02 липня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/2225/18
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Тихоненко О.М.,
за участю секретаря Якуш І.В.,
позивача ОСОБА_1,
та представника відповідача Тишко Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - Чернігівське ОУПФУ, відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в поверненні помилково сплаченого позивачем збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 5340,14 грн та зобов'язання відповідача сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Чернігові щодо повернення позивачу збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 5340,14 грн.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що при купівлі квартири в 2017 році останньою сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості, що складає 5340,14 грн. при тому, що чинним законодавством України передбачено, що громадяни, які придбавають житло вперше не є платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування. Відповідачем в порушення вимог Закону відмовлено позивачу в поверненні помилково сплаченого збору.
06.06.2018 ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Чернігівським ОУПФУ 14.06.2018 надано відзив, в якому відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог та зазначає, що пенсійний фонд не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, оскільки в Україні відсутня єдина система реєстрації прав на нерухоме майно, відсутній правовий механізм перевірки інформації про факт придбання особою нерухомості в перше. Обов'язок доказування придбання нерухомого майна вперше лежить виключно на позивачеві. Також відповідач просить провести розгляд справи за участю сторін (а.с.42-43).
15.06.2018 позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач вказує на обставини, викладені в позові (а.с.47-52).
18.06.2018 ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні, оскільки з наданих позивачем документів не вбачається про придбання останньою нерухомого майна вперше, а тому дії пенсійного органу є правомірними.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи 15.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лусі» та позивачем укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, згідно умов якого останнім як покупцем набуто право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 66,7 кв.м. загальною вартістю 534 014,00 грн (а.с.24-26).
Державну реєстрацію право власності на квартиру за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено приватним нотаріусом 06.12.2017: реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1434066474101; номер запису про право власності 23863679.
При укладенні договору згідно вимог п. 15-3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 "Про затвердження порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" позивачем сплачено 5 340,14 грн. пенсійного збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, про що свідчить квитанція № 920596 від 14.12.2017 на суму 5 340,14 грн. про сплату позивачем на рахунок УК у м. Чернігів/м. Чернігів/24140500 1% за придбання нерухомого майна (а.с.35).
Проте, згідно ст. 1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" збір сплачується фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1% від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Житло згідно договору купівлі-продажу квартири від 15.12.2017 придбано позивачем вперше, тому остання не являлася суб'єктом сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тобто, збір сплачений помилково.
03.01.2018 позивач звернулася до Чернігівського ОУПФУ з заявою щодо повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, оскільки нерухоме майно придбано нею вперше (а.с.14-15).
Листом від 10.01.2018 № 806/11 Чернігівським ОУПФУ у задоволенні заяви відмовлено, оскільки наразі не існує офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбавається особою вперше.
Вважаючи відмову відповідача протиправною позивач звернулася до суду з даним позовом.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 26.06.1997 № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Таким чином, із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Станом на час придбання позивачем нерухомості - 15.12.2017, як і станом на час розгляду справи в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно наказу Міністерства юстиції від 07.02.2002 № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше, саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Надаючи оцінку діям та бездіяльності відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно п. 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107088).
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Згідно наданих в судовому засіданні пояснень позивача нею придбано майно вперше; до укладення договору купівлі-продажу від 15.12.2017 інша нерухомість останньою не придбавалася.
При чому, суд зазначає, що в ст. 1 Закону використано словосполучення "придбавають майно вперше" для означення пільги зі сплати збору.
"Придбання майна" не є юридично визначеним терміном, проте його використання у законодавстві на відміну від більш широкого поняття "набуття майна", означає не будь-який спосіб набуття майна, а конкретний - купівля-продаж, тоді як набуття майна внаслідок приватизації, спадкування, дарування та ін. поняттям "придбання майна" не охоплюється.
У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів твердження позивача про відсутність фактів придбання нею нерухомого майна (жилого приміщення) до укладення договору купівлі-продажу від 15.12.2017.
За таких обставин саме відповідач зобов'язаний довести, що позивач придбала житло згідно договору від 15.12.2017 не вперше.
За відсутності відповідних доказів позивач має право на повернення суми сплаченого збору як помилково сплаченого за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж.
Згідно пояснень відповідача доказів придбання позивачем нерухомого майна до укладення договору від 15.12.2017 не надано; відсутні вони і в матеріалах справи.
За таких обставин відмова відповідача повернути позивачу сплачену суму збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не може бути визнана обґрунтованою.
Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Одночасно суд зазначає, що згідно чинного законодавства збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов'язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів).
Згідно п. 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Відповідно, для стягнення позивачем помилково сплачених коштів відповідач має звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постановах від 30.01.2018 по справі № 819/1498/17, від 31.01.2018 по справі № 819/1667/17 та від 20.02.2018 по справі № 819/1730/17.
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю.
Згідно вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню здійснені нею документально підтверджені судові витрати в розмірі 704,80 грн.
Керуючись статтями 168, 227, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, 14005, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (прос. Миру, 44, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40378209) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови в поверненні помилково сплаченого ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 5340,14 грн.
Зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Чернігові щодо повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 5340,14 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (прос. Миру, 44, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40378209) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, 14005, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 704,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя О.М. Тихоненко
Повний текст рішення складено 10.07.2018.