09 липня 2018 року справа № 823/2345/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Тимошенко В.П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
15 червня 2018 року до суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 (20250, АДРЕСА_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23), просить:
1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови позивачу в нарахуванні та виплаті пенсії з 01.01.2018 відповідно до постанови Звенигородського районного суду від 18.01.2017 у справі №690/80/16-а;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести перерахунок пенсії та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за період з 01.01.2018 до моменту здійснення перерахунку відповідно до постанови Звенигородського районного суду від 18.01.2017 у справі №690/80/16-а;
3) стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на оплату юридичної допомоги в розмірі 900 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання постанови Звенигородського районного суду Черкаської області від 18.01.2017 у справі №690/80/16-а відповідачем було проведено перерахунок його пенсії із збільшенням розміру пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 20 років, але не вище 75% заробітку, на підставі ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 14.01.2016. Позивач вказує, що з 01.01.2018 відповідач здійснює виплату пенсії позивачу без урахування перерахунку, проведеного на підставі вказаного судового рішення. Позивач звернувся до відповідача із заявою про відновлення виплати пенсії з урахуванням вимог ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак, відповідач відмовив в задоволенні вказаної заяви, мотивуючи, ще тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148 внесено зміни до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зазначив, що виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду здійснити перерахунок і виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, яким керувався суд при винесенні рішення, або змін умов пенсійного забезпечення одержувача. Вказані дії відповідача позивач вважає протиправними, що і стало підставою для звернення до суду. З огляду на наведене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що на виконання постанови Звенигородського районного суду Черкаської області від 18.01.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017, позивачу проведено перерахунок пенсії відповідно до частини 2 статті 56 Закону на 1 % середньомісячного заробітку, який був розрахований при визначенні розміру пенсії за кожний рік роботи понад 20 років стажу, але не вище 75% цього заробітку, починаючи з 14.01.2016. Разом з тим, 11.10.2017 у відповідній частині набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» від 03.12.2017 №2148-VIII, яким норму ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» право на пенсію в повному розмірі мали громадяни віднесені до категорії 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як 20 років для чоловіків, 15 років для жінок, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75% заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше - не вище 85 відсотків заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини 2 ст. 27 Закону №1058. Так, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 05.11.2013 по справі №21-293а13, постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 19.12.2001 №8, відповідач зазначає, що виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсій без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до законодавства, яким керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача. Після проведення перерахунку пенсії позивача відповідно до ч. 2 ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсійної виплати зменшився, тому пенсія виплачується в розмірі встановленому до набрання судовим рішенням законної сили, тобто відповідно до ч. 1 ст.27 вказаного Закону. Відповідач стверджує, що діяв в межах своїх повноважень та у спосіб передбачений Конституцією України та законами України, у зв'язку з чим позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. На підставі вищенаведеного, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 18.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача з 03.01.2016, йому призначено пенсію за віком на пільгових умовах, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Звенигородського районного суду від 18.01.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017, Позивачу проведено перерахунок пенсії відповідно до частини 2 статті 56 Закону на 1 % середньомісячного заробітку, який був розрахований при визначенні розміру пенсії за кожний рік роботи понад 20 років стажу, але не вище 75% цього заробітку, починаючи з 14.01.2016.
На виконання вказаного судового рішення відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 14.01.2016 із збільшенням розміру пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 20 років, але не вище 75% заробітку. Вказане не заперечується сторонами згідно із змістом позовної заяви та відзиву на позовну заяву.
Позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами щодо відновлення виплати пенсії з урахуванням перерахунку, проведеного на підставі судового рішення.
Листом від 26.12.2018 за №13950/08 відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до ч.2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» право на пенсію в повному розмірі мають громадяни віднесені до категорії 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75% заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85% заробітку у разі призначення пенсії на умовах ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
Відповідно до ч.2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, чинній до 11.10.2017, право на пенсію в повному розмірі мали громадяни віднесені до категорії 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як 20 років для чоловіків, 15 років для жінок, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75% заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше - не вище 85 відсотків заробітку.
Рішення судів у справах щодо пенсійного забезпечення, які набрали законної сили, виконуються органами Пенсійного фонду України в межах покладених судом зобов'язань, з урахуванням повноважень, наданих чинним законодавством.
Оскільки з 11.10.2017 ст. 56 Закону №796 змінено, розмір пенсії з 01.01.2018 становить 2014,47 грн (а.с. 17).
Не погоджуючись прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.
Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, п.1 ч.3 ст.2 та ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи має керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти, чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Аналогічні положення закріпленні в ч. 2 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Як вбачається із наведених норм, судове рішення допускається до виконання лише після набрання ним законної сили.
Судом встановлено, що постанова Звенигородського районного суду Черкаської області від 18.01.2017 у справі №690/80/16-а набрала законної сили 28.02.2017 та на її виконання відповідачем було проведено перерахунок пенсії позивача з урахуванням вимог ч.2 ст.56 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796).
Разом з тим, з 01.01.2018 відповідач виплачує пенсію позивачу без урахування положень ч.2 ст.56 Закону №796. Тобто, із зазначеної дати відповідач фактично припинив виконувати рішення суду.
