ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
22 травня 2018 року № 826/2584/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Аблова Є.В.,
за участю секретаря судового засідання Борсуковської А.О.,
за участю представників сторін:
представника позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Кунди О.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3
до Державної фіскальної служби України
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної фіскальної служби України, в якій просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 16.01.2018 №67-0 «Про звільнення ОСОБА_3.»;
- поновити позивача на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу оперативної розвідки управління оперативного забезпечення Головного управління внутрішньої безпеки Державної фіскальної служби України.
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 17.01.2018 по день поновлення на посаді включно.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що його було безпідставно звільнено з посади на підставі наказу від 27.06.2017 №453 у зв'язку із скороченням штату, за відсутності можливості подальшого використання на службі (пункт 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114), оскільки фактично не було проведено скорочення штату, а наказ передбачав реорганізацію головного управління внутрішньої безпеки без змін його чисельності.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2018 відкрито спрощене провадження у справі та справу призначено до розгляду.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні представник відповідач вказав, що підставою для звільнення позивача слугувала зміна організаційної структури та штатного розпису апарату ДФС на виконання наказів ДФС від 27.06.2017 №453 "Про внесення змін до наказу ДФС від 30.12.2015 №1022", від 11.07.2017 №88-ф "Про введення в дію Переліку №4 змін до Штатного розпису на 2017 рік Державної фіскальної служби України" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України РСР від 29.07.1991 №114. Зазначив, що у встановлений закон строк позивача було повідомлено про наступне звільнення та запропоновано наявні вакантні посади.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
На підставі наказу ГУ Міндоходів у Донецькій області від 29.07.2013 №105-о позивача було прийнято на службу в податкову міліцію. У подальшому переведено на посаду старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу оперативної розвідки управління оперативного забезпечення Головного управління внутрішньої безпеки Державної фіскальної служби України.
Відповідачем 27.06.2017 видано наказ №453 "Про внесення змін до наказу ДФС від 30.12.2015 №1022", згідно з яким наказано реорганізувати Головне управління внутрішньої безпеки (90 шт. од.) та на його базі утворити головне управління з аналогічною назвою без зміни його чисельності.
Позивачу 21.07.2017 вручено повідомлення, яким попереджено про його наступне вивільнення із займаної посади 21.09.2017 згідно з пунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114, у зв'язку із скороченням штату, за відсутності можливості подальшого використання на службі.
Судом встановлено, що одночасно відповідачем позивачу були запропоновані вакантні посади, а саме: старший оперуповноважений з особливо важливих справ другого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Донецькій області Головного управління ДФС у Донецькій області; старший оперуповноважений з особливо важливих справ першого відділу УВБ територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганській області, від яких останній відмовився.
У подальшому, відповідач листом №286/99.99-22.0739 від 28.12.2017 "Про направлення витягу з протоколу від 13.12.2017 №279/99-99-22-07-39" запропонував позивачу додаткові вакантні посади, а саме: старший оперуповноважений з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Житомирській області Головного управління ДФС у Житомирській області; старший оперуповноважений з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Полтавській області Головного управління ДФС у Полтавській області, від яких позивач також відмовився, про що повідомив відповідача листом від 02.01.2018.
Наказом №67-0 від 16.01.2018 "Про звільнення ОСОБА_3.", відповідачем звільнення позивача з посади у запас (з постановкою на військовий облік). В якості правової підстави для звільнення в спірному наказі зазначено підпункт «г» пункт 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).
Вважаючи зазначений наказ протиправним та таким, що порушує права та інтереси позивача, останній звернувся до суду з даним позовом про його скасування.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особо зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, судом встановлено, що у зв'язку зі зміною організації структури та штатного розпису апарату ДФС на виконання наказів ДФС від 27.06.2017 №453 "Про внесення змін до наказу ДФС" від 30.12.2015 №1022", від 11.07.2017 №88-ф "Про введення в дію Переліку №4 змін до Штатного розпису на 2017 рік Державної фіскальної служби України" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (зі змінами) наказом ДФС від 16.01.2018 №67-о звільнено позивача з посади та податкової міліції ДФС у запас (з постановкою на військовий облік) за підпунктом "г" при відсутності можливості подальшого використання на службі старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу оперативної розвідки управління оперативного забезпечення Головного управління внутрішньої безпеки ДФС капітана податкової міліції ОСОБА_3
На підставі вказаних наказів відбулись зміни організаційної структури та штатного розпису апарату Державної фіскальної служби України.
Відповідно до змісту наказу №88-ф із штатного розпису на 2017 рік ДФС виводяться наступні структурні підрозділи: управління протидії корупції в податковій сфері (14 штатних одиниць), управління протидії корупції в митній сфері (14 штатних одиниць), управління організаційного забезпечення службових розслідувань та перевірок (20 штатних одиниць), організаційне управління (18 штатних одиниць), управління оперативного забезпечення (16 штатних одиниць), відділ кадрової роботи (6 штатних одиниць).
