Справа № 826/5688/17 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
06 червня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Петрика І.Й., Сорочка Є.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Вент" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, -
Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Вент" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу від 14.04.2017 №2850 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Інтер Вент».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Вент" задоволено. Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.
В апеляційній скарзі апелянт зауважує на тому, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалі справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2017 року, начальником Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві було видано наказ від 14.04.2017 №2850, яким наказано провести документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Вент" (далі - ТОВ «Інтер Вент») з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2016 тривалістю 10 робочих днів з 28.04.2017 по дату завершення перевірки.
Вважаючи зазначений наказ про проведення перевірки протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.
Спірні правовідносини урегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України «Про тимчасові особливості заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 03.11.2016 № 1728-VIII.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Згідно із пунктом 77.1 статті 77 ПК України, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.
Пунктом 77.2 статті 77 ПК України встановлено, що до плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.
Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.
Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно із пунктом 77.4 статті 77 ПК України, про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Поряд з цим, пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" визначено наступне: установити, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:
з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;
з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.
З викладеного слідує, що обмеження стосовно проведення перевірок (в частині їх проведення виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України) стосуються підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців, з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній рік. Підприємства, установи та організації, фізичні особи-підприємці, у яких обсяг доходів перевищує 20 мільйонів гривень за попередній рік, не підпадають під ці обмеження. Тобто, визначальним у даному випадку є обсяг доходів за попередній рік.
Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що спірний наказ відповідачем було прийнято відповідно до статей 20, 77, 82 ПК України та на підставі плану-графіку проведення документальних планових перевірок платника податків на ІІ квартал 2017 року, сформованого згідно Наказу Міністерства фінансів України від 02.06.2015 № 524 «Про затвердження Порядку формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платника податків» (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.08.2016р.), затвердженого в.о. Голови Державної фіскальної служби України М.В. Проданом 31.03.2017р.
Копію наказу про проведення документальної планової виїзної перевірки від 14.04.2017 №2850 та повідомлення від 14.04.2017 відповідачу було направлено рекомендованим листом з повідомленням, що у відповідності до п. 42.2 ПК України вважається належним чином врученим.
Позивач, вважаючи, що підстави для проведення перевірки відсутні, не допустив працівників контролюючого органу до її проведення, що в свою чергу підтверджується актом не допуску до перевірки № 208/36-25-14-02-04 від 28.04.2017 року.
Задовольняючи даний позов, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні послався зокрема на п.3 ст.7 Закону України «Про тимчасові особливості заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 03.11.2016 № 1728-VIII, яким перше речення абз.1 п.3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи»: «Установити, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік Державною фіскальною службою України та її територіальними органами, Державною фінансовою інспекцією та її територіальними органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або з вимогами Кримінального процесуального кодексу України».
Проте, як передбачено нормами чинного законодавства, термін дії обмежень на проведення перевірок платників податків Державною фіскальною службою України та її територіальними органами, встановлених п.3 «Прикінцеві положення» Закону України від 28.12.2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи», на 2017 рік не продовжено.
У зв'язку з цим, колегія суддів знаходить правомірними спірний наказ Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 14.04.2017 №2850 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Інтер Вент» та не вбачає правових підстав для його скасування.
За таких обставин, заявлені позивачем вимоги слід визнати необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 34, 243, 250, 308, 311, 313, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити.
Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року повністю та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Вент" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Суддя Петрик І.Й.
Суддя Сорочко Є.О.