Як слідує із змісту листа від 26.12.2017 за №13950/08 та відзиву на позовну заяву відмову у виплаті позивачу пенсії з урахуванням ч. 2 ст.56 Закону №796 відповідач обґрунтовує, тим що 11.10.2017 у відповідній частині набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» від 03.12.2017 №2148-VIII, яким норму ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» право на пенсію в повному розмірі мали громадяни віднесені до категорії 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як 20 років для чоловіків, 15 років для жінок, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75% заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше - не вище 85 відсотків заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини 2 ст. 27 Закону №1058. Крім того відповідач, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 05.11.2013 у справі №21-293а13, постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 19.12.2001 №8 зазначає, що виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсій без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до законодавства, яким керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача.
Вказані твердження відповідача суд оцінює критично, з огляду на таке.
Після прийняття Звенигородським районним судом Черкаської області постанови від 18.01.2017 у справі №690/80/16-а відбулась зміна правового врегулювання спірних правовідносин, шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» від 03.12.2017 №2148-VIII (далі Закон №2148).
Так, Законом №2148 частину 2 статті 56 Закону №796 було доповнено словами і цифрами «у разі призначення пенсії на умовах частини другої ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тобто, з моменту набрання чинності Законом №2148 (11.10.2017) призначення пенсії із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років для чоловіків та 15 років для жінок, які віднесенні до категорій 1, 2, 3, 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, але не вище 75 процентів заробітку, здійснюється у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Однак, суд звертає увагу, що постанова Звенигородського районного суду Черкаської області у справі №690/80/16-а датована 18.01.2017, тобто до прийняття Закону №2148 та набрання ним чинності.
За змістом статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Таким чином, Закон №2148 та зміни, що ним вносять до інших законодавчих актів України, не можуть застосуватися до спірних правовідносин, на вирішення яких була прийнята постанова Звенигородським районним судом Черкаської області 18.01.2017 у справі №690/80/16-а.
Тобто, внесення змін до ч. 2 ст. 56 Закону №796 та доповнення її словами і цифрами «у разі призначення пенсії на умовах частини 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не могло бути підставою для відповідача для здійснення перерахунку пенсії позивача без урахування ч. 2 ст. 56 Закону №796 та невиконання судового рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу в здійсненні виплати йому пенсії з 01.01.2018 з урахуванням перерахунку, проведеного 14.01.2016 з урахуванням вимог ч.2 ст.56 Закону №796.
При цьому, посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 05.11.2013 по справі №21-293а13, постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 19.12.2001 №8, суд вважає помилковими з таких підстав.
Так, із змісту постанови від 05.11.2013 у справі №21-293а13 слідує, що при її прийнятті Верховним Судом України вирішувалося питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права щодо обмеження виплати пенсії будь-яким кінцевим терміном або строком.
В постанові від 19.12.2001 №8 Пленумом Вищого адміністративного суду України було узагальнено судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щодо підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.
Тобто, обставини, висвітленні у вказаних рішенні та постанові, не є тотожними обставинам, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, а тому викладені у них висновки не можуть бути застосовані судом при вирішенні даної справи.
За таких обставин позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови позивачу в нарахуванні та виплаті пенсії з 01.01.2018 відповідно до постанови Звенигородського районного суду від 18.01.2017 у справі №690/80/16-а та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести перерахунок пенсії та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за період з 01.01.2018 до моменту здійснення перерахунку відповідно до постанови Звенигородського районного суду від 18.01.2017 у справі №690/80/16-а підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на оплату юридичної допомоги в розмірі 900 грн суд зазначає таке.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд вважає, що відсутні підстави задоволення позову в цій частині, у зв'язку з наступним.
В матеріалах справи містяться документи про понесенні позивачем витрати на правову допомогу в сумі 900 грн.
В обґрунтування понесених витрат до матеріалів справи позивачем подано розрахунок витрат на правову допомогу та квитанція до прибуткового касового ордеру №57 від 16.05.2018.
Згідно зі ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З аналізу статті 134 КАС України, вбачається, що зазначена стаття крім забезпечення права особи на правову допомогу, з іншого боку, регулює запобігання зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
З метою розподілу судових витрат позивач повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Згідно із розрахунком судових витрат на правову допомогу (а.с.32) адвокатом надано такі послуги:
1) попереднє опрацювання матеріалів 30 хв.;
2) опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини - 1 год.;
3) підготовка процесуальних документів у справі (позовна заява, розрахунок суми судових витрат) - 2 год.
Крім того суд зазначає, що до позову не додано договору про надання правової допомоги.
Також суд звертає увагу, що адміністративний позов було підписано та направлено до суду безпосередньо позивачем, а не його представником, що не підтверджує співмірність витрат на оплату послуг адвоката, як того вимагає п.5 ст.134 КАС України та дана справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача у розрахунку судових витрат на правову допомогу щодо застосування граничних розмірів компенсації витрат на правову допомогу з огляду на втрату чинності даних норм Закону.
Отже, вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи даний спір, суд, керуючись ч. 2 статті 2 КАСУ, зобов'язаний перевірити рішення суб'єктів владних повноважень, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору відповідно пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (як громадянин, віднесений до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив :
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код 21366538) щодо відмови ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в нарахуванні та виплаті пенсії з 01.01.2018 відповідно до постанови Звенигородського районного суду від 18.01.2017 у справі №690/80/16-а.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код 21366538) провести ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) перерахунок пенсії та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за період з 01.01.2018 до моменту здійснення перерахунку відповідно до постанови Звенигородського районного суду від 18.01.2017 у справі №690/80/16-а.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України шляхом подання до суду першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням п.п.15.5. п.15 ч.1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.П. Тимошенко