26 червня 2018 рокусправа № 313/120/16-а(2-а/313/3/2016)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Шлай А.В.
судді: Круговий О.О. Прокопчук Т.С.
за участю секретаря судового засідання: Горшков В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області на постанову Веселівського районного суду Запорізької області від 21 жовтня 2016 року (суддя Кравцов С.О.) в адміністративній справі № 313/120/16-а (провадження № 2-а/313/3/2016) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області щодо припинення виплат при народженні її дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, скасування рішення відповідача від 20.04.2015 року в частині припинення виплати допомоги сім'ям з дітьми, зобов'язання відновити зазначену виплату та відшкодування моральної шкоди у розмірі 35000 грн.
Постановою Веселівського районного суду Запорізької області від 21 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Суд визнав неправомірними дії Управління соціального захисту населення Веселівської районної адміністрації Запорізької області щодо припинення дитячих виплат на двох дітей позивача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зобов'язав Управління соціального захисту населення Веселівської районної адміністрації Запорізької області відшкодувати позивачу шкоду, нанесену сім'ї припиненням виплати допомоги сім'ї з дітьми, відновивши та сплативши дитячі кошти з часу їх припинення по фактичний день сплати в повному обсязі відповідно до Рішення « Про призначення допомоги сім'ям з дітьми від 20.04.2015 року», стягнув з Управління соціального захисту населення Веселівської районної адміністрації Запорізької області моральну шкоду в сумі 30000 (тридцять тисяч ) гривень на користь позивача.
На рішення суду першої інстанції Управлінням соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області подана апеляційна скарга про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову задоволенні позову. Скаржник стверджує, що виплата позивачу державної допомоги дітям з сім'ям була припинена правомірно, оскільки позивач із сім'єю виїхала до Російської Федерації, отримала на її території свідоцтво тимчасовий притулок. При розгляді справи суд першої інстанції не надав належної оцінки підстави припинення позивачу виплати державної допомоги ( абз. 7 частини 9 статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»), що призвело до ухвалення незаконного рішення.
У письмових запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просила
залишити оскаржену постанову суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану. На думку представника позивача, відповідач прийняв рішення про припинення позивачу виплати державної допомоги в порушення норм Конституції України, Конвенції про права дитини та Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми». Внаслідок протиправних дій та рішення відповідача позивач та її рідні зазнали душевних страждань та отримали стрес. Їх поняття щодо справедливості - зруйновано. Сила і глибина моральних страждань зумовлена особливостями і тією суб'єктивною значущістю для позивача наступивших негативних наслідків, які являються стрес-факторами, а також тією суб'єктивною ціною, якою позивач платить у вигляді «вичерпання ресурсів свого організму».
Від представника скаржника до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до честини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 являється матір'ю двох малолітніх дітей: ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідно до рішення Управління соціального захисту населення Веселівської РДА Запорізької області позивач отримувала на дітей відповідну державну соціальну допомогу. З 01 травня 2015 року виплати були призупинені. 18.06.2015 позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Веселівської райдержадміністрації із заявою про надання інформації щодо припинення виплат допомоги сім'ям на дітей. 09.07.2015 отримала лист від УСЗН в якому зазначено, що згідно Акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 15.04.2015 року Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Веселівської РДА сім'я виїхала за межі України. Рішенням від 20.04.2015 року УСЗН була призупинена виплата допомоги при народжені дитини з 01.05.2015 року.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідача про припиненню позивачу виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, наслідок чого було заподіяно моральну шкоду, на відшкодування якої судом визначена сума у розмірі 30000 грн.
Колегія суддів вважає на необхідне вважає за необхідне здійснити перевірку правильності висновків суду першої інстанції щодо кожної позовної вимоги.
По-перше, позивач оскаржила у судовому порядку як дії, так рішення відповідача по припиненню виплати їй державної допомоги. Суд першої інстанції за результатами розгляду справи визнав протиправними дій, відмовивши без належного обґрунтування у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування Рішення від 20.04.2015 року в частині припинення виплати зазначеної державної допомоги.
Відповідно до пункту 13 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року, виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.
Зважаючи на те, що припинення виплати державної допомоги відбувається виключно на підставі рішення органу, який призначив допомогу, оскарженню в судовому порядку підлягає саме таке рішення, а не дії з припинення виплати допомоги або дії по прийняттю рішення.
В матеріалах справи наявна копія Рішення від 20.04.2015 року про призначення ОСОБА_1 допомоги сім'ям з дітьми (а.с.35). Цим же рішенням «зняті з оплати» з 01.05.2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Обставина прийняття зазначеного Рішення і припинення виплати ОСОБА_1 державної допомоги сім'ям з дітьми з 01.05.2015 року сторонами не оспорюється.
Здійснюючи перевірку правомірності спірного Рішення відповідача, колегія суддів керується приписами Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», який відповідно до Конституції України, встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований
на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у
загальній системі соціального захисту населення. Статтею 11 цього Закону ( в редакції, що діяла на день прийняття відповідачем спірного Рішення) передбачалось, що виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі:
позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;
відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення
батьківських прав;
тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;
припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень
щодо конкретної дитини;
нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем
допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання
дитини; у разі виникнення інших обставин.
