26 червня 2018 рокусправа № 804/577/18
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Шлай А.В.
судді: Круговий О.О. Прокопчук Т.С.
за участю секретаря судового засідання: Горшков В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року в адміністративній справі № 804/577/18 (суддя Букіна Л.Є.), ухвалену в місті Дніпрі, за позовом Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» до Департаменту транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Громадська організація «Платформа Громадський контроль» звернулась до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Департаменту транспорту щодо не проведення у порядку та строки, передбачені чинним законодавством, конкурсів з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Дніпрі, за якими закінчився строк дії договорів про надання послуг з перевезення пасажирів, укладених за результатами конкурсів, а саме: маршрути №№ 7, 9, 20, 20а, 27, 29, 32, 33, 44, 58, 67, 76, 76а, 78, 90, 92, 92а, 98, 109, 114, 122, 124, 124а, 125, 125а, 132, 134, 142, 148, 149; зобов'язання Департаменту транспорту провести відкриті конкурси з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Дніпрі, за якими закінчився строк дії договорів, укладених за результатами конкурсів, у порядку передбаченому чинним законодавством, протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили, а саме: за маршрутами №№ 7, 9, 20, 20а, 27, 29, 32, 33, 44, 58, 67, 76, 76а, 78, 90, 92, 92а, 98, 109, 114, 122, 124, 124а, 125, 125а, 132, 134, 142, 148, 149. Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю посадових осіб Департаменту транспорту щодо не проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусах загального користування у м. Дніпрі у відповідності до вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів Дніпровської міської ради.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
На рішення суду першої інстанції позивачем подана апеляційна скарга. Скаржник стверджує, що під час розгляду справи судом першої інстанції встановлена обставина закінчення терміну дії договорів з перевезення, за деякими маршрутами з перевізниками укладені «тимчасові» договори. Зазначені обставини свідчать про протиправну бездіяльність відповідача щодо визначення автомобільного перевізника на автобусних маршрутах загального користування на конкурсних засадах за два місяці до закінчення строку дії таких договорів. Проте, суд не надав оцінку діям (бездіяльності) відповідача, не здійснив перевірку, чи на підстав, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України діяв відповідний суб'єкт владних повноважень. Суд першої інстанції
дійшов помилкового висновку про те, що Закон України «Про громадські об'єднання» та Закон України «Про автомобільний транспорт» не передбачають право громадських об'єднань, зокрема позивача, на звернення до суду за захистом інтересів інших осіб, які не є її членами. Позивач звернувся до суду з позовом за захистом прав та інтересів споживачів послуг з перевезення - членів Громадської організації, які є також мешканцями міста Дніпра та громадянами України і які користуються транспортом загального користування, а також в інтересах всіх інших споживачів таких послуг (суспільний інтерес). Скаржник просить скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції через допущені порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
У відзиву на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Відповідач вказує на те, що під час розгляду справи порушень прав позивача не встановлено. Про захист суспільних інтересів позивач заявив в апеляційній скарзі, однак ці доводи не можуть розглядатись апеляційний судом, оскільки в суді першої інстанції позивач їх не висловлював. Твердження скаржника про участь при розгляді справи в суді першої інстанції члена Громадської організації ОСОБА_1 документально не підтверджено через відсутність доказів такого членства.
У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги. Представник відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлено, що Громадська організація «Платформа Громадський контроль» зареєстрована Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію громадського обєднання як громадської організації чи громадської спілки від 11.03.2015 року №1430640, є неприбутковою юридичною особою, яка здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України «Про громадські об'єднання» та Статуту. Громадська організація звернулася до директора Департаменту транспорту з листом від 29.11.2017 року № 574/17, в якому повідомила про проведений моніторинг нормативно-правових актів та документів Дніпровської міської ради, під час якого було встановлено ряд правопорушень з боку посадових осіб Департаменту транспорту, що полягали у не проведенні відкритого конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусах загального користування у м. Дніпрі, у звязку з чим просила усунути порушення вимог чинного законодавства шляхом підготовки та публікації оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусах загального користування у м. Дніпрі в мінімальний технічно можливий термін, провести службове розслідування та притягнути до відповідальності винних посадових осіб Департаменту транспорту. На вказаний лист Департаментом транспорту надана відповідь (лист від 05.01.2018 року № 5/5-18) про запланований на 2018 рік конкурс з перевезення пасажирів на міських автобусах загального користування, який буде проводитись відповідно до ст. 44 Закону України «Про автомобільний транспорт» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 року № 1081 «Про затвердження порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування». Судом першої інстанції також
встановлено, що за вказаними у позові маршрутами закінчилися терміни дії договорів з перевезення, за деякими маршрутами з перевізниками укладені тимчасові договори, що на думку позивача, суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки такі договори мають бути укладені лише після проведення конкурсу з перевезення пасажирів. Вказані обставини стали підставою для звернення Громадської організації до суду із вказаним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено вчинення протиправної бездіяльності відповідачем щодо прав та інтересів безпосередньо позивача як юридичної особи.
