10 липня 2018 року м. Чернігів Справа № 2540/2492/18
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.
за участі секретаря - Гайдука С.В.,
представників позивача - Радич О.Ю., Шевченка О.А.,
представника третьої особи - Козаченка І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Попудренка" до Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Управління Держпраці у Чернігівській області про скасування постанови,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ім. Попудренка" (далі - ТОВ «Ім. Попудренка») 05.07.2018 звернулось до суду з адміністративним позовом до Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - Відділ) та просить скасувати винесену 18.06.2018 начальником Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Товстим В.В. постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 56623829 щодо примусового виконання постанови про накладення штрафу уповноваженими особами № 25-19-016/0186/88 від 10.05.2018, винесеної Управлінням Держпраці у Чернігівській області щодо стягнення з ТОВ ''Ім. Попудренка'' штрафу у розмірі 1 787 040,00 грн.
Позов мотивовано тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження може бути винесена виконавцем виключно на підставі заяви стягувача про примусове виконання одного з виконавчих документів, визначених статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження». Однак, винесена Управлінням Держпраці у Чернігівській області постанова про накладення штрафу уповноваженими особами, на підставі якої прийнято оскаржувану постанову, не є виконавчим документом та не підлягає примусовому виконанню. В обґрунтування наведеного посилається на норми КЗпП України, які, на його переконання, не визначають постанову центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у якості виконавчого документу, а лише покладає обов'язок щодо виконання вказаної постанови на органи державної виконавчої служби, та пункт 7 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження».
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, відзив на позов не надав.
Представник третьої особи в судовому засіданні надав пояснення та просив відмовити ТОВ «Ім. Попудренка» в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що винесена Управлінням Держпраці в Чернігівській області постанова про накладення штрафу від 10.05.2018 № 25-19-016/0186/88 є виконавчим документом в розумінні статті 265 КЗпП України та пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509.
Заслухавши пояснення представників позивача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено, виходячи з таких підстав.
Судом встановлено, що до Відділу надійшла заява Управління Держпраці у Чернігівській області про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.05.2018 № 25-19-016/0186/88.
Керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» начальником Відділення винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 18.06.2018 ВП № 56623829 про стягнення з ТОВ «Ім. Попудренка» на користь держави, в особі Управління Держпраці у Чернігівській області, штрафу в розмірі 1 787 040,00 грн. (а.с. 12).
Вказану постанову супровідним листом від 18.06.2018 за № 59/19-43 направлено на адресу позивача та отримано ним 25.05.2018 (а.с. 12).
Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Статтею 1 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
В свою чергу, відповідно до частини першої статті 3 цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі такого виконавчого документу як рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
При цьому, зазначене у статті 3 Закону № 1404-VIII рішення повинно відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону № 1404-VIII.
Частиною п'ятою статті 26 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Судом встановлено, що ТОВ «Ім. Попудренка» оскаржується постанова Відділу про відкриття виконавчого провадження від 18.06.2018 ВП №56623829, яка прийнята на підставі постанови Управління Держпраці у Чернігівській області від 10.05.2018 № 25-19-016/0186/88 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.
При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача наголошував на тому, що вказана постанова про накладення штрафу не є виконавчим документом в розумінні Закону № 1404-VIII, оскільки ні в КЗпП України, ні в Порядку № 509 про це не зазначено, тому відповідач протиправно прийняв її до примусового виконання.
Однак, суд з такими доводами не погоджується, враховуючи таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа) (пункт 3 Порядку № 509).
Пунктом 8 Порядку №509 встановлено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Відповідно до пункту 9 Порядку № 509 штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.
Згідно із пунктом 10 Порядку № 509 постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.
Водночас, приписами пункту 11 Порядку № 509 встановлено, що не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються, зокрема, органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
Як вбачається з постанови Управління Держпраці у Чернігівській області про накладення штрафу від 10.05.2018 № 25-19-016/0186/88, вона прийнята на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, отже, пред'являється до виконання органам державної виконавчої служби в порядку встановленому законом для виконавчих документів.
Враховуючи наведене, Управління Держпраці у Чернігівській області реалізовуючи свої повноваження, передбачені пунктом 11 Порядку № 509, у встановлений строк, подало вказану постанову про накладення штрафу для примусового виконання до Відділу у зв'язку з тим, що позивач добровільно протягом місяця її не виконав.
Зазначена постанова відповідала вимогам до виконавчих документів, встановленим статтею 4 Закону № 1404-VIII та, в тому числі, містила відмітку про дату набрання законної сили.
Враховуючи наведене, суд вважає, що у відповідача не було підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження, тому начальник Відділу правомірно виніс відповідну постанову з примусового виконання постанови Управління Держпраці в Чернігівській області про накладення штрафу від 10.05.2018 № 25-19-016/0186/88 про стягнення з ТОВ «Ім. Попудренка» на користь державного бюджету штрафу у сумі 1 787 040,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, суд вважає, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 18.06.2018 ВП № 56623829 прийнята Відділом в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, на підставі виконавчого документу, визначеного в статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», а тому ТОВ «Ім. Попудренка» в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись статтями 241-243, 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Бородавкіна