Обґрунтовуючи правомірність припинення позивачу виплати державної допомоги, відповідач в суді першої інстанції посилався на наявність інших обставин, які унеможливлюють продовження виплати допомоги, якими, у випадку позивача, виїзд заявника за межі України, що унеможливлює здійснення контролю за використанням коштів для задоволення потреб дитини (а.с.27).
Суд першої інстанції вважав такі доводи безпідставними, пославшись на Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 1-2/2016 (№ 3-рп2016) за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу сьомого частини дев'ятої статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (справа про припинення виплати допомоги при народженні дитини). В мотивувальній частині наведеного Рішення Конституційний Суд України зазначив наступне:
Аналіз змісту частини дев'ятої статті 11 Закону вказує на те, що законодавець передбачив таку підставу для припинення виплати допомоги при народженні дитини, як "виникнення інших обставин", не закріпивши критеріїв їх визначення. Таким чином, Законом встановлено дискрецію органів державної влади у вирішенні питання про припинення виплати вказаної допомоги, проте чітко не визначено її меж.
Конституційний Суд України вважає, що дискреційні повноваження органу державної влади щодо припинення виплати допомоги при народженні дитини мають бути однозначно визначені у Законі. Натомість існування в ньому нечітко визначеного переліку підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини і наявність у органів соціального захисту населення таких дискреційних повноважень без визначення їх меж у Законі може призвести до порушення права особи на отримання допомоги при народженні дитини. Законодавче врегулювання підстав для припинення виплати допомоги при народженні
дитини, передбачене в абзаці сьомому частини дев'ятої статті 11 Закону, свідчить про недотримання принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, гарантованого частиною першою статті 8 Основного Закону України.
Таким чином, абзац сьомий частини дев'ятої статті 11 Закону, у якому передбачено припинення виплати допомоги при народженні дитини "у разі виникнення інших обставин", є таким, що суперечить частині першій статті 8 Конституції України.
Зважаючи на те, що стаття 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» не містить такої підстави для припинення виплати допомоги сім'ям з дітьми, як виїзд за межі України, а наявність «інших обставин», як підстава для припинення такої виплати визнана Конституційним Судом України неконституційною, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність припинення виплати позивачу державної допомоги сім'ям з дітьми.
Разом з тим, захист порушених прав позивача має відбуватись шляхом визнання протиправним і скасування Рішення відповідача від 20.04.2015 року в частині припинення виплати допомоги сім'ям з дітьми, про що просив позивач. Зобов'язання відповідача поновити виплати допомоги сім'ям з дітьми є належним способом відновлення порушених права.
У задоволенні позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо припинення припинення виплат при народженні її дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3,має бути відмовлено з огляду на неналежність обраного позивачем способу захисту порушених прав.
По-друге, здійснюючи перевірку висновку суду першої інстанції про підтвердження факту заподіяння позивачу моральних страждань та втрат немайнового характеру у зв'язку із необґрунтованими підставами для прийняття рішення про припинення виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, колегія суддів керується приписами статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до яких моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). При цьому, зважаючи на характер спору, позивач не звільнений від обов'язку по доведенню позовних вимог про стягнення суми на відшкодування моральної шкоди, як це передбачено частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в ред. до 15.12.2017 року).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не приймала участі у розгляді її адміністративного позову судом першої інстанції, не скориставшись процесуальною можливістю довести обставини заподіяння відповідачем моральної шкоди. Доводи, наведені в позовній заяві, про відчуття суму, сорому, приниженні честі та гідності родини, на думку колегії суддів, не свідчать про заподіяння шкоди, на відшкодування якої позивачем заявлено до стягнення 35000 грн., оскільки позивачем факт заподіяння моральної шкоди у
встановленому Кодексом адміністративного судочинства України порядку під час розгляду справи не підтверджений.
Висновок суду першої інстанції про те, що є всі підстави вважати, що джерелом моральних страждань особистості, а саме позивача є заподіяння моральної шкоди насамперед посяганням на його соціальний статус, гідність, особистісні переконання, його самооцінку, стан, місце в суспільстві, сформовану систему його міжособистісних зв'язків і відносин, не підтвердженні жодними обставинами. Позовна заява не містить посилання на посягання на особисту недоторканність позивача, свободу, світогляд, ціннісні орієнтації. Крім того, докази того, що неправомірні дії відповідача знайшли своє відображення у свідомості позивача, викликали певну психічну реакцію - відсутні. Крім того, суд першої інстанції не навів жодних обґрунтувань визначення ним компенсації заподіяної моральної шкоди саме у розмірі 30000 грн., проте як позивачем, також без будь-якого обґрунтування, була пред'явлена до стягнення сума у розмірі 35000 грн.
Колегія суддів вважає, що у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди слід відмовити за їх безпідставністю, необґрунтованістю та недоведеністю.
Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, у тому числі, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області - задовольнити частково.
Постанову Веселівського районного суду Запорізької області від 21 жовтня 2016 року в адміністративній справі № 313/120/16-а (провадження № 2-а/313/3/2016) - скасувати та ухвалити нову постанову.
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Управління соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області від 20 квітня 2015 року в частині припинення з 01 травня 2015 року виплати ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області відновити з 01 травня 2015 року виплати ОСОБА_1 допомоги при народженні ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2), призначеної відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 26 червня 2018 року і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 09 липня 2018 року.
Головуючий суддя: А.В. Шлай
Суддя: О.О. Круговий
Суддя: Т.С. Прокопчук