Колегія суддів зазначає наступне:
Частиною першою статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України визначено завдання адміністративного судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Позивачем, як визначено пунктом 8 частини 1 статті 4 цього ж Кодексу, є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду. Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Аналіз зазначених вище положень процесуального закону дозволяє колегії суддів дійти висновку, що суд при розгляді позову має встановити, по-перше, наявність правовідносин між сторонами по справі та їх характер; по-друге, які права, свободи та інтереси позивача порушені суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах у зв'язку із прийняттям рішення, вчинення дій або допущеної бездіяльності; по-третє, відновити порушені права, обравши відповідний спосіб захисту, визначений статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо рішення та дії/бездіяльність суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Під час розгляду справи суд першої інстанції не встановив, які суб'єктивні права позивача, як громадської організації, порушені у зв'язку із непроведенням в порядку та строки, передбачені чинним законодавством, конкурсів з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Дніпрі, за якими закінчився строк дії договорів про надання послуг з перевезення пасажирів, укладених за результатами конкурсів.
В апеляційній скарзі позивач навів наступні доводи:
1)Громадська організація створена для захисту прав та інтересів, які належать, в першу чергу, членам такої організаціях, як фізичним особам, так і юридичним особам приватного права, у межах статутної діяльності, а тому громадська організація може звертатися до суду за захистом прав.
Колегія суддів зазначає, що право громадської організації, як юридичної особи, на звернення до суду не піддається сумніву, однак таке право, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, виникає у випадку порушення прав та законних інтересів безпосередньо громадської організації, захист яких відбувається у судовому порядку.
Стаття 21 Закону України «Про громадські об'єднання» визначає коло прав громадських об'єднань. Громадське об'єднання має право вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі); звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів
місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами; одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації; брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об'єднання та важливих питань державного і суспільного життя; проводити мирні зібрання; здійснювати інші права, не заборонені законом. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи має право: бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об'єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об'єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об'єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; засновувати з метою досягнення своєї статутної мети (цілей) засоби масової інформації; брати участь у здійсненні державної регуляторної політики відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"; брати участь у порядку, визначеному законодавством, у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, що утворюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування для проведення консультацій з громадськими об'єднаннями та підготовки рекомендацій з питань, що стосуються сфери їхньої діяльності.
Право на звернення до суду за захистом суспільних інтересів наведеним Законом не передбачено.
2)Скаржник в апеляційній скарзі стверджує, що метою звернення до суду є захист порушених прав його членів.
Суд першої інстанції вказав на те, що позивачем у позовній заяві не наведений перелік таких членів, на захист яких він звернувся до суду. Крім того, Закон України «Про громадські об'єднання» не наділяє громадські об'єднання правом на звернення до суду в інтересах своїх членів.
Колегія суддів зазначає, що стаття 21 наведеного Закону дозволяє громадському об'єднанню здійснювати інші права, не заборонені законом.
Оскільки право на звернення до суду в інтересах членів громадського об'єднання прямо не передбачено Законом України «Про громадські об'єднання», застосуванню підлягають норми Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами частини першої статті 53 Кодексу у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування повинні надати адміністративному суду документи та інші докази, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.
Як свідчить зміст позовної заяви та наявні у справі матеріали, Громадською організацією «Платформа Громадський контроль» не наведені підстави звернення до суду в інтересах інших осіб, відсутній перелік цих осіб, у зв'язку з чим наведений вище довід скаржника колегія суддів вважає неспроможним.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін,
якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильному встановленні обставин у справі і при його ухваленні не допущено порушення норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування при розгляді апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року в адміністративній справі № 804/577/18 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 26 червня 2018 року і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 06 липня 2018 року.
Головуючий суддя: А.В. Шлай
Суддя: О.О. Круговий
Суддя: Т.С. Прокопчук