02 липня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/1563/18
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Клопота С.Л.,
за участю секретаря Шашери М.О.,
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Корюківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 звернувся з позовом до Корюківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України та просить:
1. Визнати неправомірними дії Корюківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови йому у поновленні виплати пенсії за віком;
2. Зобов'язати Корюківське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити йому виплату пенсії за віком починаючи з 07.03.2018.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 7 жовтня 2009 року у справі № 1- 32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058ІV, у позивача виникло право на поновлення виплати йому пенсії. За таких підстав відмова відповідача поновити виплату пенсії не грунтується на законі і є протиправною.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
До суду надійшов відзив, в якому відповідач проти задоволення позову заперечив з тих підстав, що позивач фактично проживає в державі Ізраїль. Діючим законодавством не визначено порядку виплати пенсії громадянам, що проживають за кордоном країни, в державі, з якою міжнародні угоди з Україною відсутні.
Суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач є пенсіонером та з 11.03.2016 отримував пенсію за віком і перебував на обліку в Корюківському об'єднаному управління Пенсійного фонду України. В цей час він був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1.
На початку 2017 року позивач переїхав на постійне проживання до Ізраїлю.
З моменту виїзду до держави Ізраїль, виплата пенсії позивачу була припинена.
29.01.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою про відновлення виплати пенсії за віком.
Відповідно до п. 15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 визначено, що поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється за документами, що є у пенсійній справі.
Відповідачу було повідомлено, що в матеріалах пенсійної справи, що знаходиться у його управлінні є в наявності всі необхідні документи та банківські реквізити для здійснення перерахунку пенсії і які не змінились досі (а саме: Приватбанк, МФО банка 305299, Код ОКПО отримувача 14360570, Код ОКПО банку 14360570, Рахунок отримувача - 4731219600023463). Додатково відповідачу було надано копії паспорту громадянина України, копія індивідуального податкового номеру та паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Вказану заяву було направлено на ім'я відповідача цінним листом з описом вкладення, який ним було отримано 01.02.2018 (відповідно до поштового повідомлення про вручення за № 1402601429742).
Згідно рішення УПФУ від 14.02.2018 за № 7/м-11 позивачу було відмовлено у відновленні виплати раніше призначеної пенсії з наступних підстав:
- відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
- відповідно до ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою - у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за міецем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
- відповідно до п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій - заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію.
- відповідно до п. 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій - днем звернення за поновленням виплати пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
- відповідно до п. 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій - поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі.
Стаття 244 Цивільного кодексу України, визначає, що представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування для юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження - для юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посади, які вони займають. У довіреностях, що видаються на вчинення правочинів щодо розпорядження майном, також зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків довірителя (податковий номер). У довіреностях, виданих на ім'я адвокатів, можуть зазначатися їх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання).
У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (стаття 238 Кодексу).
У відповідності до статті 240 Кодексу представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто.
Відповідно до ст. 100 Закону України «Про нотаріат» - документи, які складено за кордоном з участю іноземних властей бо які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України. Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Згідно зі ст. 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, що підписана 05 жовтня 1961 року в Гаазі (Нідерланди), ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються, зокрема офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Статтями 2 та 3 цієї Конвенції передбачено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампа, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав-учасниць Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.
29.01.2018 позивачем було надано громадянину ОСОБА_1 довіреність, на якій був проставлений апостиль компетентним органом Держави Ізраїлю.
07.03.2018 представник позивача ОСОБА_1, в межах повноважень наданих вказаною вище довіреністю, повторно на підставі пред'явлення наданої довіреності та документу, що встановлює його особу - звернувся до відповідача з особистою заявою позивача про поновлення виплати пенсії.
Повторно, згідно рішення УПФУ від 15.03.2018 за № 13/05/Д-16, позивачу було відмовлено у відновленні виплати раніше призначеної пенсії з аналогічних, наведених у попередньому рішенні-відмові, підстав.
Відповідно до п. 1.1, п. 1.5, п. 2.8 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 - заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, шо призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.
Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
В ст. 46 Конституції України проголошено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто право на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.
В ст. 24 Конституції України зазначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно ч.1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
У відповідності з ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
В ч. 3 ст. 22 Конституції України проголошено, шо при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 1- 32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058ІV. Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Зважаючи на наведене вище позивач має право на поновлення виплати йому пенсії.
Згідно ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Відповідно ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Наявність Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009 про визнання такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » від 09.07.2003 № 1058ІV є підставою для поновлення виплати пенсії позивачу.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, шо він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, шо наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, шо ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов підлягає задоволенню. Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати неправомірними дії Корюківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови ОСОБА_2 у поновленні виплати пенсії за віком.
Зобов'язати Корюківське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити ОСОБА_2 виплату пенсії за віком починаючи з 07.03.2018.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 10 липня 2018 року.
Суддя С.Л. Клопот