено 09 липня 2018 року.