10 жовтня 2017 рокусправа № 804/2615/17
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Сафронової С.В.
судді: Чепурнова Д.В. Мельника В.В.
за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року у справі № 804/2615/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаді військового комісара Апостолівського району.
Наказом Дніпропетровського обласного військового комісаріату №522 від 26.07.2013 р. ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас (за станом здоров'я) відповідно до п. «б» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.10.2013 р. №134 позивача з 03.10.2013 р. виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Під час звільнення на підставі наказу від 03.10.2013 р. №134 Дніпропетровським обласним військовим комісаріатом ОСОБА_1 видано довідку №24 від 05.11.2013 р. на одержання грошової компенсації на суму замість предметів належних до видачі, на суму 8500,70 грн.
28.03.2017 року ОСОБА_1 подано до Дніпропетровського обласного військового комісаріату заяву про видачу компенсації вартості речового майна, що належить до видачі, якою просив компенсувати вартість речового майна, що належить до видачі в сумі 8500,70 грн.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 31.01.2014 р. до Дніпропетровського обласного військового комісаріату подавалась заява про виплату грошової компенсації за речове майно, на яку листом від 05.02.2014 р. № 6/263 позивачу відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, в порядку вимог частини 1 статті 244-2 КАС України ґрунтувався на висновках Верховного Суду України, відповідно до яких положення частини 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій службі, і не поширюється на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
Судова колегія погоджується із рішенням суду першої інстанції по суті спірних відносин, з врахуванням наступного.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Частиною 2 статті 9 цього Закону визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
На виконання вимог вказаного закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12 березня 1996 року № 316 "Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ".
Разом з тим, дію частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них призупинено Законом України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІП "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів". Закон набрав чинності 11 березня 2000 року.
З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України "Про Збройні Сили України", якою військовослужбовцям було гарантовано одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Водночас цим Законом не передбачено отримання грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 9 Закону України № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
Таким чином, на момент звернення позивача за отриманням грошової компенсації взамін речового майна Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача грошової компенсації замість неотриманого речового майна, оскільки позивач звільнена з військової служби.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах та ухвалах Верховного Суду України від 19 березня 2013 року, від 24 червня 2014 року, від 25 вересня 2015 року (№ 21-38а13, № 21-253а14, 21-4739а15 відповідно).
Так, за приписами частини 1 статті 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
При цьому, пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не може бути застосований, оскільки суперечить Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, законом є нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому. В разі, коли підзаконний нормативно-правовий акт суперечить закону, має застосовуватись акт вищої юридичної сили.
Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, на яке посилається позивач в апеляційній скарзі, є підзаконним нормативно-правовим актом, що суперечить Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який має вищу юридичну силу.
Отже, підстави для задоволення адміністративного позову ОСОБА_2 відсутні.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд І інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року у справі № 804/2615/17 - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: С.В. Сафронова
Суддя: Д.В. Чепурнов
Суддя: В.В. Мельник