Водночас на виконання вказаного наказу введено до штатного розпису на 2017 рік ДФС наступні структурні підрозділи: перше управління /17 штатних одиниць), друге управління (14 штатних одиниць), третє управління (28 штатних одиниць), четверте управління (13 штатних одиниць), відділ розслідувань, перевірки заяв та звернень (8 штатних одиниць), відділ психодіагностичних та поліграфічних досліджень (5 штатних одиниць), сектор кадрового забезпечення (3 штатні одиниці).
Також відбулось скорочення штату за посадою "старший оперуповноважений з особливо важливих справ", 45 посад виведено зі штату, введено - 43.
За змістом пункту 1.5 Положення про Головне управління внутрішньої безпеки Державної фіскальної служби України, затвердженого наказом ДФС від 19.02.2016 №148, до структури Головного управління внутрішньої безпеки входить відділ оперативної розвідки Управління оперативного забезпечення. Начальник та особовий склад відділу оперативної розвідки Управління оперативного забезпечення підпорядкований, підконтрольний та підзвітний безпосередньо начальнику Головного управління внутрішньої безпеки і, крім виконання завдань і функцій, визначених цим Положенням, здійснює оперативно-розшукову діяльність, спрямовану на запобігання корупції серед працівників внутрішньої безпеки.
Згідно пункту 1.1.2 наказу Державної фіскальної служби України від 05.10.2017 №658 "Про внесення змін до Положення про Головне управління внутрішньої безпеки Державної фіскальної служби України" вказаний розділ вилучено, тобто підрозділ в якому працював позивач, ліквідовано.
Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Водночас Положенням № 114 не визначено сам порядок звільнення працівника через скорочення штатів.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною третьою вказаної статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 492 Кодексу законів про працю України визначено порядок вивільнення працівників, який передбачає, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
При цьому, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 по справі №6-1723цс17.
Відповідно до частини першої статті 492 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Слід також зазначити, що пункт 64 «г» Положення № 114, на який посилається відповідач, також містять таку умову для звільнення працівника за скороченням штатів як відсутність можливості подальшого використання такого працівника на службі.
Професійна діяльність податкової міліції та питання, пов'язані із прийняттям громадян на публічну службу в органах податкової міліції, порядок її проходження та звільнення з неї регулюється Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України".
Як вбачається з матеріалів справи, позивача неодноразово було запрошено на засідання атестаційної комісії Головного управління внутрішньої безпеки Державної фіскальної служби України (лист від 17.10.2017 № 13655/К/99-99-22-07-14 та від 08.12.2017 № 277/99-99-22-07-39), на які він не прибув.
У протоколі від 13.12.2017 № 279/99-99-22-07-39 зазначено, що позивачу, на підставі положень частини третьої пункту 21 Положення №114 запропоновано наступні вакантні посади: старший оперуповноважений з особливо важливих справ другого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Донецькій області ГУ ДФС у Донецькій області, старший оперуповноважений з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Житомирській області ГУ ДФС у Житомирській області, старший оперуповноважений з особливо важливих справ першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області ГУ ДФС у Луганській області, старший оперуповноважений з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Полтавській області ГУ ДФС у Полтавській області.
Листом Головного управління внутрішньої безпеки Державної фіскальної служби України від 28.12.2017 № 286/99-99-22-07-39 «Про направлення витягу з протоколу від 13.12.2017 № 279-99-99-22-07-39» позивачу направлено для ознайомлення витяг з протоколу та запропонованими посадами.
Позивач 02.01.2018 отримав вказаний лист особисто, ознайомився із запропонованими посадами у попередженні про наступне вивільнення та відмовився від них.
Отже, досліджуючи правомірність звільнення позивача, суд встановив факт скорочення штатів Головного управління внутрішньої безпеки та відсутність можливості подальшого використання позивача на службі.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачу було запропоновано всі вакантні посади та вчасно попереджено про наступне вивільнення із займаної посади.
Відтак, відповідач належним чином виконав свій обов'язок, визначений у частині другій статті 40, частині третій статті 492 Кодексу законів про працю України, та, як наслідок, дотримався порядку звільнення позивача з займаної посади, що є підставою для висновку про законність такого звільнення.
Правомірність наказу від 16.01.2018 №67-0 прямо вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову в частині поновлення позивача на посаді, яку він обіймав у відділі оперативної розвідки управління оперативного забезпечення Головного управління внутрішньої безпеки Державної фіскальної служби України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини у справі, доведеність відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування, правомірності спірного наказу, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Зважаючи на викладене, відсутні і підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів.
Суддя Є.В. Аблов